Про жизнь



Життя - це посмішка уранці,
Це фотографія у рамці,
Життя - це посмішка крізь сльози,
Життя - це сонце і морози!
Життя - це квіти навесні,
Життя - це жарти і пісні.
Життя - це кайф, як не крути,
Його нам варто перейти!
Життя - це щастя, що навколо,
Це біль, що серце всім колола.
Життя - це вулиці, це люди,
Життя -природа, що усюди.
Життя - це віддане кохання,
Життя - це мрія, сни, зізнання.
Життя - любити до останку,
А не любити до світанку!
Життя - це бачити себе
В очах, що люблять лиш тебе!
Життя - це інколи образи,
Життя - обірвані всі фрази!
Життя - це ревнощі, сумління,
Життя - це страх, це рух,горіння...
Життя -це все ж таки й страждання..
Але і дружба, це палання!
Життя - це погляд несміливий,
Це погляд ніжний і звабливий!
Життя - прогулянки до ранку,
Життя - це тепла кава зранку!
Життя - це сонечко зимою,
Трава покритая росою.
Життя - холодні грози літом,
Життя - це бути з цілим світом!
Життя - це страх перебороти,
Це щось зробити, як всі проти!
Життя - побути десь самому,
Життя - поспати не удома!
Життя - побути в небезпеці,
Життя - це вижити у спеці...
Життя - це плавати вночі,
Життя - згубити десь ключі!
Життя - кричати досхочу,
Життя - зізнатись "так. брешу!"
Життя - протанцювати ніч,
Здолати будь-що пліч-о-пліч!
Життя - це когось врятувати,
Життя - комусь коханим стати!
Життя - залізти на гору,
Життя - злітати на зорю!
Життя - побитися із кимось,
Щоб серце швидше все ж забилось!
Життя - це сильно полюбити,
і вже не розлюбити!
Життя - це просто заблудитись...
Це на коліна опуститись!
Життя - гуляти під дощем,
Бути з заплаканим лицем.
Життя - в собі знайти все ж сили,
Щоб просто жити...мати крила!
Життя - це полюбити те,
Що ненавидів більш за все!!!
Життя - пробачити образи,
Не згадувати більш ті фрази!
Життя - це витерпіти біль,
Не сипати на рану сіль...
Життя - це полюбити все,
І захід сонця, і себе

Притча о дороге через пустыню



Оглядев неуверенным взором,
Неприступные знойные дюны
Человек обращается к Богу,
За поддержкой, как к доброму другу:
"Боже мой, предо мною пустыня,
Путь опасный, тяжелый и длинный,
Отнимающий всякие силы,
Путь, по сути, не преодолимый.
Я в себе не настолько уверен,
Чтоб пройти этот путь в одиночку,
Да и в силы свои я не верю,
Потому и прошу тебя, Отче!"
Бог на это ответил с любовью:
"Вот Мой след на песке с тобой рядом.
Я пойду и Я буду с тобою.
Потому что помочь тебе рад Я!"
И пошел человек ппо пустыне,
Шаг за шагом терпя испытанья.
А невидимый Бог, рядом шел с ним,
На песке том следы оставляя.
Развернулась пред ними пустыня
Жарким полднем, холодною ночью.
И когда человек утомился,
Обратил к следам Бога он очи.
Вот они на песке протянулись,
Уж давно одинокой тропою.
Человека глаза ужаснулись,
Не найдя следов Бога с собою.
Он взмолился: "Владыка Великий,
На кого же меня ты покинул,
Посреди этой знойной пустыни,
Источившей последние силы?!!
След давно твой отстал, как я вижу!
Неужели Ты слово нарушил???"
И в ответ он от Бога услышал:
"Успкойся, сын Мой, и послушай:
Ты достойно терпел испытанья,
Но как только тебе стало плохо,
Как дитя тебя на руки взял Я
И несу вот уж к самому дому.
А следы на песке, что ты видишь,
Уж давно только Я оставляю.
И Я делаю их потому лишь,
Что тебе обещание дал Я!"

2002год

Гениальный Гейне...



Валтасар


Полночный час уж наступал;
Весь Вавилон во мраке спал.

Дворец один сиял в огнях,
И шум не молк в его стенах.

Чертог царя горел как жар:
В нём пировал царь Валтасар,

И чаши обходили круг
Сиявших златом царских слуг.

Шёл говор: смел в хмелю холоп;
Разглаживался царский лоб,

И сам он жадно пил вино.
Огнём вливалось в кровь оно.

Хвастливый дух в нём рос. Он пил
И дерзко божество хулил.

И чем наглей была хула,
Тем громче рабская хвала.

Сверкнувши взором, царь зовёт
Раба и в храм Йеговы шлёт,

И раб несёт к ногам царя
Златую утварь с алтаря.

И царь схватил святой сосуд.
«Вина!» Вино до края льют.

Его до дна он осушил
И с пеной у рта возгласил:

«Во прах, Йегова, твой алтарь!
Я в Вавилоне бог и царь!»

Лишь с уст сорвался дерзкий клик,
Вдруг трепет в грудь царя проник.

Кругом угас немолчный смех,
И страх и холод обнял всех.

В глуби чертога на стене
Рука явилась — вся в огне…

И пишет, пишет. Под перстом
Слова текут живым огнём.

Взор у царя и туп и дик,
Дрожат колени, бледен лик.

И нем, недвижим пышный круг
Блестящих златом царских слуг.

Призвали магов; но не мог
Никто прочесть горящих строк.

В ту ночь, как теплилась заря,
Рабы зарезали царя.

1862