МИНУЩІ ПОРУШЕННЯ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ
Минущі порушення мозкового кровообігу (МПМК) - це гостро виникаючі на тлі основного захворювання дисциркуляційні явища у головному мозку, що супроводжуються тимчасовими загальномозковими та вогнищевими симптомами із зворотнім їх розвитком протягом 24 годин. Це одна із найбільш частих клінічних форм гострого порушення мозкового кровообігу. Такі хворі у неврологічних стаціонарах складають близько 20% від усіх пацієнтів із судинними захворюваннями головного мозку.
До минущих порушень мозкового кровообігу відносять транзиторні ішемічні атаки (ТІА)(приблизно 1/3 усіх випадків МПМК) і гіпертонічні кризи (2/3 усіх МПМК), незалежно від того, проявляються вони загальномозковими чи вогнищевими симптомами.
Гіпертонічні кризи (ГК) найчастіше виникають при гіпертонічній хворобі, нирковій та наднирковій гіпертонії, ТІА - при атеросклерозі, стенозуючих ураженнях магістральних артерій голови, захворюваннях серця (вади серця, пролапс мітрального клапана, інфаркт міокарда); значно рідше вони зустрічаються при васкулітах різної етіології (інфекційно-алергічних, сифілітичних), при системних васкулітах (вузликовий периартеріїт) тощо. Значно меншу роль у їхньому розвитку відіграють цукровий діабет, здавлювання остеофітами хребетних артерій.
ТРАНЗИТОРНІ ІШЕМІЧНІ АТАКИ
ПАТОГЕНЕЗ. Основними патогенетичними чинниками ТІА є:
тромбемболічні та
гемодинамічні, які тісно пов'язані між собою.
1. Найбільш частими чинниками ТІА вважають тромбемболічні, тобто мікроемболію мозкових судин. Розрізняють артеріогенні та кардіогенні мікроемболи.
а) Артеріогенні мікроемболи являють собою дрібні частинки, що відірвалися від пристінкових тромбів при розпаді атеросклеротичних бляшок. Важливу роль у розвитку ТІА відіграють артеріоартеріальні емболії, які є конгломератами еритроцитів, тромбоцитів, що утворюються у зміненій ділянці стінки великих судин і з током крові через магістральні артерії голови потрапляють у дистальні судини невеликого калібру, кінцеві гілки артеріальної системи, частіше кіркові гілки мозкових артерій, викликаючи їх тимчасову оклюзію. Подразнюючи ендотелій, вони спричиняють спазм судин і підвищують проникність їх стінок із наступним розвитком периваскулярного набряку мозкової тканини, що супроводжується виникненням вогнищевих симптомів. Утворенню цих тромбів сприяють зміни:
- фізико-хімічних властивостей крові
а) підвищення в'язкості, агрегації та адгезії тромбоцитів і еритроцитів,
б) зниження їх здатності до деформації,
- біохімічних властивостей крові
а) гіперліпідемія,
б) гіперглікемія,
в) діабетичний кетоз.
Тромбоцитарні емболи крихкі, легко піддаються лізису, що і зумовлює зворотній розвиток неврологічного дефіциту.
б) Кардіогенні мікроемболи спричинюють ТІА у хворих з:
- миготливою аритмією,
- вадами серця,
- інфарктом міокарду,
- у хворих на ревматичний ендокардит з пролапсом мітрального клапану.
2. ТІА також зумовлюють мікротромбози при захворюваннях крові:
- поліцитемія,
- мікроглобулінемія,
- тромбоцитози.
3. Одним з механізмів ТІА може бути атеросклеротичний стеноз мозкових чи магістральних судин голови, особливо у поєднанні з:
- падінням артеріального тиску,
- порушенням серцевого ритму,
- інфарктом міокарду,
- кровотечею.
Сам стеноз може бути не лише причиною МПМК, але й джерелом "вторинних" емболій.
4. ТІА можуть бути викликані тромбозом або облітерацією магістральної артерії на шиї, коли добре розвинута сітка колатерального кровообігу і артеріальне коло великого мозку сприяють відновленню кровотоку дистальніше місця оклюзії та попередженню стійкої ішемії мозкової речовини.
5. Нерідко ТІА виникають за механізмом “обкрадання”. Наприклад, при оклюзії підключичної артерії кровопостачання руки здійснюється через вертебро-базилярний басейн головного мозку шляхом ретроградного перетоку в ущерб кровопостачанню головного мозку. При цьому, клінічно звучить симптоматика басейну інтактної судини.
6. Важливу роль у патогенезі ТІА відіграють уроджені стенози, патологічна звивистість та гіпоплазії чи інші аномалії розвитку магістральних артерій голови.
7. Здебільшого, причиною ТІА у вертебро-базилярному басейні буває стиснення хребетної артерії остеофітами при шийному остеохондрозі.
8. Певну роль у виникненні ТІА відіграє механізм судинної мозкової недостатності, коли виникає невідповідність між потребою мозку та повноцінним забезпеченням тканини кров'ю (наприклад, при серцевій слабкості, різкому зниженні, артеріального тиску, внутрішній кровотечі тощо)
9. Не менш важливе значення в патогенезі ТІА мають кисневе голодування, порушення церебрального метаболізму.
КЛІНІКА. ТІА (або транзиторні ішемії) розвиваються у більшості випадків гостро, раптово і значно рідше - поступово з повільним розвитком симптомів. Як правило, маніфестують вогнищевою неврологічною симптоматикою, яка значно переважвє над загальномозковими проявами. Іншими словами, ТІА є регіональними МПМК. Клінічні прояви їх різноманітні і залежать від локалізації і тривалості дисциркуляційних розладів.
Розрізняють дві групи симптомів при ТІА:
а) вогнищеві
б) загальномозкові.
Загальномозкові симптоми, якщо вони є, проявляються:
- головним болем,
- запамороченням несистемного чи системного характеру,
- нудотою, блюванням,
- відчуттям вираженої загальної слабкості,
- пеленою перед очима,
- короткочасною втратою свідомості.
Вогнищеві, або регіональні, залежать від судинного басейну, в якому виникає дисциркуляція.
ТІА в каротидному басейні (зустрічається у 30 % усіх випадків ТІА) клінічно проявляються симптомами дисфункції коркових відділів мозку. Каротидний - це басейн внутрішніх сонних артерій, від яких відходять: очна артерія, передня та середня мозкові артерії. Зона кровопостачання - передній відділ лобної частки, внутрішня поверхня півкулі до тім'яно-потиличної борозни, на конвекситальній поверхні мозку кора лобної, тім'яної та скроневої часток, підкоркові ядра, внутрішня капсула. При дисциркуляції в системі внутрішньої сонної артерії найбільш частими бувають наступні вогнищеві симптоми:
1. суб'ктивні (відчуття затерпання. оніміння, поколювання на обличчі або в руці чи нозі) та об'єктивні чутливі розлади (гіпестезія поверхневої чутливості в ділянці обличчя, руки чи ноги, іноді зниження глибокої чутливості в пальцях кисті чи ступні)
2. рухові порушення такі, як центральний парез руки чи ноги, окремих пальців на кисті чи ступні, з підвищенням сухожилкових рефлексів, зниженням шкірних, патологічними знаками Бабінськогоо, Россолімо, тощо. Геміпарез чи геміплегія виникають лише у вкрай важких випадках.
3. При ураженні лівої півкулі мозку виникають розлади мови - минуща афазія або коркова дизартрія, які поєднуються із чутливими та руховими розладами у правих кінцівках.
4. При ТІА, зумовлених закупоренням або стенозом внутрішньої сонної артерії на шиї, розвивається минущий перехресний оптико-пірамідний синдром Ласко-Радовича: зниження зору або сліпота на стороні ураження та слабкість кінцівок на протилежному боці. Іноді зниження зору на одне око поєднується лише з гіперрефлексією контрлатеральних кінцівок.
5. При наявності патології магістральних судин голови ТІА можуть маніфестувати фокальними джексонівськими руховими та чутливими нападами.
ТІА у системі вертебро-базилярного басейну складають майже 70 % усіх випадків ТІА. Так, як вертебро-базилярний басейн забезпечує кровопостачання стовбуга головного мозку, мозочка, кори потиличної частки, медіобазальні структури скроневих часток мозку, то клінічно спостерігається відповідна симптоматика:
1. вестибулярний синдром - проявляється:
- системним запамороченням,
- шумом у голові та вухах,
- головним болем у потиличній ділянці,
- "пеленою" перед очима,
- нудотою,
- блюванням,
- ністагмом,
- розладами рівноваги;
2. мозочково-стовбуровий синдром - проявляється порушенням координації і синергії рухів та рівноваги (а саме статики);
3. синдром окорухових розладів - парез погляду, розлади конвергенції, диплопія, косоокість;
4. бульбарний синдром - порушення ковтання, голосу та вимови;
5. альтернуючі синдроми зустрічаються відносно рідко;
6. зорові розлади у вигляді:
- фотопсій,
- геміанопсій,
- метаморфопсій,
- невиразності,
- дефектів поля зору,
- появи оптичних феноменів (кольорів, фігур).
7. атонічно-адинамічний синдром - виникає при раптовій ішемії ретикулярної формації та нижніх олив у ділянці довгастого мозку і проявляється нападами раптового зниження м'язового тонусу, що призводить до падіння хворого без втрати свідомості. Ці напади найчастіше виникають при патології шийного відділу хребта у момент різкого повороту або закидання голови назад. Нерідко виникає синдром Унтерхарншайдта, коли втрата м'язового тонусу поєднується із втратою свідомості на короткий час (синдром Сикстинської капели - виникає у туристів похилого віку під час огляду фресок Мікельанжело на куполі Сикстинської капели у Римі. Внаслідок різкого перерозгинання шиї змінюється кровоток у хребетних артеріях).
8. корсаківський синдром - виникає при ішемії медіобазальних структур скроневої ділянки мозку і проявляється атаками тимчасових розладів пам'яті на біжучі події з конфабуляторним компонентом та дезорієнтацією.
9. пароксизмальний гіперсомнічний і катаплексичний синдроми та вегетативно-судинні розлади виникають при ішемії гіпоталамічних структур.
10. синдром скроневої епілепсії.
11. ураження різних структур лімбічної системи проявляеться змінами з боку емоційно-вольової сфери:
- підвищена втомлюваність,
- зниження працездатності,
- подразливість,
- часто пригнічений настрій, апатія,
- інколи пароксизмальне підвищення артеріального тиску.
12. синдром підключичного обкрадання - виникає при стенозі підключичної артерії, внаслідок чого кровоток в хребетній артерії стає ретроградним, забезпечуючи кровопостачанняруки ("рука-провокатор"). При цьому синдром клінічно проявляється ішемією стовбура: втрата свідомості та інші симптоми вертебро-базилярної недостатності.
Нерідко зустрічаються одночасно атеросклеротичне ураження сонної і хребетної артерій, особливо у людей похилого віку. При множинному ураженні магістральних судин голови можуть виникати симптоми порушення кровообігу як у сонній, так і в хребетно-основній системі. Тому, крім каротидних та вертебро-базилярних ішемічних кризів виділяють поєднані минущі порушення мозкового кровообігу , такі як коронарно-церебральні, аорто-церебральні, гепато-церебральні, холецисто-церебральні та ін.
Необхідно зазначити, що ТІА мають тривалість від декількох хвилин до доби, проте найчастіше вони продовжуються 10-15 хвилин. Нерідко зустрічаються випадки, коли загальномозкова та вогнищева симптоматика зникає протягом декількох наступних днів. Для ТІА характерні рецидиви, коли протягом року атаки повторюються до 3-5 разів. Ще одна особливість, про яку слід згадати, це більша частота ТІА у вертебро-базилярному басейні і найбільша їх повторюваність при локалізації в хребетно-базилярному басейні на відміну від ТІА у каротидному басейні. Проте прогноз при ТІА в системі сонної артерії завжди серйозніший, оскільки протягом одного, рідше двох років після першої атаки розвивається інсульт. Несприятливим є прогноз минущого порушення мозкового кровообігу, якщо воно виникає на тлі кардіальної патології з порушенням ритму серцевої діяльності. Повторюваність ТІА декілька разів на добу свідчить про патологію магістральних артерій голови.
Діагноз ТІА потрібно диференціювати із синкопальними пароксизмами (зомління). Синкопальні пароксизми виникають, як правило, у хворих молодого віку з вегетативною дисфункцією, зі схильністю до ортостатичних реакцій. ТІА у вертебро-базилярній системі часто супроводжуються нападами системного запаморочення, яке потрібно відрізняти від ураження лабіринту, хвороби Меньєра. Встановленню діагнозу допомагають дані анамнезу та отоневрологічного обстеження. Виявлення додаткових неврологічних симптомів (зорові, слухові, мозочкові розлади, порушення чутливості) свідчить про судинний генез захворювання.
ГІПЕРТОНІЧНІ ЦЕРЕБРАЛЬНІ КРИЗИ
Гіпертонічні церебральні кризи складають13-15% від усіх гострих порушень мозкового кровообігу, а також 2/3 хворих МПМК.
ПАТОГЕНЕЗ. До недавнього часу більшість клініцистів дотримувались тієї точки зору, згідно якої у відповідь на раптове підвищення артеріального тиску при гіпертонічних кризах виникає спазм судин головного мозку, що призводить до дефіциту мозкового кровопостачання. Результати експериментальних досліджень останніх десятиліть довели, що вазоспазм у момент підвищення артеріального тиску є проявом реакції авторегуляції мозкового кровообігу. Вазоспазм захищає головний мозок від надлишкової перфузії. При швидкому і більш значному підвищенні артеріального тиску (більше 180-200 мм рт. ст.) авторегуляційні механізми не компенсують зростання перфузійного тиску, внаслідок чого виникає зрив реакції авторегуляції мозкового кровообігу і гіперемія головного мозку, створюються умови для набряку мозку, дефіциту мозкового кровообігу та розвитку ішемії тканин мозку. Таким чином, у патогенезі церебральних гіпертонічних кризів виняткове значення має єдиний чинник зриву авторегуляції мозкового кровообігу.
КЛІНІКА ГІПЕРТОНІЧНИХ КРИЗІВ. Як уже зазначалось, гіпертонічні кризи є проявом загострення гіпертонічної хвороби чи симптоматичної артеріальної гіпертензії, коли у момент різкого підвищення артеріального тиску розвивається гіперемія та набряк мозку, які супроводжуються появою загальномозкових і рідше вогнищевих симптомів, що зникають протягом доби. Гіпертонічний церебрально-судинний криз супроводжується, крім значного підйому артеріального тиску:
- головним болем,
- відчуттям важкості у голові,
- психомоторним збудженням,
- іноді потьмаренням свідомості,
- почервонінням обличчя,
- серцебиттям,
- затрудненням дихання,
- болем у ділянці серця,
- нудотою, блюванням,
- часом розвиваються епілептичні напади.
Спостерігаються також різко виражені дифузні вегетативні порушення:
- пітливість,
- відчуття похолодання кінцівок,
- зміна частоти дихання, пульсу,
- зміна кольору обличчя.
Виділяють три типи кризів у залежності від типу системної гемодинаміки:
1. гіперкінетичний тип - супроводжується збільшенням серцевого викиду зі зростанням серцевого індексу більше 4,5 л/хвґм2 при нормальному або дещо зниженому периферичному судинному опорі;
2. гіпокінетичний тип - супроводжується неадекватним зниженням серцевого викиду і зменшенням серцевого індексу до 2,8 л/хвґм2 при, відповідно, різкому зростанні загального периферичного опору;
3. еукінетичний тип - розвивається при нормальному серцевому викиді (серцевий індекс суттєво не змінюється) та помірно підвищеному загальному периферичному опорі.
Для адекватного лікування гіпертонічного кризу важливо виявити його основний механізм, а тому розпізнавання типу церебрально-судинного кризу є необхідним.
Клінічно гіпертонічний криз гіперкінетичного типу проявляється наступними ознаками:
1. характерним є швидкий розвиток кризу на фоні доброго самопочуття, без передвісників,
2. підвищується переважно систолічний тиск (більше 180-200 мм рт. ст.),
3. загальномозкові симптоми виражені різко: психомоторне збудження, різкий пульсуючий головний біль з нудотою та блюванням, мерехтіння мушок перед очима,
4. різко виражені вегетативні прояви: затруднене дихання, почервоніння чи блідість шкіри, поліурія, емоційна лабільність, жар та тремтіння у всьому тілі,
5. незначна тривалість кризу, до декількох годин,
6. розвивається не лише у хворих на гіпертонічну хворобу, але й при деяких формах симптоматичної артеріальної гіпертензії.
Особливості кризу гіпокінетичного типу:
1. поступовий розвиток на тлі тривалої гіпертензії, на пізніх стадіях гіпертонічної хвороби,
2. підвищується діастолічний тиск,
3. з'являються виражені зміни на ЕКГ: сповільнення внутрішлуночкової провідності, зниження сегменту ST,
4. при цій формі кризу існує велика небезпека розвитку ішемічного інсульту.
Клінічні особливості кризу еукінетичного типу:
1. швидкий розвиток,
2. підвищується і систолічний, і діастолічний тиск,
3. з'являються явища гострої недостатності лівого шлуночка, набряк легень.
Залежно від стану церебральної гемодинаміки, гіпертонічні кризи поділяють на:
1. гіперволемічний тип - пульсове кровонаповнення більше 0,12 Ома,
2. нормоволемічний тип - пульсове кровонаповнення коливається в межах 0,09-0,11 Ома,
3. гіповолемічний тип - пульсове кровонаповнення менше 0,08 Ома.
За тривалістю гіпертонічні кризи ділять на:
а) легкі - тривають до 1 години,
б) середньої важкості - тривають декілька годин,
в) важкі - тривають більше 5-6 годин, але не більше доби.
Критерії частоти:
а) при легких кризах: часті - більше 4 разів на місяць, середньої частоти - 3-4 рази на місяць, рідкі - 1-2 рази на місяць.
б) середньої важкості і важкі: часті - більше 5 разів на рік, середньої частоти - 3-5 разів на рік, рідкі - 1-2 рази на рік.
Вогнищевих симптомів ураження головного мозку при церебрально-судинних кризах здебільшого не буває, але можуть виявлятись ригідність потиличних м’язів, симптом Керніга, підвищення тиску спинномозкової рідини.
ДІАГНОСТИКА МПМК. При діагностуванні проминучих розладів мозкового кровообігу діагноз легкої транзиторної ішемічної атаки чи гіпертонічного кризу, коли симптоми порушення кровообігу тривають недовго, від декількох хвилин до години, не виникає затрудненнь. Проте, коли у хворого раптово з'являється загальномозкова та вогнищева симптоматика дизгемії і триває декілька годин, діагноз динамічного розладу мозкового кровообігу виставляється ретроспективно, уже після зникнення клінічних симптомів, так як у цьому випадку невідомо, чи не розвинеться інсульт. Оскільки транзиторна ішемічна атака чи гіпертонічний криз часто є першим проявом патології серцево-судинної системи, важливим є вияснення основного судинного захворювання, яке призвело до виникнення МПМК. З метою обстеження судинних хворих використовують наступні спеціальні методи обстеження:
1. Ультразвукова доплерографія - визначає наявність оклюзій чи стенозів у магістральних артеріях голови та шиї, у інтракраніальних судинах, а також стан колатерального кровотоку.
2. Реоенцефалографія з функціональними пробами виявляє асиметрію кровотоку, величину кровонаповнення, зміни судинного тонусу та еластичності судинної стінки.
3. Електроенцефалографія - виявляє дифузні і локальні зміни біопотенціалів мозку.
4. ЕКГ - визначають стан коронарних судин, порушення ритму серцевої діяльності тощо.
5. Рентгенографія шийного відділу хребта - виявляє симптоми остеохондрозу і аномалії розвитку хребта.
6. Детальне отоневрологічне обстеження - для виключення ураження лабіринту при вираженому вестибулярному синдромі.
7. Офтальмологічне обстеження - виявляє склеротичні чи інші (наприклад, гіпертонічні) зміни на очному дні.
8. Аналаз крові - включає дослідження реологічних властивостей крові, гемокоагуляції і виявляє підвищенняагрегації форменних елементів крові, в'язкості крові, гематокриту.
9. Біохімічне дослідження крові - виявляє протеїнемію, високий рівень холестерину, бета- та пребеталіпопротеїдів.
10. Церебральну ангіографію проводять у хворих зі схильністю до минущих порушень мозкового кровообігу в разі підозри на оклюзуючий процес (звуження, тромбоз), патологічну звивистість, аномалії розвитку екстракраніального відділу магістральних судин голови і дуги аорти, а також при аневризмах, ангіомах тощо.
ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА. МПМК диференціюють з наступними пароксизмальними станами:
1. Мігренозний криз,
2. Вестибулярний криз, як прояв хвороби Меньєра,
3. Вестибулярний криз при вегето-судинній дистонії,
4. Синкопальний стан,
5. Епілептичний напад,
6. Гіпертензивний криз (при пухлині ЗЧЯ, церебральному арахноїдиті, тощо).
ЛІКУВАННЯ. Госпіталізації підлягають хворі з:
а) важким церебрально-судинним кризом, який загрожує перейти в інсульт,
б) повторним кризом з вираженою вогнищевою симптоматикою,
в) важким гіпертонічним кризом при високих показниках артеріального тиску, що не піддаються зниженню,
г) коронарно-церебральним кризом з підозрою на інфаркт міокарда чи пролонгованим нападом стенокардії. Хворим із МПМК призначають ліжковий режим до закінчення гострого періоду і в наступні дні, залежно від загального стану і самопочуття хворого.
Основні принципи лікування МПМК такі:
1) нормалізація артеріального тиску;
2) своєчасне і адекватне відновлення мозкового і колатерального кровообігу;
3) покращення мікроциркуляції та реологічних властивостей крові, попередження агрегації форменних елементів крові,
4) зниження підвищеної згортальності крові;
5) зменшення проникності судинної стінки;
6) попередження набряку мозку і зниження внутрішньочерепної гіпертензії, поліпшення венозного відтоку крові;
7) поліпшення серцевої діяльності і нормалізація артеріального тиску;
8) покращення метаболізму нейронів;
9) усунення вегетативного синдрому.
Лікування гіпертонічних кризів:
1. При кризах любого типу застосовують:
універсальні гіпотензивні засоби:
клофелін 1 мл 0,01 % розчину внутрішньовенно на 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду;
дибазол 1% 2-4 мл внутрішньом'язово чи внутрішньовенно;
спазмолітики:
папаверину гідрохлорид 2% 2 мл внутрішньом'язово,
но-шпа 2% 2 мл внутрішньом'язово,
галідор 25% 2 мл внутрішньом'язово,
еуфілін 2,4% 10 мл внутрішньовенно на 20 мл фізрозчину.
кардіоселективні бетаадреноблокатори:
атенолол, атеносан по 25 мг-50 мг на добу,
ніфедипін 10-20 мг,
корінфар, кордипін по 10-20 мг під язик;
пролонговані:
корінфар ретард 10-20 мг двічі на добу,
адалат 20 мг 1-2 рази на добу,
норваск 5-10 мг на добу.
інгібітори АПФ:
капотен 25-50 мг,
ренітек, енап, еналапріл 5-10 мг.
2. При гіпертонічному гіперкінетичному кризі на догоспітальному етапі використовують пероральні гіпотензивні засоби у комбінації з діуретиками. Широко застосовують:
антагоністи кальцію - ніфедипін, адалат, кордарон, кордипін по 10-20 мг під язик, при цьому таблетку слід розжовувати. Уже через 10-20 хв атреріальний тиск знижується і досягає максимального зниження на 30-60 хв. При необхідності дозу можна повторити.
інгібітори АПФ - каптоприл (капотен) по 25-50 мг, його гіпотензивна дія проявляється через 15-30 хв,
клофелін 0,075-0,15 мг понижує артеріальний тиск через 30-60 хв, прийом препарату слід повторювати погодинно до сумарної дози 0,6 мг,
лабеталол по 200-400 мг викликає більш повільний гіпотензивний ефект,
При прийомі вищезгаданих ліків зниження артеріального тиску може призвести до артеріальної гіпотонії.
Невідкладну допомогу при неускладнених гіпертонічних кризах починають із введення:
дибазолу 1% розчин 2-4 мл та 2 мл 1% розчину лазиксу внутрішньовенно, з повторним введенням через 2-3 години;
клофеліну 1 мл 0,01% у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду при внутрішньовенному (повільному) введенні можна досягти помірного зниження артеріального тиску. Однак препарат може викликати початкову пресорну реакцію;
рауседилу 1 мл 0,1% розчину (не володіє пресорною дією).
У разі, коли криз супроводжується тахікардією або різким порушенням ритму серцевої діяльності, слід використовувати
а) бетаадреноблокатори:
анаприлін 0,1% розчин 5 мл внутрішньовенно, потім у таблетках по 40 мг на добу, обзидан,
пропранолол 0,01% розчин 5 мл,
піндолол 5 мл 0,02% розчину в вену в 20 мл 5% розчину глюкози.
Протипокази: брадикардія, порушення атріовентрикулярної провідності,
б) антагоністи кальцію:
верапаміл 2 мл 0,25% розчину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно.
У випадках психомоторного збудженння призначають:
сибазон 2 мл 0,5% розчину внутрішньом'язово,
дроперидол 1 мл 0,25% розчину внутрішньом'язово,
піпольфен 1-2 мл 2,5% розчину внутрішньом'язово.
3. При гіпокінетичному гіпертонічному кризі застосовують
а) периферичні вазодилятатори:
натрію нітропрусид 0,05 г у 1000 мл 5% глюкози призначають внутрішньовенно крапельно зі швидкістю введення 0,25-10 мкг/кг/хв під ретельним контролем артеріального тиску (максимальний артеріальний тиск не повинен знижуватись менше 110 мм рт. ст.); інфузію препарату припиняють, якщо при швидкості введення 8 мкг/кг/хв гіпотензивний ефект не настає протягом 10 хв. Препарат протипоказаний, як і інші периферичні вазодилятатори, у випадках утруднення відтоку крові із вен мозку;
апресин 1 мл 2% розчину у 20 мл ізотонічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно повільно,
діазоксид 20 мл 1,5% розчину внутрішньовенно протягом 10-30 с.
Апресин і діазоксид при супровідній патології ІХС, а також через зростання серцевого викиду після їх введення, необхідно поєднувати з b-адреноблокаторами.
б) антагоністи кальцію:
ніфедипін по 10-20 мг (1-2 драже) сублінгвально,
верапаміл 0,25% розчин 2 мл у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно.
4. При еукінетичному кризі застосовують клофелін, спазмолітики, антагоністи кальцію.
5. При усіх гіпертонічних кризах за гіпо- й еукінетичними типами центральної гемодинаміки у хворих з бурхливою психоемоційною й вегетативною реакцією показані внутрішньовенні крапельні інфузії:
аміназину по 1-2 мл 2,5% розчину в 100-200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно крапельно із швидкістю 15-30 крапель за 1 хв; при недостатній ефективності повторюють інфузії аміназину (0,5-1 мл) внутрішньом’язово
сибазону 2 мл 0,5% розчину внутрішньом'язово,
піпольфену 2 мл 2,5% розчину внутрішньом'язово.
6. Гіпертонічний криз із симпатоадреналовою симптоматикою можна успішно лікувати
піроксаном по 2-3 мл 1% розчину внутрішньом’язово,
фентоламіном по 1 мл 0,5% розчину внутрішньовенно
тропафеном по 1 мл 1% розчину внутрішньом’язово або внутрішньовенно.
7. При гіпертонічних кризах з дуже високим артеріальним тиском (незалежно від типу гемодинаміки), які резистентні до вищезгаданих гіпотензивних засобів, а також в умовах загрози розвитку лівошлуночкової недостатності та набряку легень застосовують гангліоблокатори:
бензогексоній 0,5-1 мл 2,5% розчину внутрішньом'язово або підшкірно,
пентамін 1 мл 5% розчину внутрішньовенно крапельно на 200 мл 5% розчину глюкози.
Ці препарати вводять крапельно у вену, протягом 1-2 годин, понижуючи артеріальний тиск не більше ніж на 30%.
8. Для зниження внутрішньочерепного тиску та боротьби з набряком мозку хворим із гіпертонічним кризом вводять:
еуфілін або синтофілін 10 мл 2,4% розчину з лазиксом 2-4 мл 1% розчину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
9. Для підвищення стійкості мозку до набряку й гіпоксії використовують оксибутират натрію (20% розчин 10 мл внутрішньовенно в 10 мл 0,5% розчину глюкози).
10. Для профілактики гіпертонічних кризів використовують:
комбінацію антиадренергічних засобів, вазодилятаторів і діуретиків (адельфан, кристепін, трирезид К, тразитензин та ін.) в ефективних дозах (1-4 таблетки на добу),
антагоністи кальцію,
інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту (капотен, еналаприл, раміприл та ін.),
бета-адреноблокатори.
ФАРМАКОТЕРАПІЯ ТРАНЗИТОРНИХ ІШЕМІЧНИХ АТАК.
1. Нормалізація артеріального тиску.
А) При серцевій недостатності й зниженні систолічного артеріального тиску нижче 120 мм рт. ст. призначають кардіотонічні засоби:
корглікон 1 мл 0, 06% розчину або
строфантин К 0,25 -1 мл 0,5% розчину внутрішньовенно в ізотонічному розчині хлориду натрію,
кордіамін 1 мл підшкірно або внутрішньом’язово,
сульфокамфокаїн 2 мл розчину внутрішньом’язово.
Б) Якщо артеріальний тиск значно знижений, призначають
кофеїн 1 мл 10% розчину підшкірно або внутрішньом’язово.
В) При колапсі вводять:
строфантин К 1 мл 0, 05% розчину
мезатон 1 мл 1% розчину та
преднізолон 60-120 мг в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи 5% розчину глюкози внутрішньовенно.
Г) При тяжкій серцевій недостатності призначають
норадреналіну гідротартрат 2-4 мл 0,1% розчину внутрішньовенно крапельно в 1000 мл 5% розчину глюкози або
дофаміну 200 мг в 400 мл 5% розчину глюкози або 0,9% розчину натрію хлориду внутрішньовенно.
Д) Для посилення дії серцевих глікозидів їх рекомендується поєднувати з анаболічними стероїдами:
ретаболілом 50 мг внутрішньом’язово 1 раз у 5 днів 5 разів,
панангіном 1 драже тричі на добу
вітамінами групи В.
Е) При помірному підвищенні артеріального тиску (систолічний не більше 180 мм рт.ст.) призначають:
дибазол 2-4 мл 1% розчину внутрішньом'язово,
папаверину гідрохлорид 1-2 мл 2% розчину внутрішньом'язово,
но-шпу 2-4 мл 2% розчину внутрішньом'язово.
2) Для покращення мозкового кровообігу призначають вазоактивні препарати:
еуфілін 10 мл 2,4% розчину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду,
кавінтон 10-20 мг внутрішньовенно крапельно в 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду,
інстенон 2 мл внутрішньовенно крапельно в 200 мл 5% розчину глюкози або струйно в 20 мл 40% розчину глюкози,
цинаризин дозою 0,025 г тричі на день
німотоп по 60 мг 4 рази на добу.
3) Для покращення мікроциркуляції і реологічних властивостей крові призначають:
пентоксифілін 5-10 мл внутрішньовенно крапельно в 250-500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду,
реополіглюкін або реоглюман внутрішньовенно крапельно протягом 30-60 хв.
ксантинолу нікотинат 2 мл 15% розчину внутрішньом’язово або внутрішньовенно в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду,
серміон 4-8 мг в 100-200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно при супровідній артеріальній гіпертензії.
4. При тенденції до гіперкоагуляції або коли ТІА протікає з вираженою вогнищевою симптоматикою з метою попередження інсульту превентивно призначають
а) антикоагулянти прямої дії
гепарин по 5-10 тис. ОД підшкірно 2-4 рази на добу (продовжуючи час згортання у два рази) протягом 3-7 днів,
б) непрямої дії (знижуючи протромбіловий індекс до 50-40% в стаціонарі та до 55-60% в амбулаторних умовах, не допускаючи гематурії):
пелентан 0,1-0,3 г,
фенілін 0,015-0,03г,
синкумар 0,004г,
омефін 0,05г,
фепромарон 0,005г
двічі-тричі на добу протягом 2-3 тижнів з поступовим зниженням дози
в) антиагреганти:
ацетилсаліцилова кислота дозою 1 мг/кг ваги тіла 1 раз на добу,
трентал 5 мл 2% розчину внутрішньовенно крапельно або в таблетках по 0,2 (протипоказаний при інфаркті міокарда, не слід поєднувати з гепарином, не давати натще)
агапурин по 1 таблетці тричі на добу,
ксантинолу нікотинат 1-2 мл 15% розчину внутрішньом'язово
курантил по 0,025 г 2-3 рази на добу (протипоказаний при низькому артеріальному тиску, коронарній недостатності),
солкосерил 10-20 мл внутрішньовенно крапельно 5-7 днів,
тиклід (тиклопідин) по 0,25 г двічі на добу до 2-3 місяців,
плавікс (клопідогрель) 75 мг на добу,
пармідин 0,5 г тричі на добу,
танакан по 40 мг тричі на добу.
5. Для боротьби з набряком мозку застосовують:
гліцерин дозою 0,5-1,5 г/кг на добу всередину або внутрішньовенно крапельно дозою 50 мл 10% розчину в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду,
ізосорбіт 1-2 г/кг крапельно у вигляді 50% розчину,
манітол 150-200 мл 10-20% розчину внутрішньовенно крапельно,
фуросемід 0,04-0,08 г вранці,
дихлотіазид 0,025-0,1 г вранці,
етакринову кислоту 0,05 г вранці,
лазикс 2 мл 1% розчину внутрішньом’язово або внутрішньовенно в 40 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або з 10 мл 2,4% розчину еуфіліну,
тріампур 1-2 таблетки вранці,
дексон 4-8 мг внутрішньом’язово або внутрішньовенно,
альбумін людської сироватки дозою 50-100 мл 5% розчину внутрішньовенно крапельно,
антигістамінні засоби (супрастин, димедрол дозою 2 мл 1% розчину внутрішньом’язово).
6. Для покращання нейронального метаболізму призначають ноотропи:
ноотропіл 5-10 мл 20% розчину внутрішньовенно повільно або по 1 капсулі тричі на добу,
енцефабол (піридитол) по 1 драже тричі на добу,
інстенон 2 мл внутрішньовенно крапельно або внутрішньом'язово,
солкосерил 10-20 мл внутрішньовенно крапельно,
актовегін 2 мл внутрішньом'язово або 5-10 мл внутрішньовенно крапельно (протипоказаний при серцево-судинній недостатності, олігоурії, набряку легень),
церебролізин 1-5 мл 15% розчину внутрішньом'язово,
вітаміни групи В внутрішньом'язово,
АТФ 1мл внутрішньом'язово,
кокарбоксилаза 50-100 мг внутрішньом'язово.
7. Показана антиоксидантна терапія:
токоферола ацетат 1 мл внутрішньом'язово,
тіатріазолін 1 мл внутрішньом'язово,
емоксипін 3 мл внутрішньом'язово.
8. Симптоматична терапія:
а) при запамороченні - белоїд (беласпон, белатамінал) по 1 драже тричі на добу,
б) при блюванні та гикавці - аміназин (1 мл 2,5% розчину внутрішньом’язово), валідол (1 таблетка під язик), галоперидол (1,5-2 мг) через рот, або дроперидол (1-2 мл 0,25% розчину) внутрішньом’язово або 1 мл в 20 мл 40% розчину глюкози внутрішньовенно, сибазон (2-4 мл 0,5% розчину у вену), тіетилперазин (1 драже 2-3 рази на добу або 1-2 мл внутрішньом’язово), церукал (0,01 перорально або 2 мл внутрішньом’язово 0,5% розчину),
в) при інтенсивних цефалгіях - баралгін (спазган) по 5 мл внутрішньом’язово, внутрішньовенно, аналгін, седалгін, пенталгін, гірчичники на комірцеву зону,
г) для зменшення проникності судин - рутин (0,02 г), аскорбінову кислоту (0,25 г), аскорутин (1 таблетка), дицинон (0,25 г), кальцію глюконат (0,5 г), вікасол (0,015 г) тричі на добу всередину.
д) для усунення вегетативних розладів, ангіодистонічних порушень - седативні засоби та транквілізатори: бром з валеріаною, корвалол, інстенон перорально, димедрол, піпольфен, белоїд, белатамінал, валокордин, анаприлін, піроксан.
9. Хірургічне лікування призначають при повторних ТІА, зумовлених патологією магістральних судин голови в екстракраніальному відділі. Перед операцією проводять ультразвукову доплерографію екстра- та інтракраніальних судин голови, при необхідності - церебральну ангіографію. Покази до хірургічного лікування:
1) гемодинамічно значущий стеноз внутрішньої сонної артерії з повторними ТІА або з незначною залишковою органічною неврологічною симптоматикою;
2) патологічна звивистість внутрішньої сонної артерії;
3) гостре закупорення сонної артерії на шиї з вираженою вогнищевою симптоматикою без втрати свідомості в перші 6-12 годин;
4) атеросклеротичний стеноз, закупорення хребетних артерій на місці їх відходження або стискання хребетної артерії остеофітами;
5) закупорення підключичної артерії у проксимальному відділі.
ПРОФІЛАКТИКА МПМК включає своєчасну діагностику та лікування основного захворювання (атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, серцевої патології, цукрового діабету, васкулітів) на тлі якого виникають МПМК, корекцію факторів ризику, які спричинюють прогресування судинної патології мозку (зловживання алкоголем, куріння, і особливо - поєднаня цих факторів, надлишкова вага тіла).
Важливу роль у профілактиці МПМК відіграють наступні фактори:
1. правильна організація режиму праці й відпочинку,
2. додержання режиму харчування. Дієту слід збагачувати вітамінами, калієм, магнієм, йодом. Кількість кухонної солі обмежують до 4-6 г на добу. Слід обмежити продукти, які збуджують центральну нервову систему: міцний чай, каву, какао, алкоголь, а також гострі закуски, приправи, копчені продукти;
3. вирішення соціальних проблем.
ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ. При минущих порушеннях мозкового кровообігу хворі повинні бути визнані тимчасово непрацездатними. Питання про працездатність в майбутньому залежить від характеру перебігу основного судинного захворювання, ефективності лікування, особливостей умов праці. При частих повторних МПМК необхідно працевлаштувати хворого для виключення нервово-психічного та фізичного навантаження чи направити хворого на МСЕК для встановлення групи інвалідності.
ГОСТРА ГІПЕРТОНІЧНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ
Гостра гіпертонічна енцефалопатія виникає здебільшого на тлі злоякісної артеріальної гіпертонії, ниркової гіпертонії, еклампсії, при підйомах систолічного артеріального тиску вище 200-270 мм рт. ст. і діастолічного - вище 120 мм рт. ст.
ПАТОГЕНЕЗ. Розвиток гострої гіпертонічної енцефалопатії пов’язують з інфільтраційним набряком і набуханням мозку у відповідь на збільшення мозкового кровообігу при високому артеріальному тиску із інтравазальними геморагіями і плазморагіями, які розвиваються у м’якій мозковій оболонці півкуль великого мозку і мозковому стовбурі (Ганнушкіна І. В., Лебедєва Н.В., 1987). Окрім того, набряк мозку призводить до зниження мозкового кровообігу з виникнення вогнищ розм’якшення паренхіми мозку і геморагій.
КЛІНІКА. Відмінною особливістю клініки гострої гіпертонічної енцефалопатії є швидкий розвиток, тривалий перебіг (більше доби), важкість стану хворого та резистентність до гіпотензивної терапії. Клінічна картина характеризується появою загальномозкових та вогнищевих симптомів, із значною перевагою перших.
1. Із загальномозкових проявів спостерігається наступна неврологічна симптоматика:
дифузний головний біль, тупого, розпираючого характеру, рідше він локалізується в потиличній ділянці. Нерідко біль іррадіює в очні яблука;
нудота, блювання;
відчуття шуму в голові та вухах;
запаморочення, переважно несистемного характеру;
розлади зору у вигляді яскравих плям, зірочок, спіралей, короткочасних випадінь поля зору або різким зниженням зору аж до сліпоти;
вегетативно-судинні розлади: гіперемія або блідість обличчя, біль у ділянці серця, серцебиття або брадикардія, сухість у роті, гіпергідроз;
розлади емоційно-психічної сфери: подразливість, занепокоєння.
У важких випадках спостерігають:
- порушення свідомості,
- оглушення,
- сонливість,
- психомоторне збудження,
- дезорієнтацію у просторі та часі,
- епілептичні напади,
- кома.
Можлива поява менінгеальних симптомів: ригідність потиличних м’язів, симптоми Керніга, Брудзинського. На очному дні виявляють застійні диски зорових нервів, стази, дрібні крововиливи, розширення вен, інколи - явища альбумінуричного ретиніту.
2. Із вогнищевих симптомів нерідко спостерігається:
затерпання кінцівок,
зниження больової чутливості в ділянці обличчя, язика;
анізорефлексія сухожилкових та периостальних рефлеків;
порушення чутливості за гемітипом,
координаційні розлади;
чіткі субкортикальні рефлекси: Марінеску-Радовічі, губний рефлекс Бехтерева.
Діагностика. Поперековий прокол виявляє значне підвищення внутрішньочерепного тиску - до 500-600 мм вод. ст. Кількість білка та клітинний склад ліквору не змінюються, однак інколи з’являється білково-клітинна дисоціація. На комп’ютерній томограмі спостерігають ознаки набряку тканини головного мозку. Характерні зміни біохімічних показників крові: гіперглікемія, гіперхолестеринемія, підвищення вмісту гістаміну, а також лейкоцитів.
Гостра гіпертонічна енцефалопатія частково або повністю регресує на фоні лікування протягом декількох діб, але інколи може закінчуватися летально.
ЛІКУВАННЯ. 1. Нормалізація артеріального тиску. При гострій гіпертонічній енцефалопатії не слід швидко і значно знижувати артеріальний тиск. Доцільно підтримувати його на рівні близько 150/100 мм рт. ст. Найкращими гіпотензивними препаратами для цього вважаються:
нітропрусид натрію внутрішньовенно під постійним контролем артеріального тиску зі швидкістю 8 мкг/кг за хвилину,
гангліоблокатори: пентамін 0,5-1 мл 5% розчину внутрішньом’язево або внутрішньовенно струйно,
арфонад 5 мл 0,5-1% розчину в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду,
бензогексоній 1-2 мг 2,5% розчину внутрішньовенно.
2. Для боротьби з набряком мозку та зниження внутрішньочерепного тиску вводять
еуфілін 10 мл 2,4% розчину з лазиксом 2-4 мл 1% розчину в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно,
альбумін людської сироватки 50-100 мл 5% розчину внутрішньовенно крапельно,
антигістамінні засоби: супрастин 2 мл 1% розчину
або димедрол 2 мл 1% розчину в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно крапельно.
сульфат магнію 10-20 мл 25% розчину внутрішньом’язово.
3. Для зняття психомоторного збудження, епілептичних нападів:
дроперидол 1-2 мл 2,5% розчину в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно струйно,
сибазон 2-4 мл 0,5% розчину внутрішньом’язово.
4. Симптоматична терапія:
при цефалгічному синдромі - аналгін, спазгам, седалгін, трамал, трамадол, піроксикам.
при блюванні та гикавці - церукал, галоперидол, аміназин, валідол;
Після нормалізації артеріального тиску переходять на звичні пероральні гіпотензивні препарати. Застосування спазмолітиків (папаверин, но-шпа) при гострій гіпертонічній енцефалопатії протипоказане.