Помер український режисер Роман Віктюк
У москві на 85-році життя помер відомий український режисер Роман Віктюк. Про це повідомили у його театрі.

"17 листопада 2020 року на 85-му році від нас пішов наш Майстер - великий, неперевершений режисер, учитель, геній, брила, чарівник, який, здавалося б, повинен був жити вічно", - йдеться у заяві театру Віктюка.

Наразі про причину смерті не повідомляють. Проте наприкінці жовтня стало відомо про його госпіталізацію з коронавірусом.



"Я - український режисер!"
Роман Віктюк народився 28 жовтня 1936 року у Львові ще за влади Речі Посполитої. Після закінчення школи у Львові він поїхав вчитись до Державного інституту театрального мистецтва в москві.

У 1956 році він повернувся до України та працював у Львові та Києві. Поступово захопився режисурою та працював у багатьох містах СРСР. У 1991 році Роман Віктюк створив театр свого імені в москві, в якому він виступав головним режисером і художнім керівником.


Роман Віктюк та Ада Роговцева

Йому дали звання народний артист України в 2006 році, а Народного артиста росії в 2009 році. Віктюк мав багато проєктів в Україні, хоча постійно жив у росії. В інтерв'ю ВВС 2006 року він заявив, що навіть в період тоталітаризму ніколи не готував вистав, які б "обслуговували систему".

Тоді він також позитивно оцінив "Помаранчеву революцію", називаючи її "духовним спалахом". Він казав, що був вражений світлом і аурою людей, які вийшли на вулиці. Наголошував, що є українським режисером.



"Коли я раніше бував у Нью-Йорку і казав, що я - український режисер, то це не вражало: російський режисер і все. Після "Помаранчевої революції" я вийшов до американців і з гордістю сказав - я український режисер, зал встав", - згадував Віктюк.

В інтерв'ю виданню "Гордон" в 2014 році, оцінюючи ситуацію на Донбасі, він закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб в тиші розібратися в тому, що відбувається. "Хочу мешканцям Донбасу сказати одне: ви живете поза Богом, ви його не чуєте. На секунду вимкніть всі телеканали, заплющіть очі та побудьте у тиші. Без зла, без насильства, без вбивств. В цій тиші, можливо, у вашій душі щось відбудеться. Має відбутись, якщо ви українці", - заявив Віктюк.

"Але якщо ви не громадяни України, навіть ця тиша вам не допоможе, тоді залиште Україну у спокої", - додав він.



Що він казав про Україну, Майдан і еротику
Роман Віктюк усе життя доводив, що театральна сцена – місце, де варто оголювати і душу, і тіло людини. Керівник театру свого імені, львів’янин, який більшість свого життя пропрацював у москві, але завжди вважав себе українцем, поставив на сценах кілька сотень вистав.

"Усе моє життя – це історія божевілля", - зізнавався він в одному з інтерв’ю.

Роман Віктюк вважав природним показувати на сцені кохання як між чоловіком і жінкою, так і між чоловіками. Вважав, що бісексуальність закладена у людині природою.



Актор, який став режисером
Роман Віктюк народився у Львові у 1936-му, коли місто належало Польщі. Навчатися поїхав до ГИТИС – культового в СРСР Державного інституту театрального мистецтва у москві. Закінчив акторський факультет і починав кар’єру як актор. Режисерської освіти так і не здобув, однак це не завадило йому увійти у когорту найзнаніших режисерів світу.

Після інституту повернувся до Львова, працював актором у Театрі юного глядача, а потім створив дитячу театральну студію. Подальший його творчий шлях – це робота у театрах по всьому колишньому Союзу.

А у 1991 році він створив у москві театр свого імені, в якому став головним режисером і художнім керівником. На рахунку режисера понад 250 вистав, створених у театрах росії, України, Литви, Латвії, Італії, США, Фінляндії та інших країн.


"Я першим почав кричати про те, що людина - структура бісексуальна", - казав режисер

Пронизані еротикою
В інтерв'ю російській службі Бі-бі-сі 2006 року Роман Віктюк казав, що навіть в період тоталітаризму ніколи не ставив вистав, які б "обслуговували систему". "Я пережив всіх головних вождів тоталітаризму. Але я можу з радістю сказати, що я не поставив жодної з 156 вистав, які би обслуговували систему. Вони були про людину, про біль людини, думаю, вдавалося навіть протягнути релігійні проблеми", - казав він.

Спектаклі "Театру Романа Віктюка" - це пронизані еротикою твори. "А тому що лише в сексі людина виявляє себе природно. У житті люди настільки закриті! Причина тому і злість, і ненависть, це норма нашого існування. Не можна пробитися від однієї людини до іншої", - переконував він в інтерв’ю одному із російських видань.

Він вважав, що хороший театр має бути бісексуальним.



"Є гомосексуалісти, є бісексуали, місця у цьому світі вистачає всім. От чого не вистачає, то це любові. Катастрофічно! Так, я першим почав кричати про те, що людина – структура бісексуальна, котра має у собі чоловіче і жіноче начало рівною мірою", - казав Віктюк.

Він ставив спектаклі за творами Жана Жене, Оксара Уайльда, Михайла Булгакова, Фрідріха Шиллера та десятків інших авторів.

"Я перший підійняв ту завісу, яка роками прикривала справжність людської природи. Я виніс на театральну сцену любов, ревнощі, нудьгу, очікування, підозру. Я оголив не тільки тіло, але й душу. І зробив це так, що одне без іншого існувати не може", - зізнавався режисер.

Його театр називали і "театром сексуальних меншин", і "театром "духовної еліти", самого Віктюка – "класиком театральної провокації" і "головним гей-режисером росії". А в його спектаклях хотіли грати найтитулованіші артисти України і росії.

"Називали режисером від Бога, режисером від диявола, містичною особистістю і містифікатором-авантюристом, дивом XX століття і генієм на годину, віртуозом, який плекав шедеври на власних комплексах, і онаністом від мистецтва, спектаклі якого перетворилися в нескінченний серіал про себе, коханого, ущербним збоченцем, здатним говорити на одну-єдину "голубу" тему.... І метром, майстером, маестро", - казав журналіст Дмитро Гордон у 1997 році.


"Усе моє життя - це історія божевілля", - зізнавався Роман Віктюк

"Громадянин світу"
Роман Віктюк жив у росії, але завжди підкреслював своє українське походження, приїздив до України ставити вистави, відгукувався на політичні події і брав участь у різноманітних творчих і гуманітарних проєктах. Він підтримував "Помаранчеву революцію" в Україні, він публічно захищав учасниць групи Pussy Riot у росії.

Він завжди вражав не лише на сцені, а й поза нею: своєю зовнішністю, манерами, висловлюваннями. "Я громадянин світу. Мій дім - це там, де театральні дошки. Коли виходиш на них, не має значення - це росія, Канада, Америка, Україна, Англія ... Для мене навіть 3 дощечки - це вже планета, це мій світ. Дайте мені 3 дощечки, і мені добре, там вже можна грати спектакль. Там старт твоєї душі для польоту в вічність", - казав він колись про сенс свого життя і творчості.