зірву останюю струну
я ляжу спати у труну
в кохану душу крижану
в якій я вже давно тону
Ти посміхнешся

Пірнаю в темну глибину
Ловлю там лагідну луну
Своїх пісень, що в давнину
У ту проклятую війну
Тобі писала

Тебе, коханий, обману,
Віддам у лагідну мару
І в відчай серце загорну
Благословлю і прокляну
Лети, кохання…

Най вабить щирість порожнечі
Най і надалі в серці нечість
Лети, кохання у труні
До милого що жив у сні
До проклятого вовченяти
Якого важко відчиняти
Що боляче вкусив за серце…
Цілунком проклятим своїм