Не відволікаючись особливо на булгаківське авторство сюжету,
треба відзначити силу натуралізму стрічки, від якого хочеться
не відвернутись, а придивитись ближче, ніби до медичного препарату,
що незважаючи на непривабливість, додає знань і уявлень про
відображену епоху. Село у нетрях російської глибинки. Углічський
повіт Ярославської губернії. Люди різних угрупувань, цілковито
звиклі та призвичаєні до свого способу життя із достатньо
зрозумілими нам звичаями та нахилами. Вони щось чули про зміну
влади в центрі і роблять спроби "інтелігентного обговорювання" подій.
Трохи поодаль хитрувато-щуряча фігура члена РСДРП, який чомусь
хизується, що він хрещений єврей, і наче у відповідь йому глузливо
дорікають, що не схожий на робітника, хоч робітничий партієць.
Кому було пояснити, що до влади проштовхатись саме час під
робітничою назвою, бренд набув ваги. І ось дискусії припинені. Людям,
які не вміли і не хотіли робити ані мізками, ані руками, дали зброю
і поставили простеньке завдання: вбивати на свій розсуд. Маєток з
"хатніми філософами" випалено мабуть тому, що вихідок господарів був
комфортніший, і в іншому місці, ніж для слуг, інших утисків "простого народу"
режисер показати не зволів. Головний герой, талановитий в своєму фахові,
схоже не знаходить собі місця у поєднанні бурхливого вирію революційного часу
з провінційною течією шпитальної буденщини. Він спромігся на декілька
героїчних вчинків за основним фахом, при цьому використавши не найкращий
засіб у якості стимулятора. Буревій епохальних змін певно штовхав у спину,
не даючи час на роздуми. Чотиривідсотковий розчин морфіну-гідрохлориду вбиває
в герої людину, це його вибір не дивитись і не бачити, як вбивають інших
людей нелюди, що дірвались до зброї.
Я чув колись гасло сценариста фільму: "Сила в правді, хто відстоює правду, той
сильніший". Фільм неслабкий, він відображає правду. А героїн допомагає тяжку правду
не побачити.