Навзнак розкидаю руки до протягу
як раніш, немов би рік тому.
Навіть більше ніж рік, як в тому
потягу з півдня минулого літа.

Вантажать порожні думки, зомріяння й
згадки.
Сумую-сумую.

Нью-Йоркські віяння:
свобода, Бродвей та біле вино.
Порожні обійми і туга-туга.
Журба. Крижана відсутність
поцілунків.

Не треба героїв.
Ліпше святих.
Давайте лишень банальну, вульгарну,
оральну мораль.

Залиште мою готику із досвідом
американського попиту на вільне,
щасливе, життєве занудство.

Божевільний. Божевільно розриває
розкричатись.
Але я не в змозі. І все через знову й знову
пробачені втіхи.

Невтамована любов, якій
ти нахабно віддавався.
Яку ти бажав, шикував, прикрашав,
залажав...

Схолоднілі руки на скронях, як сама кров
з полонієм у венах, аортах, артеріях.

06.ІХ.07
Київ