Втягнуло в роздуми.

Щастя-нещастя... Це такі аморфні поняття! й занадто індивідуальні.
От те сімейство, що з Німеччини перебазувалося в глиб Сибіру вважає себе щасливими?
А ми як на те дивимося? Крутимо пальцем біля скроні!
Тому абсолютно невідомо, в чиїх промінчиках щастя можна погрітися. Мабуть тільки в тих, хто співпадає в поглядах, світосприйманні, близький по внутрішньому духу.

А в загальному - ми часто просто не розуміємо, що маємо те щастя, але сприймаємо його, як буденність.
Мешканці Мар'янки (які там ще залишилися) мабуть зараз мали би за щастя просто спокійно посидіти з філіжаночкою кави. Без страху, без постійного контролю звуків (а чи не летить снаряд).
Все відносне...