"..порушує питання правомірності угоди Сайкса – Піко 1916 року, за якою території Османської імперії на Близькому Сході було розподілено між британськими та французькими сферами впливу.

Одним із наслідків угоди Сайкса – Піко стало нелогічне об’єднання під одним іракським державним дахом трьох абсолютно різних спільнот. Тому таке штучне державне утворення спроможне бути кероване лише «сильною рукою» на кшталт диктатора Саддама Хусейна. Іракський розпад здатен стати каталізатором перегляду наслідків колишнього поділу Османської імперії. Сирія, наприклад, теж об’єднує кілька етнорелігійних спільнот."

Стаття з свіжого "Українського тижня"

"Чи переживе Ірак 2012 рік?
Після виводу американських військ країна може просто розпастися на три частини – курдську, сунітську та шиїтську. Ця перспектива дуже тривожить сусідні країни
Серія терористичних актів, що забрали десятки життів у Багдаді та інших іракських містах, невипадково збіглась у часі з політичною кризою. Стосунки між урядом країни, в якому домінують шиїти, й провідною політичною силою сунітів загострилися. Остання бойкотує засідання парламенту і звинувачує прем’єра Нурі Малікі в узурпації влади. Після виведення наприкінці минулого року американських військ багато хто переймається питанням: чи збережеться Ірак як єдина держава до кінця 2012-го? Адже після її федералізації можливий наступний крок – поділ на арабські шиїтську та сунітську, а також курдську частини.


КУРДСЬКЕ ПИТАННЯ

На ймовірний розпад Іраку сусідні країни близькосхідного регіону реагують по-різному. Безумовно, це дуже тривожить Анкару. Адже виокремлення іракського Курдистану як незалежної держави здатне загострити сепаратистські настрої курдського населення Туреччини. Не виключено, що вона, прогнозуючи такий розвиток подій, спробує діяти на випередження. І намагаючись завдати превентивного удару, введе в іракський Курдистан свої війська. Втім, у цьому випадку замість утихомирення курдів турки можуть викликати повстання на своїх південних територіях, де той самий народ десятиліттями страждає від зневаги й репресій.

Таку стратегію турецької влади, звісно, складно назвати вдалою. Однак теперішній уряд в Анкарі, який звів до мінімуму вплив армійських генералів на політичні рішення й ігнорує світські принципи Кемаля Ататюрка, здатен мотивувати таку ухвалу, виходячи не з її стратегічної правильності, а з нібито нагальної політичної доцільності.

У сусідньому Ірані теж усвідомлюють, що поділ території Іраку спроможний викликати ефект доміно. Це, не виключено, призведе до відриву курдської території від Західного Ірану.

Перспектива «цунамі» нестабільності, яке здатне виникнути після розпаду Іраку, жахає не лише Туреччину та Іран, а й Сирію, котра теж тримає під своїм контролем частину етнічних курдських територій. Розпад Іраку може виявитися дуже вдалим моментом для курдського народу. Якщо 2012 року в Сирії впаде режим президента Башара Аcсада, а Іран втягнеться у військове протистояння із західним світом, то курди, які проживають у Туреччині, Іраку, Ірані та Сирії, можуть виступити єдиним фронтом задля здобуття незалежності.

Читайте також: Відродження Осяйної Порти

НЕВДАЛА ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ

Але курдське питання не єдина проблема Іраку. З висоти 2012 року можна сказати, що найбільшою помилкою президента Джорджа Буша-молодшого та його команди після вторгнення США до цієї держави 2003 року стала віра в те, що американські погляди на світ і соціальна система є універсальними й що їх легко буде адаптувати до реалій іракського життя.

Зрозумівши, що ліберальна філософія в Іраку не прищеплюється, адміністрація США прийняла інше, здавалося тоді, цілком логічне рішення: в країні здатна прижитися демократія з федеральними характеристиками. Мовляв, якщо це спрацьовує в Сполучених Штатах, Канаді та Швейцарії, то повинно спрацювати і в Іраку. Але там федеративний устрій виявився нежиттєздатним. Щоб уникнути поділу держави і щоб система управління в Іраку була найефективнішою, конституційному урядові слід ставити економічний розвиток і соціальний добробут над усім іншим. Все це повинно доповнюватися незалежною судовою владою.

У реальності так зробити дуже непросто. Цілком імовірно, в найближчі 10–20 років Ірак (якщо навіть процес його розпаду буде загальмовано), залишатиметься слабкою і дуже уразливою до зовнішніх впливів країною. 20 років воєн Саддама Хусейна (спочатку з Іраном, а потім із Заходом) та його жорстоке тоталітарне правління знищили людський капітал у країні, який можна було б залучати до функціонування іракських міністерств. Вельми поширена до 2003 року думка, що там наявний добре освічений середній клас, який може поповнити лави технократії, виявилася хибною. Тому іракські суспільні інститути будуватимуться повільно, стикаючись із величезними кадровими проблемами.

БРАК ЧАСУ

Ірак, як й інші держави Близького Сходу, має небагато досвіду в досягненні політичних компромісів. Мова як про розподіл владних повноважень, так і про повагу до прав меншин та інші елементи, необхідні для успішної роботи демократичного уряду. Іракське суспільство страждає від тієї ж таки нездатності досягнення політичного консенсусу між різними політичними силами, що й розрізнене сомалійське. Іракці лише за кілька кроків від входу в те саме нескінченне пекло хаосу.

Читайте також: Зростаюча іранська загроза для Іраку

Нині дехто навіть говорить, що за Саддама Хусейна в Іраку панувала стабільність, яку зруйнувало американське вторгнення. Але чи справді тоді було краще? Очевидно, що ні. Не менш ніж 1 млн іракців вбито під час безглуздої війни з Іраном. До 800 тис. страчені або «зникли». Хусейн вирішував проблему іракської єдності в спосіб жорстоких репресій. Інших дієвих засобів він просто не уявляв.

Не виключено, демократія згодом і могла б прижитись у єдиному Іраку, але для її культивування просто вже немає часового ресурсу. Тому логічніше було б спробувати застосовувати відповідні принципи у трьох незалежних державах, бо ж демократичні інститути в Іраку на сьогодні не є достатньо сильними, аби пов’язати в одне ціле шиїтську, сунітську й курдську спільноти. І тому, можливо, краще розлучитися без конфліктів, аніж прийти до того самого результату після кривавої громадянської війни, як це трапилося в колишній Югославії.

ПЕРЕГЛЯД КОРДОНІВ

Поділ Іраку ставить перед державами регіону проблему, яка може виявитися співвідносною з наслідками Арабської весни. А до того ж вона перетворюється на симптом іншої – великої та складної. Оскільки іракський розпад порушує питання правомірності угоди Сайкса – Піко 1916 року, за якою території Османської імперії на Близькому Сході було розподілено між британськими та французькими сферами впливу.

Одним із наслідків угоди Сайкса – Піко стало нелогічне об’єднання під одним іракським державним дахом трьох абсолютно різних спільнот. Тому таке штучне державне утворення спроможне бути кероване лише «сильною рукою» на кшталт диктатора Саддама Хусейна. Іракський розпад здатен стати каталізатором перегляду наслідків колишнього поділу Османської імперії. Сирія, наприклад, теж об’єднує кілька етнорелігійних спільнот.

2012 рік стає часом випробовування Іраку на міцність. Якщо ця держава внаслідок непримиренних протиріч між трьома її частинами скотиться до громадянської війни, то розвал бачиться для неї неминучим. Тривалий час присутність військ США цементувала іракську єдність, але після їхнього виводу складається інакша ситуація. Тож головне питання – в тому, буде поділ країни кривавим чи мирним."
http://www.ut.net.ua/World/39421