Добігає до кінця час, відпущений на те, аби довести про те, що перемога на виборах не була самоціллю, а лише інструментом для того, щоб зробити якомога більше для покращення життя громади. Зрозуміло, що є такі речі, які не вдається змінити. Але те, що роботи в місті та районі непочатий край – факт. І причина в тому, що органи місцевого самоврядування потребують реформування структури, приведення до відповідності реальним можливостям між вимогами законів і компетенцією органів місцевого самоврядування. Здається доречним сказати про те, що рівень професіоналізму кадрів ОМС не завжди є визначальним, бо діють такі чинники, як готовність громади до сприйняття нового, підприємливість і таке інше, що формується, розвивається і дає результат за межами сільради чи міськради…
Те, як вдається вирішувати конфліктні ситуації, які створюються майже щодня, використовувати такий стан речей для руху вперед – залежить кінцеві результати.
Заснований нещодавно День місцевого самоврядування свідчить про велику роль самоврядування у зміцненні української державності, розвитку народовладдя. Саме 7 грудня 1990 року було прийнято закон «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». З його прийняттям відійшла в минуле радянська система організації влади. Почало відновлюватися місцеве самоврядування, яке в нашій країні має дуже давні традиції. Українські міста використовували право на самоврядування ще в XIV сторіччі. Велику роль у зміцненні самостійності міст зіграло надання їм Магдебурзького права.
Можливо, ця далека історія видасться комусь нудною. Але ж ознакою розвиненості демократії в будь-якій державі є наявність місцевого самоврядування. Мені тим більше приємно усвідомлювати, що на державному рівні зараз приділяється велика увага самоврядуванню. Тому відродження основ місцевого самоврядування в містах України стало частиною життя багатьох видатних політичних діячів України. Децентралізація влади, самостійність бюджетів різних рівнів — мрія, яка й досі не досягнута. Проблема в небажанні реформувати те, що є. Зволікання щороку відкидає назад громади, тоді як сусіди (Польща, наприклад) просуваються вперед і стоять вже на початку другого етапу змін в системі ОМС).
Зараз Європейську хартію «Про місцеве самоврядування» вивчають у навчальних закладах, а десять років тому про неї чули не всі депутати Верховної Ради. Сьогодні Конституція України і закон «Про місцеве самоврядування України», «Про місцеві державні адміністрації», а також близько 80 галузевих законодавчих актів зміцнили існуючу організацію виконавчої влади і місцевого самоврядування. Та чи додало це їй прозорості і зрозумілості? А мудрість в тому, щоб дати відповідь на це складне питання.
Були спроби в минулому бодай окреслити реформу. Понад те, у Верховній Раді перебував законопроект про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в Ірпені, Бучі, Ворзелі, Гостомелі, Коцюбинському Київської області. А найважливішим із усього блоку нових законів, які розробляються, на мій погляд, буде Закон про територіальну громаду. Складність його полягає навіть у визначенні самого поняття територіальної громади — жителі маленького Глухова чи то Кролевця та столичного Києва по-різному сприймають його. На жаль, і сьогодні ми живемо в тій же структурі і системі влади на місцях як і 12 років назад…