Не знаю наскільки мені зараз хочеться будь-що придумувати. Дивне відчуття, котре неможливо описати. Ні, я зовсім не про любов чи кохання, це відчуття непотрібності і абсолютної байдужості з цього приводу. Мені все рівно наскільки я вам потрібен, наскільки потрібен своїм друзям, всьому цьому світу. Я є, я буду, а ви можливо ні! І якщо я потрібен вам, ви будете поряд, ви незабудете мене, і я буду цьому радий. Але якщо ні, нехай так і буде…я не шукаю зараз сенсу в своєму житті, я відпочиваю від свого шляху, хто знає що я вчиню завтра, і куди прямуватиму…тиша перед бурею…останній подих перед пусткою?...