В колонках играет - ..ведь это их дерьмо, их проблемы, а нам все-равно...Настроение сейчас - ...хорошая крыша летает сама...)))Искала стишок для Тобби, нашла это... Очередной мазок к картине под названием "как все было по-другому"...
В смысле, сейчас все хуже, но это "хуже" больше не хочется смаковать и поэтизировать. Некогда :(
17.12.04
25 годин
Дні водили хоровод.
Бігли, наступаючи одне одному на горлянки,
Плювали одне одному в обличчя,
Лишали за собою шлейфи гнилого дрантя
Та весняної матерії, гаптованої світлом.
Кожної днини панування одного скінчалося.
Інший ще барився...
Тоді залишалася Вона
І 25-та година на добу.
***
***
Вона писала Егоїсту листи:
Думки засихали та опадали в райдужні калюжі почуттів.
Змішувалися із впертістю,
Підіймали з дна каламутну наївність
Та здіймалися хвилями...
...виблюване підсвідоме на моніторі
Виглядало напрочуд зворушливим,
Особливо коли повільно стікало долі,
Залишаючи по собі вибагливі візерунки.
Егоїст бачив маленькі знаки
І називав їх постмодернізмом.
Він відчував між ними заплющені очі, тремтячі вії,
Нерівне дихання та по-дитячому ніжну шкіру.
Він називав це постмодернізмом.
Думав про Неї руками
Та хтиво всміхався.
Він вигадав собі захист -
Знищення чужого.
***
Егоїст залишив кілька якорів у свідомості
Та щирий цілунок на губах.
Вона залишила Егоїста серед пилу.
За кілька епох від Неї лежало мертве місто,
За кілька мрій від Неї тремтіли зорі,
За кілька хвилин палало багаття
(за кілька днів вони стрибали через нього)
За кілька подихів мовчали гори...
Поряд лежала Тінь.
Ненавиділа людей, боялася світла та вірила в Ніщо.
Тінь безнадійно кохала Її.
А Вона цілувала малого хлопчика.
(за кілька бажань від Тіні)
Тінь стискала зубами біль та ніжно клала руку на Її волосся.
***
Вони з Тінню плавали по ночі.
Нескінченний солоний простір огортав тіло.
(по ньому ковзала насолода)
Червоний місяць плавився від сорому
Та стікав доріжкою на них.
Тінь несамовито сміялася. (Алкоголь та ніч з коханою).
Вона навчила її бути дикою, вдяглась і зникла.
Недопалок, домагання 45річного інструктора,
Багаття та море.
Завтра з Тінню вони поїдуть геть.
Автостопом. Тверезі (до наступної ночі)
***
Егоїст дочекався.
Створив навіть жалюгідну подобу кохання
Та пишався своєю величчю в ньому.
Це була казкова відраза -
Рожеві сутінки, сплетені руки, задушливе метро.
Вона кашляла та захлиналася в ніжності.
Егоїст продовжував усміхатися.
***
Мрійник бачив.
Знав.
Здогадувався.
Дряпав пальцями асфальт та лив кислоту на спогади.
Дивився в очі, в яких пірнав Егоїст,
Дивився на Її холодні руки, що граються кинджалом
(загіпнотизовано дивився на кинджал)
Вмирав і вірив, що Вона його знову врятує.
Ридав та стискав своє горло, аж поки не починав синіти,
Дихав наркотиками та Її минулим...
Розсипався, гнив, схлипував, тремтів -
Жив.
***
Після трьох пляшок вина абсент був зайвим.
Яка гидота.
Вона їхала від чоловіка, який хотів Її подругу.
Подруга ненавиділа його лінзи та дешеві обіцянки.
Вона писала sms-ки чоловіку, який хотів Її.
Скривлену правду та дешеві обіцянки.
Яка гидота.
***
Наступної ночі Вона їхала з Переможцем.
Він не вірить у таке своє ім’я - він втомився.
Щогодини він споглядає, як розпадається на друзки ще один день,
Як ще одна доля порохом сходить за склом.
Тепер
т а к перемагають.
Вона ж бачить лише знайомі вулиці,
Ліхтарі, що істерично стрибають у порожнечі
Та своє здивування.
Вона відчуває, як від випитого огидно пересихають губи.
Відчуває його руки... його цілунок...
Та своє здивування.
Ще кілька митей і 25-та година скінчиться.
Так, неначе це вперше...
Вона опускає в кишеню нові емоції
Та своє здивування.
***
Сьогодні Переможець йшов геть хитаючись.
Завтра він скаже, що було не так.
Сьогодні Той Без Імені ледве повз
Що він скаже завтра - Вона не знає.
Від нього лишилися тільки зелені очі
Та зелений шарф.
Яка гидота!
- Ти його кохаєш?
- Ні...
- Чому?
Каламутні очі та перекручений шарф.
Зелений, зелені...
- Тому що... (все одно ти Її не зрозумів)
Іди, Той Без Імені - твій потяг приїхав.
По тебе приїхав.
Ти завтра знову нап’єшся...
Яка гидота!
***
Егоїст ставав схожим на Неї.
Вона - на нього.
Потайна зустріч раз на тиждень.
Біла, кішка, чорне піаніно, помаранчеве ліжко.
От і все, що залишилось!
Це було варте її протиріч - Егоїст був гарним коханцем.
Не більше...(все високе засипала ще осінь)
Вони кохалися на Її мертвих мріях,
на кладовищі, посеред революції...
Свої спогади Вона йому не віддала.
Минулої години вони розрізали останню нитку -
Вона пише про Іншого,
Егоїст - про Іншу та мимохіть зізнається у коханні.
В кожному листі Їй, поки його підсвідоме капає на підлогу.
(Вибагливі візерунки на його моніторі...)
Гидота.
***
Потім Вона нікчемно ридала перед Ними.
Скрутилася на підлозі та істерично кричала, що не віддасть нічого.
Голос був чужим, бився об стелю
Та лунав з іншого часу.
Руки скрутила судома.
Вранці боліли легені.
Заради кого з них це? Чи, може, заради себе?
Це в дар ідолу Тіні - в дар Нічому.
Яка гидота.................................
