Сіль життя...

Не думав я, що він колись настане,
Цей час, що трансформується в сюжет:
Дві ери, дві епохи, два Майдани,
І дві країни…ніби з двох планет.

(Автор рисунка -Юрий Журавель.И сделанный по этому рисунку экслибрис библиотеки Майдана)

Автобуси, міліція, кордони,
І клунки з "тормозками" у руках,
Забуті і недіючі закони,
І навіть різне небо у очах.



Хтось хоче бути в небі зорельотом,
І прогоріти свій короткий вік,
А куликам достатньо і болота,
Болотом завжди хвалиться кулик…

Одні летять, бредуть, чи доповзають,
Змішавши в серці людяність і лють,
І їх пакують, в'яжуть, закривають,
Їх вже вбивають... а вони все йдуть.

А мешканців прилеглої планети,
В Маріїнський… В Потьомкінське село…
Їм напинають правильні намети,
Проводять воду, світло і тепло.

Одні лежать рядами на підлогах,
Вслухаючись у шум нічних атак,
І вороном чатує на дорогах,
Надійний друг "тридцятих" - автозак!

А іншим з польової кухні кашу,
Гарячий чай і блоки сигарет,
Стоять на двох майданах наші й наші,
Та виглядає, ніби з двох планет.

(Автор фото:Дмитрий Борко)

Поділені водою з водометів,
Затягнуті в лиху, погану гру,
Поділені брехнею в Інтернеті,
Поділені межею по Дніпру.

Поділені коктейлем, що палає,
І чорним димом відшумілих шин,
Поділені…Доведені до краю,
Розділені Отець і Дух, і Син…

Осліплені, замиті кров'ю очі,
І кулі, що влучають в об'єктив,
Плач матері, і зойк грудей дівочих,
Два місяці пустих…порожніх слів…

Заяви, маніфести, протоколи,
Скінчились між "Динамівських" колон…
Згорів портрет філософа футболу,
Накривши тілом рідний стадіон.

Бо з двох боків підвозяться набої,
І гострить брат на брата чорний ніж,
Моя країно, все це не з тобою,
Вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш.

Красуне спляча…скільки ти проспала,
Того,що в світі доброго було,
Закресли день, коли ти дозволяла,
Корону одягнути на чоло.

Ти припиняєш буть смиренним птахом,
Скажи це всім, забудь тваринний страх:
Що той, хто сам себе назвав монархом,
Відповідати має, як монарх.

За те, що відстояли на колінах,
За тих, що вже не мають вороття,
За те, щоб пожила моя країна,
Не на Майданах, а одним життям.

Щоб молячись за скам'яніли "душки",
Кучкуючись, як мухи в молоці,
Пішли на вік в тумани "простітушки",
Стискаючи дві сотні у руці.

Щоб після щирих слів святого Папи,
Про істину возведену на трон,
Голубку білу не хапали лапи,
Розлючених і жадібних ворон…

(Петро Мага)