Слишком долго не тают пики
И не сходят снега с основ
Гор поменьше и гор великих,
Снов прекрасных и снов безликих,
Что сидят на краях домов.

Я меж ними лежу на крыше,
Рассуждая о чем-то вслух.
Слава Богу, меня не слышат,
Мне на ухо лишь ветер дышит -
Недоверчивый хмурый дух.

Там, где след наш каньоном ляжет,
Там, где голос наш будто гром,
Где навеки нас вместе свяжут
Алой нитью любовной пряжи,
Там, где будем всегда вдвоем..

Я туда устремляю взоры,
Но мне кто-то ответит: бред!
Всё бессмысленные разговоры,
Все влюбленные - это воры,
Что крадут друг у друга свет.

Закрываю руками уши,
По траве! Босиком! Бежать!
Я не буду, не буду слушать.
Так легко все на свете рушить,
Ну а я вот хочу создать..

Вітаю тебе на своєму щоденнику, santolina. Нова людина - новий непізнаний світ. Дуже приємно тебе бачити )

Пишуть, ніби 21% американців зовсім неграмотні. Неграмотними там вважають тих, хто не може прочитати розклад руху автобусу та заповнити анкету на працевлаштування.. Гм, у мене трохи інше розуміння неграмотності.. Але цікаво, який відсоток у нас за їхньою шкалою. Мені здається, він зовсім мізерний

Коли вже мені повернуть весну? :( Скільки можна чекати...

Як все ж таки важко розібратися в цьому житті.. Тобі здається, що ти знаєш, що потрібно іншим людям, краще, ніж вони самі. Даєш поради, вмовляєш, переконуєш, а виявляється, що зводиш будинок на піску, що немає у них там найголовнішого, без чого усі зусилля марні, і на що вплинути я ніяк не можу. Вона його не кохає, він через те страждає, вони сваряться, а я зайвий раз переконуюсь, що втручатися у стосунки двох людей не можна.

У Києві побувала, вражень не дуже багато. Останнього разу я там була 6 років тому і він справив на мене тоді набагато яскравіше враження. Люди там кумедні )) Стільки гламуру )) Дуже потішили мене спостереження за авангардною молоддю. Як це називається у психології.. ефект компенсації? Коли нічим не примітна людина із посередньою зовнішністю штучно надає собі такого вигляду, щоб люди дикувато озиралися на неї )) це так мило. Може це і правильно з якогось боку.
Вєлік теж купила. Навіть уже вчилася на ньому їздити у якомусь лісі )) Не знаю наскільки я вправна учениця, але гальмувати я навчилася, чим дуже задоволена )

Сьогодні вечірнім експресом їду до нашої славетної столиці. Треба побачити купу друзів, усі вже щось планують щодо мене, а часу на усіх, на жаль, не вистачить (( А ще збираюся купувати вєлік )) Так давно хотілося його мати, аби весело ганяти просторами рідного міста. А ще можливо десь поїхати у велопохід.. влітку.. Тільки треба спочатку навчитися весело ганяти.. ))) бо я такий собі дилетант

Доречі аж ніяк :) На вихідних були з Льохою в Умані. Це було надзвичайно класно, мені дуже сподобалося. Ми приїхали вранці, і пробули там аж до чотирьох. Зранку людей взагалі не було. Тільки уявити - теплий ранок, величезні дерева, вода в озерах з легким доторком криги, з-за дерев встає сонце і нікого нікого навколо немає.. Потім щоправда позходилися люди, та їх було небагато і вони не дуже багато галасу здіймали, а ми валялися на галявинці під сонячними променями біля велетенського дерева і слухали як шумить ліс. А потім, як вийшли з потягу, вирішили не чекати три години на маршрутку до нашого міста, а піти пішки. І пройшли. Більше 20 км по нічній трасі, де не було жодної людини чи машини. Було дуже моторошно, але мені сподобалося )) Тепер болять усі м'язи.

І чого ж мені так не щастить :( Цілих чотири дні відпочинку буде на 8 березня, хотіли до Криму майнути. Думала вперше піти у похід у гори. Я зроду там не була. Намети, сніг і ціла купа кілометрів маршруту. Та вони не встигли квитки купити! На моїх очах останній забрали.. Ех, знову безрадісні вихідні вдома..

Який все ж таки тихий був вечір учора. Хмари прийшли, розляглися і заволоділи усім небом. Так і з моїм настроєм - поступово від сонця не лишилося й сліда. Та я не переймаюся, буває й хороша погода. Вчора було свято.. все навколо було червоне й рожеве, самі поцілуночки, сердечки, зайчики і таке інше. Виявляється подарунки на Валентина слід робити своїми руками. Це ж треба, вже і якісь традиції в нас з'явилися. Мені навіть в коханні зізналися - неочікуване й непотрібне мені почуття.. Дивно, і чого воно так рідко співпадає у людей. Має ж бути якийсь механізм, передбачений природою. Щоб люди не закохувалися в тих, хто їх ніколи не полюбить. Навіщо усі ці страждання? З іншого боку, мабуть, якщо б так було, то людство було б позбавлене більшої частини витворів мистецтва. Адже більшість талановитих людей пише справжні шедеври, лише коли вони нещасні та самотні.

Якби ж знати чи відчувати, якби лише не приховувати нічого і мати можливість робити те, що справді до душі, що хочеться робити в даний момент. Але не можна. Стільки обмежень існує, їх усі не подолати, їх навіть не осягнути, навіть не можна їх усі побачити, не кажучи вже про те щоб порушити. Але як же хочеться, як хочеться дещо зробити. Аж пече. Та не можна. Знову і знову. Я так гадаю, що якщо задовольнити бажання відразу, як воно з’являється, то нічого поганого в тому б не було. Мені б навіть не хотілося б повторювати, і може нічого особливого в тому немає. Але ж якщо стримувати себе в чомусь, то цього тобі з часом хочеться все більше і більше, а іноді навіть взагалі нестерпно стає. І для чого я це пишу, кого я вмовляю. Сама себе? Фігня.. Я вже давно усе вирішила для себе. Чи ні.. що робити??

Осторожно сорванный -
Не значит живой,
Мы враждующие стороны,
Но неясно, кто свой.
Пальцы шероховато-нежные..
и кто нас найдет?
Мы не одно и то же - мы смежные,
Но и это скоро пройдет.
Побольше б весенних цветов -
Их бы вплетала в волосы
Но от формы - один остов
И черно-белые полосы.
Пепел еще горяч и дымные
Корабли уплывают прочь,
Щекой прижимаюсь к земле, как сильно я
Ненавижу вот эту ночь.
Неужели в почтовой суме
Для меня ничего не осталось?!
Посмотри хорошо! Да в своем я уме,
Ну или может быть самую малость..

я заметила, что почему-то мне особенно нравятся вещи, которые наносят явный вред моему психическому здоровью.. Лежит в коробке диск с японскими ужасами.. Лежит и лежит. Страшно хочется посмотреть.. Но я знаю, что потом не смогу нормально засыпать, а за стеклом закрытой темной комнаты будут казать очертания чьего-то бледного лица или еще что похуже.. Ну ведь знаю же, но все равно скорее всего буду смотреть, почему-то тянет к таким ощущениям. И вроде ж особо больной меня и не назовешь...

Хо на море!! И чтоб лето.. Есть у меня местечко любимое в Крыму - между Симеизом и Форосом. Вот где красота, там людей мало, потому как нудисты там обосновались. А народ нудистов почему-то побаивается. Вот мы там за нудистами как за каменной стеной :) Никто дальше их пляжей не заходит. А мы забрались, палатки, теплое море, народ по голове не ходит. А вечерком воздух уже прохладный, солнце садится за Форос, а ты сидишь на горячих плитах, с кружкой чая и вокруг кроме друзей ВООБЩЕ НИКОГО НЕТ.

Пора наконец браться за книжки и выходить из этого запоя с японскими кроссвордами. У меня от них уже все изображения на улице раскладываются на квадратики. Надарили и напокупала много новых книг, даже не знаю, за что браться. Огромное впечатление оказал Норвежский лес Мураками, все таки не перестаю удивляться ему.. Щас наверно начну "Заир" П.К., мне подарили замечательное лондонское издание на английском естественно (ну раз Лондонское.. хотя наверняка в Лондоне и на других языках издают..в общем вот так вот). Буду читать

Интересно, будет ли зима? Не скажу, что мне очень хочется снега и мороза, ну.. просто интересно. Вообще-то хочется уже весны. Боже, до чего же я радуюсь, когда улавливаю первый сладковатый запах весны. Жить хочется с новой силой.. долго еще до этого. Но медведи, говорят, уже заснули. Тяжко им пришлось, медведям-то.. не позавидуешь. Вообще, плохо год начался, слишком много всего неприятного. Впрочем один друг уверял, что человеку на год отмерено совершенно определенное количество неприятностей, и если эти неприятности следуют одна за другой, значит потом будет период безоблачного неба, радости и удачи.. кажется, мы даже за это пили =)

Иногда кажется, что все, что у тебя есть в этой жизни всегда, - это одиночество. Оно всегда рядом, поблизости.. Ты как будто в пустыне, а моменты, когда ты себя не чувствуешь одиноким,- как оазисы в этой пустыне. Они быстро проходят мимо, оставляя воспоминания и грусть. Друзья - это попутчики, готовые в любой момент свернуть в другую сторону, а любовь - мираж. Греет только мысль, что все пустыни имеют границы и рано или поздно можно дойти до обетованной земли.. если хватит сил и веры.

Настроение сейчас - унылое

Вчера был нехороший вечер, а сегодня такое же утро.. Друзья ссорятся, хочется помочь, но вопрос настолько тонкий, что не получается помочь, а получается только натоптать да глупостей наделать. Вот и сижу теперь, все на меня злятся. Эх.. Бывают же люди, что умеют ловко всех рассудить, утешить, помирить, а у меня только желание к этому, а способностей, видно, нет. Ну ничего, и на нашей улице перевернется еще грузовик с пряниками..

Начинаю дневник.. впервые здесь.. Прям вспоминается, как в детстве, классе в пятом я робко открыла тетрадку и кривеньким почерком написала о каких-то глупых событиях, тогда казавшихся мне безумно важными. И че-то писала же, хватало фантазии, долго вела тот дневник, а потом зачем-то сожгла его. Теперь очень жаль. Первый вопрос, который у меня сейчас возникает, - нафига я начала ЭТОТ дневник сейчас? Зачем вообще люди пишут? Что это - самолюбование или наоборот попытка что-то привнести в массы?