Європа вже тепер наряджається в національний одяг, намагається відродити традиційні ритуали. І це не тільки інтерес до етнографії, гри в минуле. За цим – серйозний потяг до справжніх і глибоких цінностей, з якими Європа свого часу поспішила розлучитися. — Іван Миколайчук
За народним календарем 15 червня – День Никифора, або В’юн.
Цей день наші предки пов’язували з відпочинком та розвагами. Вони збиралися гучними компаніями на околиці села та спілкувалися між собою. Вважалося, що цього дня потрібно плести вінки з в’юна. Під час роботи дівчата мали думати про своє майбутнє. Люди вірили, що все, що намріяла дівчина, плетучи вінок, обов’язково має здійснитися. Погоду в цей день нашим пращурам прогнозувало сонце: якщо воно ввечері не сяде в хмари, то наступний день буде хороший; якщо сяде в хмари, то негожий і похмурий.
80 років від дня народження
легенди українського кінематографу Івана Миколайчука
15 червня 1941 року народився Іван Миколайчук – український актор, режисер, сценарист. Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.
«Я не знаю більш національного народного генія, ніж Миколайчук…
До нього це був Довженко.» — Сергій Параджанов
Чи знаєте Ви що:
У Мар-дель-Плата на міжнародному кінофестивалі «Тіні забутих предків» став фільмом номер один, отримавши Гран-прі. До Лариси Кадочникової та Івана Миколайчука не можна було підступитися. Тоді ж до актора підійшов один із режисерів Голлівуду й запитав: «Якщо ми вас запросимо приїхати на зйомки, приїдете?» – «Якщо влада дозволить…» – відповів Миколайчук. Виклик з Голлівуду Іванові присилали, але йому про це ніхто нічого не сказав.
У селі Івана Миколайчука жила провидиця.
Вони товаришували. Якось подивилася на нього і сказала, що проживе 25 років. І більш нічого. Все, що вона говорила раніше, справджувалося, тому перед його 25-м Днем народження дружина сказала, що мама просить приїхати у село. Подумала: якщо щось має трапитися, то хай удома. А Іван про те пророцтво й забув. Приїхали вони в село, накрили столи. Заїхав Дмитро Павличко. Іван іще прочитав його вірша: «Мені сповнилось 25».
Минув день, другий, місяць. Слава Богу, все обійшлося, забулося. А вже коли Іван хворів, лежав і не підводився, покликав її і прошепотів: «Нам сьогодні 25». Перший раз у житті вона забула про річницю одруження. Попросив, щоб схилилася, притулив рукою. Цей останній жагучо-холодний поцілунок вона ніколи не зможе забути. Тоді ж вистрілило в голові: 25! Вони прожили разом рівно 25 років. Через 4 дні Івана не стало. / Зі спогадів Марії Миколайчук.
