Такий тягар роду нести на собі...
Але людина достойна нашої поваги.

Є у мене однокласник.
У нас клас був дуже дружний. Ми до цього часу маємо зв'язки й підтримуємо одне одного в якісь життєві моменти.
Так от з цим однокласником у мене завжди були дуже дружні стосунки.
Але десь з 12-го року почалось.... Сересера - це всьо наше! І тому подібне.
Це вже потім я зрозуміла, звідки вітерець дув.
Він викладає й тепер в одному з київських вишів. І я так думаю, що саме в вишах була розгалужена організація сепарських якихось течій.
Коли якось він назвав "хорошим політиком" Царьова, я ледь не озвіріла! (це ще до всіх подій в Україні, ще перед Майданом).
У нього є (було) багато колег-друзів в вишах Луганська й Донецька. Ось і все пояснення.
Потім він дуже неоднозначно відзивався про захоплення Криму.

Десь років два тому він почав буквально закидати мене всякими статтями - як нам було класно жити в сересері, фото з підписами "ностальгія".
Ото вже дістав!
Я йому написала конкретного листа, що виросла в сім'ї, де батько поважав Бандеру, Петлюру й Грушевського. З повагою ставилися до всіх борців за незалежність. Завжди мріяли про незалежність від будь кого. А я особисто нічогісінько ностальгуючого не маю відносно сересери.

Звичайно відносини похолодали, розмовляємо зрідка, вітальні листівки, та інколи електронні листи з якоюсь цікавою інформацією.
І я ще інколи задираюся - підсовую йому ось такі спомини визначних поважних людей.

Після цього він взагалі зникає на місяць-півтора. Не знаю, чи злостивиться, чи переварює все це.
Не підсунути йому Бронєвого буде просто гріх!