Зі школи були плани, й три рази намірів втілення, стати лікарем-хірургом. Навіть працювала в операційній.
Двічі поступала в Росії. І там вперше зіткнулася з реальним життям.
Перший раз не поступила, бо... Здавала хімію. Підготувалася, сіла до столу відповідати, а викладачка за столом розклала бутерброди й жує. Я ж мовчу! Вони до мене - відповідайте, а я - то Ви ж їсте! Ну вона й відсунула ті всі свої клуночки і .... з трійкою не було чого й мріяти про вступ.

В другий рік, вже з досвідом, я впевнено йшла до перемоги і в кінці отримала конкретного ляпаса - поступив грузинський єврей Додік, який приїхав з татком і великою сумкою, і який набрав значно менший бал. Попробувала я якось там "саблюкою помахати".... І нічого воно не дало.
Та ще з російським шовінізмом обидва роки так стикнулася, що мені відбило охоту взагалі пов'язуватися з тими краями.

Але втретє вже тут так хотіла добитися свого, що перевчилася. Виявляється таке дійсно буває. Нервовий зрив, який вилився в проблеми з очима (не з психікою). Така неприємна штука, яку в народі називають "куряча сліпота" - тільки сутінки, все стає мороком. А вдень в очі наче хто піску насипав. Дуже неприємна штука!

А потім поступила до інституту зв'язку. Лікарі не радили перевантажень, але то не про мій характер. Потім в житті вже було стільки "перевантажень".... І фізичних, і моральних, що аж ну! Так, реагую, але не так критично.
А очі? все вилізло аж тепер у віці глаукомою. Добре що діагностували на початковій стадії. тепер щодня на ніч краплі довіку.

А з людьми контакти...
Місце роботи зв'язківців таке розмите!
Я працювала постійно в первинному зв'язку. Це між великими містами й країнами.
Роками працюєш з людьми дистанційно. Буває все про людину знаєш - про чоловіка (жінку), дітей, проблеми. В чомусь посильно допомагаєш, а жодного разу не бачила.
А коли й бувають такі зустрічі, буває дуже весело - уявляла собі один образ, а виявляється абсолютно протилежне.
Мій мобільний номер знає чи не "півсвіту". І тепер дуже мене підтримують морально, бо інакше.... В цих обставинах, без спілкування з нормальними людьми, можна би й самій "поїхати".

А у меня наоборот. Совсем не хочется ни с км контактировать. Даже не могу в ответ по мобильному перезвонить. Как подумаю, какая это для меня сейчас нагрузка, и переношу звонок на потом. Хочется от всех спрятаться. Хотя по городу гуляю с удовольствием. Сегодня с мужем случайно наткнулись на День Грузии. Проходил на Андреевском. Куча лотков с грузинской едой и вином, грузинские национальные песни и танцы. Много людей. Очень понравилось.