«Хочу відверто заявити: в країні уже кілька місяців працює… функціонує гарно ешелонована мафія Прем’єр-міністра України» В Україні «вибудована» надзвичайно нечутлива ерзац-система! Здається, й на такі слова не буде жодної реакції з боку тих осіб, про які тут йде мова…

 

Информация – это мощный потенциал развития любой страны. Именно информациямогла бы стать основным национальным богатством инаходиться под специальной охраной государства.

Без объективной информации невозможна социальная и духовная полноценность человека. Возможно, лучше «убить» тело, нежели отравлять душу ложью! Кому выгодно дробление «правды» и ее извращение?! Только лишь тем, кто ставит узкие цели и примитивные задачи с точки зрения шанса для развития и конечной цели Человека.

Поэтому, если вы не хотите, чтобы созревала полноценная среда (гражданское общество) – следуйте приемам «большой лжи», которую определил Адольф Гитлер и становитесь соучастниками зла. Почему ныне журналистика превращается в кривое зеркало объективной действительности? Потому, что чем хуже обстоят дела в моей могиле, тем лучше становятся процессы разложения в твоем гробу?! Когда правителя зациклили на низшем уровне и ему стало непонятно как разрулить нестандартную ситуацию, то выход один – наладить производство правды, то есть полноценного информирования.

Информацию нужно добывать как золото и доставлять ее под «охраной» в каждый дом. Ведь ее стратегическая ценность равнозначна золотому запасу любой страны... Все это из области фантастики? Нет – из реальности таинственной и трудной многим для понимания…

Ил.: Крыжицкий Константин (1858-1911). С ярмарки

Сьогодні 29 роковини з дня Чорнобильської катастрофи. Страшна аварія... Однак бездуховність набагато потужніша за радіацію... Люди, не будьте подібні некерованим реакторам! Нехай, нарешті, енергія любові стане саркофагом для зла! - Летять ніби чайки Летять, ніби чайки, і дні, і ночі В синю даль, в синю даль, А серце мені шепоче: - Кинь печаль, кинь печаль. Ген, сонце у хвилях заграло, І радість витає навкруг! Наче в світі не стало Розлук... Хай весни, мов птиці, казково -- сині, Відлетять, відлетять, Я тільки тебе єдину Буду ждать, буду ждать. Я вірю -- повернеться щастя, З тобою зустрінемось знов. Ти скажи, чи не згасла Любов... Летять, ніби чайки, і дні, і ночі В синю даль, в синю даль, А серце мені шепоче: - Кинь печаль, кинь печаль.

"Звернення Корнієнка Миколи Васильовича, активного громадського діяча, пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда 2-ої гр., мешканця, м. Вишневого до всіх небйдужих людей напередодні чергової річниці сумної дати в історії України: була трагедія XX ст., а тепер маємо справу зі зрадою XXI ст."

 

ПОДРОБИЦІ: https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%...A%D0%B0/734497563333906?ref=hl

Дмитро Іванович Погрібний, 1936 р.н., Києво-Святошинський район, Київська область, с. Лісники, 9 травня 2011 року:

 

- Синок, я тобі, якщо зможу - усміхнусь, але, скажу відверто - душа плаче... Правду кажу... Я війну бачив як оце тебе... Мені було 5 років, коли в нас німці стріляли... Я бачив на власні очі як людей вбивали... Я хотів про всі свої переживання розповісти батьку... Але ж він не повернувся з фронту...  Він загинув під Сталінградом... Я ріс без нього... Але тобі посміхнуся... Як мені цей день не чекати?! День Перемоги для мене, синочку, завжди, це зустріч з батьком, якого я не діждався... Через те я не можу дивитися фільми про війну, бо це без міри терзає мою душу... Я ж не знаю, де могила мого батька... Якби я знав, де вона, я б йому пам’ятник поставив, ріденькому (плаче)... Я вважаю, що ота могила Солдату в центрі села і є могила мого батька... Піду поговорю з ним і легше на душі стане...

Про біографічну книгу під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» Миколи Васильовича Корнієнка, активного громадського діяча, пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда 2-ої гр., мешканця, м. Вишневого, колишнім місцем життєдіяльності якого був м. Чорнобиль.

Ознайомившись з біографічною книгою Миколи Васильовича під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» оцінюємо її як унікальний документ і рекомендуємо до друку як в цілому для загальної читацької аудиторії, так і окремими частинами різного тематичного спрямування і значення (ознайомчого, профілактичного, виховного, настановчого, публіцистичного) для різних цільових груп – школярів і педагогів загальноосвітніх шкіл, органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, а також соціологів, журналістів та інших спеціалістів, котрих цікавить тезаурус трагізму аварії в Чорнобилі тощо.

Автор розповідає про своє життя та діяльність про свій досвід мовою значущих деталей, епізодів, пригод, рибалок, полювань, опису відношень, що складалися з батьками, родичами, коханою, друзями дитинства, підлеглими, керівниками, сусідами, знайомими, а також ріднокраєм Полісся тощо.

Тільки один штрих. Микола Васильович зміг в жорстких обставинах, що виникли в зв’язку арештом, сфальсифікованим кримінальним звинуваченням, перебуванням в СІЗО Лук’янівської тюрми не лишевистояти і залишитись Людиною, а й сприйняти і збагнути диво існування рідкісного феномену-орієнтації на благо іншої людини. А потім ще й на практиці його втілювати в нелюдських жорстко детермінованих кримінальним світом умовах організації стосунків в місцях позбавлення волі. Рідкісним фактом, який важко зрозуміти, збагнути, став прояв гуманізму і природних талантів автора в сфері педагогіки наставництва. Ризикуючи власним життям і благополуччям, Микола Васильович показав волю до моделювання нових обставин, зумів на практиці змінити стосунки підлітків до «опущеної» дитини, яка примхою долі опинилася в небезпеці. Надзвичайно зворушливими є сцени, де автор розповідає підліткам неприховану правду про своє, сповнене пригод і неповторних барв, дитинство. Автор описує події і одночасно з болем розмірковує про необхідність кардинальних змін тих нелюдських умов, що продукує так звана система «перевиховання». Автор не дає оцінки власним діям, але в очах читача його надзвичайний вчинок, на нашу думку, постане символічним і величним актом прояву Любові до ближнього. Вважаємо, що цей епізод завоює прихильність і симпатії найвибагливішого і найприскіпливішого читача, адже в цьому місці у кожного, кому потрапить в руки зазначена самобутня сповідь, обов’язково виникне бажання не тільки мати в житті такого друга, але й самому бути достойним отримати його. А вже після цього навіть окремі недоречності книги не матимуть ніякого значення, наприклад, опис сцени весілля, який, на перший погляд має суто сімейне значення, через що виникне бажання її скоротити тощо. Але в системі цілісного сприйняття, безумовному домінуванні букету достоїнств, ці та інші недоліки вже не матимуть того вирішального значення, навіть, навпаки, додаватимуть нових барв у сприймання всього твору.

ПОДРОБИЦІ ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%...A%D0%B0/734497563333906?ref=hl

Кому так насолило 9 мая?! В таком нездоровом внимании к Дне Победы видятся проблемы иного характера. Затеяли это для того, чтобы сбить народ с пантелыку. Почему с такой же энергией не бороться с наркоманией, развратом, коррупцией??? Чем вам этот праздник насолил? Давайте тогда в каждом селе начнем сносить памятники Солдатам! Это огромный объем работы - десятки тысяч монументов! – будет чем заняться целый год! Давайте лишим покойников и живых ветеранов званий Героя Советского Союза, упраздним ордена и медали периода Великой Отечественной войны, выкопаем, наконец, Братские могилы в центре городов и сел? Создадим службы быстрого реагирования, чтобы ловить остаток ветеранов, чтобы контролировать публикации и высказывания в общественных местах?! Очень много на себя берете! Чиновники, депутаты, политики и журналисты всех мастей не суетитесь так по этому поводу! Законодатели и правители, оставьте решение этого вопроса хотя бы местным громадам. Пускай люди разберутся. Хватит бороться с памятью, рушить, крошить, добивать совесть и даже противиться Богу. Но если вопрос стоит по-другому и нужно тупо ускорить процессы депопуляции, тогда – валяйте! Выходит мало было жертв и они были напрасны? Нет, просто война продолжается…

Сьогодні дізнався прикру новину: на 71-ому році помер журналіст Анатолій Конельський. І для міста Вишневого, і для нашого колективу і всього журналістського цеху краю - це безумовна втрата. Втрата однодумця (людини, з такими ж як у нас цінностями: во главі має бути Любов, Правда, Справедливість, Милосердя), колеги (у нього був особливий стиль: поетичний - ніби ранком Сонечко своїми промінчиками теми торкається), небайдужої людини (до міста, до умов життєдіяльності людини, донововведень; навіть, до настрою, з яким працюється продавчині). 
З Анатолієм Конельським я підтримував зв'язок майже до останнього дня. Познайомилися ми десь у 2002 р. Він знав моїх батьків. Років дев’ять-десять тому він почав редагувати одну місцеву газету і запросив мене, щоб я йому допомагав. На мою думку, це був час його «лебединої пісні» у журналістиці. Потім я почав редагувати іншу газету і, в свою чергу, запросив його допомагати. 
І оце він обіцяв передати у неділю матеріал про мед. Я ще подумав: чому у неділю? Не було такого, щоб у неділю… А вийшло так… що у неділю його самого хоронили. Нам, нажаль, про це ніхто з родичів не повідомив. На тижні ми зробили дзвінок на домашній телефон, але він був вимкнений телефонною службою. Лише сьогодні місцевий поет розповів прикру новину... 
Анатолій Конельський відбувся і як журналіст, і як поет, і як письменник. Друкувався у товстих журналах. Видав дуже теплу книжку для дітей - «Івасик-Дивасик» у видавництві «Веселка» ще у той час, коли я розпочинав навчання на факультеті журналістиці. 9 травня цього року ми вперше надрукували його поему «Аварія» (про аварію в душах людей).
Головне, щоб душа Анатолія знайшла спасіння. Дякую Тобі, Господи, що дав можливість трудитися поряд з такою людиною і що, можливо, все-таки встиг чомусь доброму навчитися. Господи - Ти є Любов! Будь милостивий, прийми свою частинку до Себе!

Нельзя навести порядок в стране, если его нет в твоем городе. Нельзя навести порядок в городе, если его нет в твоем доме. Нельзя навести порядок в доме, если его нет в твоей семье. Нельзя навести порядок в семье, если его нет в твоей душе.

В Киево-Святошинском районе построят приют для бездомных собак

Мінприроди України підтримало ініціативу міськради м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області щодо будівництва нового притулку для собак. Відповідна домовленість була досягнута під час зустрічі Міністра екології та природних ресурсів України з в.о. голови міськради м. Вишневого 2 грудня поточного року.
Згідно з попередньою домовленістю, міськрада м. Вишневого прийме рішення щодо виділення землі та розробку проекту притулку, після чого Мінприроди візьме участь у фінансуванні будівництва. Під притулок планується виділити ділянку близько 1 га.
Асоціація зоозахисних організацій України привітала це рішення Мінприроди і погодилась надати міськраді м. Вишневого необхідну консультативну допомогу щодо підготовки проекту притулку.
Прес-центр Мінприроди України: http://menr.gov.ua/

Благоустрій Вишневого

Попереду пудра, а позаду…

 

Коли йдеш по вул. Жовтневій, від її початку на перехресті

з Київською до перехрестя із Святошинською, 31, де

дитяча поліклініка, мимоволі пригадуєш Анатолія Гошка,

який у мріях бачив Вишневе найкрасивішим містом

України. Асфальтове покриття на проїжджій частині

блищить немов кришталь, тротуарна плитна виграє

різними кольорами, наче мозаїка, пристовбурні круги

дерев зеленіють свіжоскошеною травою, розвіваючи

духмяні пахощі. Вулиця, немов наречена, причепурилася,

нафарбувалася й підпудрилася.

Зовсім інша картина постає з протилежного непарадного

боку. Тут від Жовтневої, 1 і до Святошинської, 31 йде

міжбудинкова дорога, паралельно парадній. Вся вона

подовбана, рясніє ямами й канавами. Багато з них

засипано щебенем. Видно, що місцева влада зробила

спробу поліпшити ситуацію. А вийшло навпаки. Не один

дідусь і не одна бабуся тут падали, відбуваючись,

щоправда, легкими травмами… В одному місці бордюри

зірвані, лежать так-сяк наперекосяк.

- Мешканці будинку 7-а по вул. Жовтневій мені спокою

не дають, - розповідає депутат міськради Ольга Ділова. - А

що я можу вдіяти? На депутатську діяльність з бюджету

виділили 5 тис. грн., які я вже вирішила розподілити на

оздоровлення літніх людей… Бо для такого обсягу

ремонтних робіт це - крапля в морі! - спеціалісти КП "УМГ"

підрахували, що сюди потрібно не менше 500 тис. грн.

Інший депутат, начальник ЖЕД №1 Григорій Зацерковний

розповів як цей мікрорайон докотився до такого стану. У

2009 р. виділили частково з бюджету кошти на ремонт

цієї ділянки… Тоді вдалося прокласти асфальт метрів на

10… закінчився рік, то й фінансування закінчилося… Так і

триває донині… Проблема - в недосконалості стосунків

між державним і місцевим бюджетом, постійним

реформуванням податкової політики в нашій державі…

- Раніше ремонт вулиць і прибудинкових територій

здійснювався з податку з власників транспортних засобів, -

пояснює начальник профільного відділу Тетяна Зубченко. -

З 1 січня цього року такий податок відмінили. А вулиці й

дороги комунальної власності ремонтуємо за рахунок

субвенцій із держбюджету. Скільки коштів нам виділять, на

таку суму й робіт виконаємо. Вже підремонтували вул.

Залізничну на 60 тис. грн. та ім. Ватутіна на 39 тис. грн.

Плануємо виділити на ремонт Першотравневої 155,5 тис.

грн., та 60 тис. грн. - на тротуар по вул. Машинобудівників,

а ще - 155 тис. грн. - на територію між буд. №22-24 по

вул. Жовтневій…

Тобто, черга до території, про яку йде мова у цій

кореспонденції, дійде не відомо коли… Між тим,

рішенням сесії міськради "Про міський бюджет на 2011

рік" міському голові за погодженням із бюджетною

комісією надано право у ході виконання бюджету вносити

зміни до пооб'єктної вартості робіт. Отже, при розумному,

економному використанні коштів можна знайти їх і для

благоустрою цієї проблемної території.

                                              Анатолій Конельський

Загалом у нашому пристоличному краї наявні непогані шанси для розвитку міст і сіл, маючи на увазі близькість до Києва, можливості бізнесу, інвестиційну привабливість краю, високий рівень потреби у житлі тощо...

Однак, якщо так званий північний масив у Вишневому в останній час отримав більш-менш відчутний імпульс, дякуючи будівельникам, згадаємо, насамперед, будинки, зведені СПМК-1, а також новий ринок, які стали свого роду візитівкою міста, то у південного масиву з цим, м’яко кажучи, не склалось…

У суботу 23 жовтня напередодні виборів у місцеві органи виконавчої влади наш кореспондент разом з кандидатами у депутати до Вишневої міської ради Олексієм Просандєєвим, Романом Мачуляком та Юрієм Свідерським побував на південному масиві. Пропонуємо матеріал про цю подію.

Хроніка: в 15.30 відбулася зустріч з ініціативною групою підтримки депутатів біля пам’ятника Героям. Коротке інтерв’ю і через десять хвилин ми вже були за адресою вул. Першотравнева, 8. Ще кілька хвилин і робимо коротку зупинку на вул. Першотравневій, 14. Ще п’ять хвилин і ми на пустирі за будинками по вул. Ватутіна, 20 і 20 а. Й десяти хвилин не минуло, як ми встигли її обійти, після чого відвідуємо спортивний майданчик і на завершення - ринок. На годиннику: 16.15. Пройшло рівно 45 хвилин.

Подробиці.

Біля пам’ятнику Героям і храму ікони Божої Матері «Взисканіє загиблих».

Снітко Марія Опанасівна, 1937 р. н., пенсіонерка: У Вишневому живу 20 років, але за цей час так і не змогла до міста звикнути. Проблем тут стільки, що я й не рада, що сюди потрапила. Живемо немов цигани. Був один літній кінотеатр, але й він згорів. І в домах наших всі труби згнили, балкони та стелі у жахливому стані. В ЖЕК ми вже не звертаємося. Там на нас ніяку увагу не звертають. А за послуги ми платимо справно… Буває хліба немає за що купити, бо комунальні платежі - вперед. Куди не кинься – скрізь проблеми. Щоправда на сусідів мені немає чого жалітися… Я люблю і дуже поважаю свого сусіда - Олексія Просандєєва –  уважна, добра, чуйна людина, він всі негаразди допомагає мені згладжувати. Для мене Олексій -  надійне плече, на яке можна в будь-який момент покластися Я кожному бажаю такого сусіда і хочу, щоб саме такі люди прийшли до влади. Тоді ми й заживемо по-людськи.

Шестопал Алла Олександрівна, 1961 р.н., працівник АТВ «Тур»: Я закінчила Вишнівську першу школу у 1978 році. А тепер, знаєте, на такий масив однієї школи замало - вона дуже перевантажена - дві зміни забиті. Діти з Вишневого змушені у Крюківщину ходити. Це нормально? За цей час жодного дитсадка не побудували. На новому масиві скільки будинків, а про інфраструктуру забули, ні стадіону, ні Будинку культури, на вул. Першотравневій, 8 був дитсадок і його закрили. Одні забігайлівки – оце наша культура. І шприци біля гаражів. Під’їзди самі ремонтуємо. Підтримую Олексія Просандєєва. Нехай Вам Бог допомагає. Одна надія на цих хлопців - вони щось зроблять у цьому місті.

Гниломедов Олександр Васильович, 1938 р.н., пенсіонер: Хочу сказати за сміттєзвалище за будинками в районі вул. Ватутіна, буд. 20 і 20 а. Це жах. Про це і в газетах писали... Там колись мали побудувати в часи так званої перебудови чорнобильську лікарню - палі позабивали і все заглухло й донині нікому немає діла. Колективний лист писали, ходили до заступника голови, нам обіцяли там парк зробити. Під вибори можна ж було... Думаю, що настав час, з нашого масиву мера міста вибирати...

Корчинська Ніна Григорівна, пенсіонерка, 1952 р.н.: Дякуємо отцу Костянтину - Царство йому небесне - що він нам храм побудував. Одне прошу допоможіть – після вечірньої служби темно додому звідси вибиратися – якби тут світло провести. Я вчора вечором блукала.

На пустирі за будинком по вул. Першотравневій.

- Територія біля школи роками пустує. Подивіться тепер тут пустир і одні наркомани і пянчушки... Глухомань… А колись тут чудовий дитячий майданчик був.

На стіні гуртожитку помічаємо нецензурний напис.

- В наші часи такого неподобства не було.

Прибудинкова територія по вул. Першотравневій, 14. Проїжджа дорога в  жахливому стані. Випадково зустрічаємо тут Рибалко Олександру Іванівну, 1930 р.н., пенсіонерку, яка мешкає на першому поверсі. Одного запитання вистачило, аби вивести жінку із рівноваги – крізь сльози вона стала розповідати про свої болі: зі страхом чекаю холодів; опалювальний сезон не для мене розпочався; я не піду голосувати; в чому з вулиці прийду – в тому і ходжу; минулого разу думала не платити, але заплатила; за що? за те, чого не було? за муки свої я маю платити?

На пустирі за будинками по вул. Ватутіна, 20 і 20 а. Одразу з правого боку бачимо сміття і палі.

- Колись тут хотіли побудувати онкологічну лікарню обласного рівня. Розпочали і одразу закінчили. Це по-господарськи? Нині пустир став розсадником антисанітарії і житлом для бездомних.

Бачимо в глибині буду, а ще далі - копанку і розвішений для сушки на кущах одяг. Поблизу яма з опалим листям і розрівняна площадка. Знайома картина: жеківці економлять на послугах полігону.

Спортивний майданчик між вул. Суворова і Піонерською. Місце в занедбаному стані.

Олексій: Ось наша «Маракана»! Скільки, Рома, нам тоді було? 12 років, коли ми стали чемпіонами області? Наша команда називалася «Прометей». Талановитий тренер у нас був - Ігор Хоменко.

Юрій: Я вперше тут ногою ступаю.

Роман: А Головаха Костя став чемпіоном України по міні-футболу… А ми - чемпіонами Київщини. Тепер нічого нікому не треба. А як все починалося! Це потужна історія! Хто пам’ятає… Ми їздили у спортивні табори, тренувалися...

 Олексій: Дивіться, які тут тополі. Це велика проблема нашого масиву – вони падають і на машини, і на людей...

На території ринку. Онищенко Людмила Олександрівна, директор: Ось тут у нас бомжі ночують, навіть зимою. Але ні СЕС, ні міськрада не реагує. Я півтора року очолюю. У спадок від попередньої адміністрації нам залишилися борги і відрізане водопостачання. Один борг за електрику складав 24 тис. грн. Ми відновили воду, прочистили каналізацію, ліквідували борги. Нині хочемо демонтувати колишній кінотеатр. На його місці розмістимо великий м’ясний павільйон. Хочемо зробити красивий ринок, але влада не допомагає. У нас своя лабораторія. Запаси товару невеликі. М’ясні товари не залежуються - їх швидко розкуповують, бо люди знають, що в нас все свіже.

Мораль події. Випадково вийшло, що на оглядини вибраних зон південного масиву нам вистачило рівно 45 хвилин. Така тривалість уроку. Колись, під час навчання у Вишнівській школі №1, вчителі встигали хлопцям, (як до речі і автору цих рядків також) за 45 хвилин викласти тему, розповісти чимало цікавого, а головне – спонукали крок за кроком ставати Людьми. Після закінчення закладу непрості уроки ми вже отримували від життя. Завдячуючи науці, настановам і прикладу своїх батьків та педагогів ми змогли сформувати власний характер, усталений світогляд, гідно пройти більшість своїх життєвих випробувань. Тепер, коли ми стали зрілими, самодостатніми людьми, настав час нам самим бути педагогами власних дітей, у своїх колективах, а ще й – у громадах.

Важливо, шановний читачу, поважна громадо, щоб була зрозумілою тональність цього нашого уроку. Ми нікого не збираємося звинувачувати, мовляв, дивись, до чого довели масив... Ми сприймаємо реалії життя такими, якими вони є і звинувачувати можемо у першу чергу лише самих себе: де ми були раніше, чому нічого не зробили. Справа в тому, що тільки тепер з’явилась можливість виправити становище і, розуміючи це, хлопці прийняли рішення брати участь у виборах. І якщо вони отримають довіру від людей, то будуть активно боротися з негараздами. У них є для цього необхідний досвід і розуміння: такого не повинно бути. Ресурси спільноти мають бути спрямовані на кардинальне поліпшення умов життя на облаштування нашого спільного дому. Хащі, пустирі, непристойні написи на будинках, вибоїни на дорогах, стан під’їздів, землянки бомжів, які ми побачили в той день - це наш спільний сором і всі ми з цим не повинні миритися. Наші діди і батьки не за те воювали, щоб ми опинилися по вуха в багні. Будемо творити життя разом: громада – ресурсами, своєю небайдужістю і підтримкою, а ці хлопці, які тут народилися і досягли певних висот, своїм запалом, енергією, бажанням робити конкретні кроки. У них болить душа і ваш кореспондент це відчув. Вони йдуть у владу, щоб працювати однією командою. Вибирайте і підтримуйте достойних.

Вадим Богачук, фото автора