16.10.2021

Київ. Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років (архівне фото)

Те,що відбувалося у Москві навколо закритого показу в «Меморіалі» художнього фільму польської кінематографістки Аґнєшки Голланд «Ґарет Джонс» (в Україні – «Ціна правди»),може викликати подив і відразу водночас.

Спочатку у правозахисному центрі,де зібралися глядачі,з’являються «тітушки»,які просто скандують «патріотичні» гасла і не можуть пояснити,навіщо вони взагалі прийшли.Але цікаво,що разом із хуліганами – журналісти пропагандистського каналу НТВ.І для мене особисто це добре знайома,пройдена на особистому досвіді технологія Кремля.Коли у дні Майдану 2013–2014 років біля мого будинку проводився «пікет» місцевих «тітушок»,разом із ними були журналісти телеканалу «112».

А потім у «Меморіалі» з’являється поліція.Кількох хуліганів вона затримує,але й глядачів не відпускає,вимагає від них письмових пояснень,що вони тут роблять. Співробітників «Меморіалу» відвозять до найближчого відділення поліції і тримають там до пізнього вечора.Але чому?

Ніхто не дає на це запитання чітких відповідей.Російські медіа повідомили про зрив показу фільму Аґнєшки Голланд у нейтральному тоні,вони не знайшли приводу в чомусь дорікнути організаторам дозволеного – ! – показу фільму,який ще недавно демонструвався на престижних міжнародних фестивалях.У чому ж справа?

Справа в алергії на саме слово «Голодомор».Люди,які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні і замовчуванні цієї трагедії більшовицьким режимом,з точки зору російської влади, – вже підозрілі.Тому що той,хто подивиться фільм Голланд, почне ставити незручні запитання: як це могло відбуватися? Якою була мета Сталіна і його спільників? Чому в сучасній Росії про Голодомор говорять з таким небажанням і намагаються зобразити правду про нього мало не підривом тих самих «скреп»,ну і,звичайно,російсько-українського «братерства».

Неприємні і незручні паралелі

Той,хто бачив фільм про Ґарета Джонса,знає,що він не має ідеологічних кліше. Режисер робить акцент передусім на трагедії мільйонів людей – саме на трагедії,не на національності,не на етнічному походженні.І одночасно на трагедії самого Ґарета Джонса,який – і це відрізняло його від його колеги Дюранті – думав не про те,як зберегти хороші відносини з радянським режимом,а про те,як сказати правду.

Для російської влади все це – неприємні і незручні паралелі.Дратує все,ну буквально все.І нагадування про трагедію,яку російська пропаганда намагається замовчувати,і фігура чесного журналіста,і демонстрація наслідків пристосуванства – дуже сучасна паралель,до речі.І тому до «Меморіалу» приходять тітушки і поліцейські.Приходять разом.