*я інколи плачу. плакати - то добре. бо коли поплачеш, легше стає. а я вже не плакала з того вечора, як посварилася з татом та писала листа Алінцію чи ще після цього було? та нє, не пам*ятаю.

*я божеволію від суму. чому, чорт забирай, важливі для мене люди живуть так делако від мене?! Кулінічі, Краматорськ, Черкаси.. мене ж в основному оточують безчуттєві тварі, яким, прямо кажучи, просто насрать на все. це мене бісить. просто виводить з себе: я не можу побачити своїх хороших, і не зможу ще хз скільки. от пішлю все це нафіг і майну кудись. ось тільки куди?

*розмови з собою. я розмовляю сама з собою. уголос. точно божеволію. та, як я сама собі сказала в суботу: *краще вже балакати, бо то ж озвучені думки. а мовчки йти - то нудно*

*вплив. я піддаюся влпиву, і я це добре знаю. хоч я і дуже вперта, проте я можу слузати таку ж музику, як і мій співрозмовник, при чому чи відразу, чи з часом вона мені сподобаєтья. за умови, що сам співрозмовним мені подобається. чи говорю я схоже на когось. чи ні? коротше, фу на мене.

*карантин. просто хочу. хочу цього часу. цього часу БЕЗ ШКОЛИ. отаке простеньке бажання всіх школярів.

*двомовність. навіть не бачу чіткої причини, чому інколи мої записи написані українською мовою. просто так виходить) в принципі, я змалечку її вчу і люблю. але дякую чаркащанам за розвитик цієї любові) це круто. я б хотіла розмовлти українською завжди. та не той регіон, люди не ті, отак вийшло...

*нав*язливі ідеї. ррр, ненавиджу таке! >.< бо як залізе щось у голову, так чорта з два вилізе... але ж свербить там десь у мозку так, що аж думати інколи про щось інше заважає =/ хоча навіть і не ідея це, а якась мрія нездійсненна. з одного боку, розумієш, що це нереально, з іншого ж - хочеться, зараза! а ще з якогось третього - та не так вже і хочеться... та все одно, важко жити з такими ідеями-мріями. з часом, звісн, воно все минає, та то ж таки з часом... а в мене таких ідей фікс була ціла-цілісінька купа. бо я людина запальна, як заманетьс щось такого!..) але так вийшло, що це доволі швидко минає... тому ці ідеї теж забуваються. але, блін, коли ж і ця мине?!...

*викладачі. ох, як вже припарили мене ці люди... мало того, що кожен з них вважає свій предмет найголовнішим (тут я можу їх зрозуміти, бо вони ж віддали цій справі все життя), але щоб нам ще присвячувати йому весь вільний час і вихідні?!.. ну це вже вибачайте, я не витримую. тому й починаю зриватися... бо на мене й так давить це кляте ЗНО, а тут ще й ви зі своєю купою зайвої інформації... нєнє, досить з мене!