Над труною «афганця»

Яскраве сонце світить в небесах,
Пливуть хмарки над рідною землею.
Андрію, встань, поглянь, яка краса!
Поговори ти з матір’ю своєю!
То ж стільки ночей, стільки днів підряд
Вона тебе з чужини виглядала.
Ти чуєш, підведися, встань, солдат!
Ми так усі тебе чекали.
Буяють на землі твоїй жита,
Цвіте твій край від краю і до краю,
А ти віддав своє життя,
Щоб люди горя на землі не знали...
Стоїть оця печальная труна,
І страх, і біль нам в душі заповзає.
Не віриться, що тебе вже нема,
Що ми тебе сьогодні поховаєм.
Що може буть жахливіше, ніж це:
Стоїть труна перед порогом хати.
Я проклинаю тих, хто з смертю заграє,
Я проклинаю їх, бо я є мати.
Ти так любив, Андрійку наш, життя,
У мирнім небі мріяв все літати.
Ти міг би гордістю для односельців стать,
А ми прийшли сьогодні, щоб прощатись.
Прощатись... Біль серця стискає,
Туманять сльози очі у людей.
Не віриться, що тебе вже немає,
Не віриться у світлий день оцей.


\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/





Стоїть в Берліні пам’ятник солдату,
Який дитя від смерті врятував.
Цей пам’ятник – радянському солдату,
Що впевнено на захист миру став.
Й тебе, «афганцю», люди не забудуть,
У книгу пам’яті внесуть твоє ім’я.
Хай прокляті убивці твої будуть,
Хай всіх їх проковтне сира земля!
Як сталось так, що ти, такий ще юний,
Загинув... Як цю біль знести?
Ридає мати... Плачуть люди...
Букет зів’яв... Йому б іще цвісти...
Цвісти й цвісти, і радувати неньку,
Привітним словом батенька втішать.
О як болить, як рветься геть серденько,
Ніяким силам його не вдержать.
І вік свій мати над портретом плакать буде,
Слова ласкаві до синочка промовлять.
Та підождіть, кати, прийде до вас розплата,
За все прийдеться вам відповідать.
О скільки буде кров людськая литись?
Невже, кати, нема в вас матерів,
Щоби заставили нарешті схаменутись
Своїх недолюдків – синів?
Я закликаю всіх, всіх матерів на світі,
Це ж ми життя даємо на землі,
Зробити все, щоби не класти квіти
На труни цинкові своїх синів.


\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Знову в бій підняли на світанні.
Це здається лише, що тиша.
Жаром смерті каміння дише,
Й комусь буде цей бій останнім.

Де не глянеш – високі гори.
Кожен камінь стріляти вміє.
В ріднім краї батьки сивіють,
Й сипле небо погаслі зорі.

Тут, у горах, в чужій країні,
Знову міна роздерла тишу…
І подяки батькам напишуть…
Тільки ж хто покарає винних?

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Йому снились зелені жита,
Йому снилося наше небо.
Та загинув Андрійко наш там,
Під чужим, під афганським небом.
Та кому це, скажіть, було треба?

Скільки свят нам приносить зима,
І Андрійко родився наш в січні.
Та немає хлопчини, нема,
Не зустрів 22 –ий свій січень.
Хто ж убивця? Чия в цім вина?

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Смерть в Афгані по горам носилась,
Молодих хлопчаків все косила,
Не хотіла ні чути, ні знати,
Що далеко десь журиться мати,
Місяцями очей не змикає,
Все на сина з Афгану чекає.
Просить мати в Єдиного Бога,
Щоб вказав її сину дорогу,
Щоб повів по стежині до хати,
Де його дожидається мати.
Ну а смерть переможно сміється,
Мати сина уже не діждеться.
В голову сину осколок попав...
Скільки Афган людських долей зламав!

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Лист для рідних
Гори… гори… й мертва тиша.
Син листа додому пише:
- Мамо, тату, не хвилюйтесь!
Скоро, скоро вже вернуся.
Все в порядку. Он ромашку
Я в конверт кладу для Сашки.
…Встав солдат, щоб закурити,
Щоби біль в душі убити.
Час пройшов, як вийшли з бою.
В тім бою упало троє…
Троє… й всі із України…
Друг… найкращий друг загинув…
Від цигарки в грудях коле,
Не курив хлопчак ніколи.
Треба ж з силами зібратись
Й лист для рідних дописати.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Я того Афгану раніше не знала,
Ніколи на тій я війні не бувала.
Та тільки постійно в душі щось клекоче,
То, може, загиблі повідати хочуть
Про страхи і долі,
про втрати і болі…
Я тихий куточок для себе шукаю,
І рівні рядки на папері лягають.
Я бачу ті гори, я бачу те горе.
Душа моя рветься, душа моя стогне
Про страхи і долі,
про втрати і болі…,
про наш вкрай розгнузданий світ.
І серце страдає,
і серце болить.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Виють міни, свищуть кулі
Й досі в головах синів.
І болить душа у грудях.
Й не один вже посивів.

Їх, живих, на амбразури
Закидали в той Афган.
І летіли в тіло кулі,
Не злічить афганських ран.

І не виміряти втрати,
Біль сердець не заглушить.
Мирний час, а у солдата
В голові війна гримить.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Золото поля і просинь небесна
На прапорі нашому сяють.
У праці і пісні народ України
Вітчизну свою прославляє.

Гербом є тризуб, і у ньому є сила,
Якої вовік не здолати.
Ми будемо жити, у праці і пісні
Вітчизну свою прославляти.

І гордо звучить всюди гімн України
На зустрічах різних, на святі.
Ми будемо жити, у праці і пісні
Вітчизну свою прославляти.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Блакитні небеса,
Поля пшеничні й житні –
Це прапор України майорить.
Землі й небес краса
У прапорі навіки,
Як символ миру і добра, злились.

Господи, допоможи!

Нечистий капітал
і чесно зароблена копійка.
Що цінніше?
Я знаю,
Багато хто з нас схопить товстий гаманець.
Не в шані нині безкорисність,
любов до ближнього...
Невже всьому кінець?
Де ділось співчуття?
Вже не підставить
Ніхто в біді тобі надійнеє плече.
Не ті тепер в нас цінності,
Нема в нас ідеалів.
Неправда очі вже не їсть,
І совість очі не пече.
Життя – вистава,
Й ролі головні
Давно вже Собакевичи купили.
Звертаюсь, діточки, до вас,
Ви ще малі,
Не розгубіть того,
Що мати вас навчила.
Бо кожна мати,
Й навіть та, що заблудилась,
Мріє,
Підносячи дитину до грудей,
Щоб виросло щось путнєє із сина,
Щоб очі не ховати від людей.


Щоб чесно по життю проніс усе,
Що йому
Господь пошле
На довгій життєвій ниві...
Як діти прямо йдуть,
Не падають і не петляють,
От тоді
Нічого матері не треба.
Вона щаслива.
Так і Україна.
По її ми топчемось стежинах.
І їй болить, коли ми з неї
Останні соки вижимаємо.
Взамін нічого не даємо.
Набиваємо свої ми скрині,
Забувши всі чесноти.
Продати
Готові батька й матір...
Не знають в нас батьки синівської турботи.
У місто подались сини.
Пустіють села.
Що будувалось там
- рознесли по цеглині.
Не чути вже в полях пісень веселих.
Не посміхається людини до людини.
Всі замкнені в собі.
Нема з ким розділити
Ні радість, ні печаль...
Одна байдужість...

Про чесність,
Про порядність
З ким тут говорити?!
О Господи! Помилуй наші душі!
Ти стільки сотворив чудес на світі!
То ж дай нам, Боже, вмить усім прозріти!
Того спусти на землю,
А інших підведи!
Не відвертайсь від нас!
Навчи нас знову жити!

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Опустила б небо до твоїх я ніг,
Віддала би сонце в твій я оберіг,
Стежечку до щастя рівненьку б проклала,
Щоби ти, дитино, горенька не знала.
Запалила б зорі я у хмарні ночі,
Щоб в сльозах не бачить твої милі очі,
Щоби ясен місяць темряву розсіяв,
Щоб збулись надії, щоб здійснились мрії.
Легкою хмаринкою, пишною вербою
Стала б, моя квітко, я в спеку над тобою.
Веселкою після дощику в небі б засіяла,
Щоб моя пташина радісно співала.
Над гніздом лелекою розправила б крила,
Щоб моя лелеченька набиралась сили,
Щоб злетіла високо й крил не обпалила,
Щоб була здорова, щоб була щаслива.
Опустила б небо до твоїх я ніг,
Віддала би сонце в твій я оберіг...
Прости мене, пташечко,
що така безсила...
Візьми моє серденько,
візьми мої крила...
На все Божа воленька,
на все Божа сила...


\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Летят года, седеем понемногу.
У каждого забот не перечесть.
Но мы несём и радость, и тревогу
В свой коллектив, где чувство дружбы есть.
С годами мы капризнее все стали,
Нам вытерпеть порой невмоготу,
Но человеческое мы не растеряли,
Мы пронесли сквозь годы доброту.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Маленькій дівчинці
Ти така ще до всього чутлива,
Мов троянда, що ледь розцвіта.
Крає серденько пісня журлива,
Зло сльозу всякий раз наверта.
Все тривожить тебе в цьому світі.
Он насилу іде інвалід –
Твої очі сльозами налиті,
Сумно дивишся йому ти вслід.
Твоє серденько в світ калатає,
Мов листочок, від всього тремтить.
Доню, квітко моя дорогая,
Бережи своє серце від зла, бережи!
Будь до всього в житті небайдужа,
Щирим серцем ти щирість вітай.
Відкривай для хороших ти душу,
Злих у душу свою не пускай.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Репресований
Його вночі тоді забрали,
Ввірвались, як бандити, в дім.
Нічого рідним не сказали,
Затарабанили в Сибір,
В глуху Сибір, де зими люті,
Куди ніхто по волі не спішить.
Там звірі вільні всі, а люди
Кайдани мусять волочить,
Важкі кайдани в злій неволі,
Залізо в серце аж пече.
Кому розкажеш своє горе?
Кому повідаєш про те,
Що ти не ворог. Навіть діти
Від тебе відцурались вмить.
Яка неправдонька на світі!
І треба жити, треба пережить,
Між звірства лютого зостатись
Людиною, щоб хоч в кінці життя,
Тепер, коли тебе вже оправдали,
Сказати сміло своє «Я»

Возле билетной кассы

Мальчик лет десяти
Ловко к кассе пробрался
И, довольный собой,
Во весь рот улыбался.
А в сторонке отец
Улыбался мальчишке.
Рядом мать паренька
Подморгнула сынишке.
И, довольны собой,
Как пионы сияли,
Но не знали о том,
Что в тот миг потеряли.
Потеряли отныне навеки
В ловком сыне своём человека.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Маленькій дівчинці
Сьогодні на очах твоїх блищали сльози,
Гарячі сльози, сльози співчуття.
Ще ти мала, ще бантики у косах,
Та бачу, ти людиною ростеш, дитя.
Пускає вишня пагінці довкола,
Пройдуть роки – і вишні зацвітуть.
Дитино, знай: життя – найвища школа.
Людиною завжди й в усьому будь.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Не ошибись, сынок

Не бойся, сын, открытого врага,
С ним ясно всё, хоть и не просто,
А друга бойся, чья душа
Полна и зависти, и злости.
И как ни жаль, такие есть
Друзья ещё на свете.
У них есть всё: и месть, и лесть...
Чего в них только нету!
Когда тебе порою повезёт,
От зависти скрипят зубами
И улыбаются. Такой он, наш народ.
И мы живём с такими вот друзьями.
А падать будешь – подтолкнут,
Живьём зарыть готовы.
В беде руки не подадут
И не утешат словом.

Ты думаешь, поделятся куском,
Когда тебе придётся туго?
О нет, сынок, ты знай о том,
Они загрызть готовы друга.
Лишь только им должно быть хорошо
Вчера, сегодня и до смерти.
Молю судьбу лишь об одном:
Чтобы тебе таких «друзей» не встретить.
А мир прекрасен, что тут говорить,
Людей хороших много.
Когда тебя учила я ходить,
Благословения просила я у Бога.


\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Синові

Виростай скоріше, сину!
Будь щасливим! Будь багатим!
Нашу рідну Батьківщину
Ти шануй, як рідну матір!
Де б не був ти, сином вірним
Залишайсь своїй країні.
Завжди рівним серед рівних
Хочу бачить тебе, сину.
Якщо лихо де спіткає,
Щоб не був ти слабодухим.
В житті той перемагає,
Хто стійкий, хто сильний духом.
Чи впадеш ти, чи спіткнешся,
Чи зустрінешся з бідою,
До землі ти пригорнися,
Щоб поставила на ноги.
Приголубить і поставить,
Не була б , як кажуть, мати.
Сину рідний, землю – матір
Научися шанувати!

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Мій син крокує по землі
Крокує рідний син мій по землі.
Хай Бог пошле йому щасливу долю!
Дарма, що в нього ручки ще малі,
Я дам їм сили, мудрості і волі.
Навчу його я правди, і добра навчу,
І щастя людям на землі творити.
Земле моя, як я тебе люблю,
Так буде син мій теж тебе любити.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\





Весна
Як пахне ліс!
Як зеленіє жито
На Україні сонячній моїй!
Які близькі два слова –
Жито – жити!
Веснянки нам щебечуть солов’ї.
Весна! Весна! –
Звучить в моєму серці.
І радості моїй нема кінця.
Поглянь, як запишалася черешня,
Мов наречена вбралась до вінця.
На носику кирпатому у сина
Веснянки я цілую золоті.
А небо ген над нами синє – синє.
І сонцезайчики стрибають по воді.
З синочком вдвох, узявшися за руки,
У поле йдем, збиваючи росу.
Як хочеться, щоб діти наші й внуки
Навчились цінувати цю красу.
Як хочеться, щоб завжди пахло поле,
І щоб завжди, у кожному селі,
У кожній хаті, всім на світлу долю
Хліб теплим щастям сходив на столі.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Не мислю іншого життя,
Ніж те життя, що маю.
Біжать струмки, жита шумлять.
Цвіти, мій рідний краю!
Хай лине пісня в небеса,
Хай Бог почує співи.
Моя земля - моя краса,
Життя моє щасливе.
Повіки долі вдячна я –
Живу не на колінах,
І славлю в праці і в піснях
Свою я Батьківщину.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/



О рідна земле!
Ти мій правічний дім,
Мого життя і сподівань колиска.
Ти зірка ясная в бутті моїм.
Тобі, як матері, низенько я вклоняюсь.
Поліська земле, рідний отчий край!
Люблю твої прозорі чисті ранки,
Ясних джерел веселий водограй.
Для мене ти - і берег мій, і море.
Тобі свої присвячую літа.
І завжди в нас одні і радощі, і горе.
Для тебе я живу, любов моя свята.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Маленький згорточок...
Посеред різного сміття...
Як часто вже таке знаходять люди.
Беруть і знають: в згорточку дитя,
Яке не вміє ще боротись за життя,
Яке не знає, що з ним далі буде.
Прокляття матері,
Що молодість і все життя
Проводить серед нечистот і бруду,
Яка на світ народжує дитя,
Але не хоче дать йому життя.
Хай проклята вона навіки буде!

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Моя опора
Ідуть жнива, жнива на наших нивах,
Хлібами пахне рідная земля.
Сьогодні рано я збудила сина.
У поле йде кровиночка моя.
Нехай іде туди, де творять люди
Для нас із вами мирне майбуття.
Хай день оцей для нього світлим буде!
Хай буде світлим все його життя!
На поле син іде, і я радію.
Над нами, мирне небо, голубій!
Росте мій син, росте моя надія,
Моя опора на землі моїй.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Народе мій! До чого ми дійдемо?
Брат брату заздрить і готовий в прірву
Його штовхнуть. Не вірю, люди, я не вірю,
Що шлях до світлого ми з вами не знайдемо.

Народе мій! Чужинцями по світу
Гнуть спину діти наші. А для чого,
Своє закинувши, ми рвемось до чужого?
О, скільки цвіту, цвіту нашого по світу!

Народе мій! Коли вже ти прозрієш?
Коли добром засієш людські душі?
Ми маєм все: і голови, і руки дужі.
І ми зуміємо піднятися, зумієм.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Добротою наповнимо душі
І розтопим холодні серця,
І не стане на світі байдужих,
Й не чекатимем світу кінця.
Бог продовжить нам віку земного
Й заживем ми у Сяйві Чеснот.
Не буває бо горя чужого,
Поодинці народ – не народ.
Посміхнися, людино, людині
І повір, що розтане і лід.
Й розцвіте наша мила Вкраїна.
То ж творімо добро на землі!

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Не вбивайте в людині мрію,
Не підрізуйте їй ви крила.
Ви судіть, та судіть справедливо.
Може, ця, ще маленька людина,
Стане світочем в ріднім краю
Й поведе свій народ до раю.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Мій внук читає «Кобзаря»,
А я вслухаюся у кожне слово.
Зійшла над Всесвітом
Шевченкова зоря
Для мертвих, для живих,
Для ненароджених, щоб знову
Сини проснулись, приспані, й Земля
Нарешті одягла свою обнову.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Саме цінне в людині – життя.
Це багатство нам дане від Бога.
Щоб не знала душа каяття
Й не виляла життєва дорога,
Ти з молитви свій день починай
І з усмішки до мами і тата,
Старість старших завжди поважай
- Й буде щастям повнитися хата.

\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/

Снова я ночью зашёл в Интернет:
- Ты уже спишь?
- Да нет ещё, нет.
Хоть рот мой зевает и режут глаза,
Я лайки всё шлю виртуальным друзьям.

О чём грустишь, о чём мечтаешь,
Что возвратить назад желаешь -
Пусть непременно сбудется весной!
Ты потерти - весна не за горой!

Женщина плачет - мужчина не плачет.
Он поступает совсем иначе.
В себя он уходит и долго молчит -
Женщина душу всем рвёт- кричит.
Не думайте только, что он равнодушен -
Он просто умеет беречь вашу душу.