Понравилось стихотворение -

Лютневий вечір опустивсь на плечі,
Запеленав у снігову вуаль.
Повів свої холодно-теплі речі.
І розбудив ту приспану печаль.

Пообіцяв мені весни буяння.
І пролісок тендітний передав.
Ми рахували зорі до світання.
Він на прощання тихо прошептав:

"Я може повернуся... Не сьогодні!
А ти чекай! Попереду весна!
У душу не впускай вітри холодні.
Хоч завірюха буде не одна.

Ти запроси весну у власні мріі!
Мабуть і не придбала в них квиток?
Волосся посрібнили заметілі.
На повні груди... Не один ковток!

Як промінь сонячний постукає у шибку,
А кожному відведений свій час,
Позич у нього золотисту нитку
Заштопай душу від старих образ.

В намисто повплітай перлини з щастя,
Оздоб їх перламутром власних мрій.
Впусти кохання в душу, як причастя.
Підвіску із мережива надій."

Цей тон морозно-теплий,ніжно-грішний
Так просто розтлумачив все життя...
Хоч холодить ще вітруган долішній!
Я чую вже весни серцебиття!

© Автор: Лілія Сідор