Не завжди так, Ларо. Ось в моєї бабці було шестеро дітей. Поки вона була жива, а дядьки та тітка молодші, то з"їжджалися, а останні шість років бабця доживала в нас з мамою, бо ми найближче. В мене така робота, що я працюю після обіду, то чергувалися, бо бабця була лежачою. А тепер на могилу не завжди є кому поїхати. Бо всі вже постаріли, а двоюрідні сестри та брати виросли у містах, їх доглядали інші бабусі та дідусі. А я найстарша, практично все життя провела з бабцею. То це тепер мій обов"язок. Ось моя маленька батьківщина:
http://www.liveinternet.ru/users/4437240/post340996214/

То напевно, ця проблема дуже давня, якщо це пішло в народ. Хоча в Україні завжди шанобливо ставилися до батьків. Але навіть наші гуцули кажуть, що діти зараз вже інші...