Приходили з профкому університету привітати маму.
Там дійсно щороку завжди гарно організовували ветеранські посиденьки. Старенькі могли зустрітися, побалакати, позгадувати. Концерт, стіл-"самобранка" і ще й з собою торбу всяких смаколиків і грошова допомога (невеличка, але..., у інших і того немає).

Причому, пам'ять про ветеранів не тільки до 9-го. До кожного ветерана були "прикріплені" хтось з викладачів і кілька студентів. Якщо потрібна якась допомога - варто було тільки подзвонити. А хто одинокий, то вони постійно опікувалися - магазини, допомога...

Так от цьогоріч їх реальних ветеранів залишилося всього 16. І всі вже такі, що посиденьок не буде....