Чи перша? Певно перша…Коли дівчина лягала сором’язливо у ліжко, чи могла ж бо вона подумати, що зараз не з чоловіком коханням займатиметься, а професію започатковуватиме…Чи ба за гроші, чи за їжу, чи за щось іще, можливо прикрасу дивну, даруватиме вона свою ніжність випадковому чи не випадковому чоловіку…Була вона перша корислива, чи ні. Так і чому не землероби, не мисливці, а саме вона стане першою сумлінною «героїнею праці»? А все тому, що випадково побачивши все, започатковує професію найдивнішу інший чоловік, чи можливо то жінка заздрісна? Розповісти усім…

новина! Новина! За користь спить жінка одна! За користь, тіло своє віддає, за користь дарує себе! Увага! Дізнайтеся ж про це усі!...Та може вона й не за користь це все?...про етику журналістів згадаєм оце? Навіщо ж?! Звичайно за користь вона, це ж і не вперше, так завжди вона! Можливо, то що ж, лиш так вміє вона, добути свій хліб, і свій келих вина! Звичайно, то першою була вона, й назвемо повією, нехай працює вона! Тепер же розкажемо ще про когось? Про наших мисливців? Тепер як вони, чи вдосталь вполюють вони їжі нам? А як в племенах ворожих до нас? Звичайно в них гірше (кажи саме так, наказує вождь й старійшини), та ще й бач вони, напевно збирають зброї до війни, не варто чекати коли нападуть, ми перші повинні, на них навернуть…ми вже прикрашали, й більше казали, аніж воно насправді було, тепер же змовчали, щоб нас не вбивали, мовчали і слово ховали своє. Не власною волею, а старійшин й вождів, під страхом смертельним, в пітьму заховали ми правду і слова свободу…А як вожді почули, що в племені повірили барду й оповідачу історії життя, то й зрозуміли, ось зброя нова. Нехай він розкаже що вигідно нам, нехай він наставить людей, і супроти наших ворогів, і задля безпеки наших скарбів…То що ж, брехати тепер йому? Він зброя нова, нехай бреше тепер!...І з тих пір, як він сам, роботу дістав, оповідачем нещирим, про першу сказав, так досі, напевно вже через усі віки, він правди шукає для себе й людей. Та не знайде, бо сам нещирим він був, бо ж хліб свій отримав, сказавши не правду. Прикрасив, придумав, і розповів, куди стежка фантазій несла…

А потім сказав, неправда це все, і наші сусіди зовсім не зле, не про війну, а дружбу марять вони…цить! Мовчи! Мовчи! Не то вб’ю засичали старі! Я не жартую! Вождь репетував. Ось і рота стулить вони мені спішать…Це зараз усе, це зараз правда чи брехня. А що ж потомки наші? І не згадають, не знатимуть?! Так запишу, коротко, й легко, запишу не сухо те, що й коли і хто. А розповім чому й навіщо, дізнаються нехай сини, і їх сини. Ось і літописцем став…

Другим чи першим, то марна брехня, сповна за професію він заплатив, й четвертою владою його назива, й брехуном, а хто і світилом, тим, що правду розкаже, що не змовчить. А хтось посміється зухвало. Він журналіст, чи це його хрест? Чи дар? Він був, й не жалкує певно, що став одним з перших, в професій людських рядках...