про час..
Настроение сейчас - ...
захотілось написати одну оповідку, яка переходить з покоління в покоління, з вуст у вуста, набуваючи нових деталей та описів..
мені її розповідав батько, коли я була ще маленька..прочитав в якійсь книзі, будучи в такому віці, як я зараз..
може хтось і знає її..але мені дуже подобається..
ітак..
жив на світі один хлопчик..він радів життю, сонцю, мертвим жабкам, булавкам, палочкам, рогаткам і тому подібним дитячим радощам..і от пішов якось хлопчик гуляти в поле. на тому полі була стара залізниця..рельси вже покрились іржою, а шпали плесінню..хлопчик сів на осінню, вижжену серпневим сонцем траву, милуючись краєвидом. раптом його увагу привернув якийсь сторонній звук. він повернув голову і побачив..потяг, що їхав по старій залізниці. хлопець не повірив своїм очам - за все його 10-річне життя жоден поїзд не проїхав цим полем! та тим не менше він був цілком реальним. потяг зупинився посеред поля, випускаючи дим з величезної чугунної труби. дверцята першого вагона відчинились і з них вийшов машиніст. він був в файній, добре напрасованій формі - темно-синьому фраці з позолоченими ґудзиками та штанях зі стрілками. обличчя його не дивлячись на велику кількість мілких зморшок, виглядало молодим та свіжим. підборіддя обрамляла сива борода, що плавно переходила у моржові вуса. машиніст поїзда доброзичливо посміхався хлопчикові і жестом руки покликав його до себе. хлопчик зацікавлоно підійшов до чоловіка та допитливо подивився в його ясні блакитні очі.
- Ти мабуть..здивований цим видовищем. - з лукавою посмішкою почав машиніст.
Хлопчик задумливо кивнув.
- Я приїхав, щоб привезти тобі невеличкий, але дуже важливий подарунок.., - з цими словами чоловік дістав з нагрудної кишені невеличкий золотий похідний годинник і відкрив його, демонструючи хлопцеві циферблат.
Хлопчик з усмішкою розглядав нову іграшку. зсередини він був ще красивіше, ніж зовні - поверхня, ідеяльно відполірована, була вкрита зображеннями материків та морів, які переливались і мерехтіли немов справжні - поістині неземне видовище. хлопець протягнув руку за годинником, та тут машиніст трохи посерйознів в обличчі та уважно подивився йому у вічі, ніби скануючи душу і промовив:
- Я тобі віддам цю річ, але запам*ятай - вона непроста. якщо протягом життя в тебе буде якийсь чудовий, незабутній момент - натисни сюди, - він вказав на невеличку кнопочку, збоку від циферблата, - тоді цей момент буде продовжуватись цілу вічність. але тіко один, не більше. на цьому я прощаюсь з тобою, - чоловік знов прийняв звичний усміхнений вираз обличчя і помахав рукою, - але ми ще обов*язково зустрінемось!
Хлопчик також усміхнувся у відповідь, поклав годинник в кишеню і не встиг навіть повести віями, як поїзд зник. але на цей раз він вже не здивувався і, міцно стискаючи подарунок в руці, пішов додому.
Йшли години, дні, роки..хлопцю вже було 20..він вчився на відмінно і вже отримав чудову роботу. про годинник, звісно ж, він забув. але одного разу, прийшовши додому у чудовому настрої, в стані безтурботливості і просто щастя, юнак вирішив знайти свої старі дитячі світлини. і тут, шарячи рукою по поличці, він натрапив на давній подарунок. відкривши його, хлопець почав усміхнено розглядати повехню циферблата і тут погляд його впав на ту саму кнопку..він подумав: "зараз я молодий, висококваліфікований спеціяліст, отримую високу зарплатню, в мене все є - помешкання, авто, купа вірних друзів..мені більше нічого не треба для щастя та достатку!". з цими думками він підніс палець до кнопки..але потім вирішив, що в житті ще, можливо, буде купа і більш кращих моментів і не натиснув кнопку.
І от пройшло кілька років - через непорозуміння хлопець втратив роботу і друзі залишили його на самоті з цією проблемою, адже, дружили з ним тіко через його статус в суспільстви.
і ось йому вже 30..він доволі зрілий чоловік, але все іще відчувається кров в жилах та підліткові іскорки в сірих очах. він знайшов дівчину, в яку закохався з першого погляду, якій готовий був віддавати всього себе кожен день, кожну секунду..вони жили разом..і хлопець був щасливий вже від усвідомлення цього чарівного факту. вона була його янголом..дивом..сонцем. вона була всім. одної чудової літньої ночі після солодкої близкости він пішов на кухню попити, коли вона вже заснула. полізши в шухлядку за відкривачкою він намацав..годинник, про який забув ще 10 років тому..з іронічно-гіркою посмішкою він подивився на нього, пригадуючи те саме видовище, коли він був більш заможній, більш молодий, більше амбіційний..хлопець до сих пір трохи жалкував..але зараз він впевнений, що щасливий. в нього теж достатньо грошей, є де жити, є де спати, є що їсти..і..є кохана жінка. він підніс палець до кнопки, але знов щось зупинило його. "будуть моменти краще. життя ж тіко починається". і відкривши пляшку газовки, він зробив ковток та блаженно заплющів очі..
За кілька місяців янголя почало набувати інших рис, які до того хтиво приховувались..вона постійно сварила його за те, що він не дає їй грошей..і що пізно повертається додому..хоча він пахав тільки для неї..вона казала, що кине його, якщо він не купить їй нову сукню..і хлопець все не міг зрозуміти - що він робить не так..він же кохає її! кохає всім серцем! що ще потрібно?..в кінці кінців він сам виставив її за поріг, зачинивши двері перед її заплаканими і такими, здавалось би, невинними очима.
Він страждав..на обличчі почали з*являтись все нові й нові зморшки..на серці нові рани..а він так і не знав, що з цим робити..
І ось..йому 40. він з головою пішов в романтичну, але доволі бідну професію археолога-дослідника..в нього нема дружини і дітей..та вони йому й не потрібні, адже він повністю відданий своїй справі, яка цілком поглинала його. він вирушив в експедицію в Єгипет, подивитись на піраміди стародавніх фараонів, мудрих правителів світу. була прохолодна ніч..і все осяїв своїм мерехтливим світлом повний місяць. небо переливалось різними кольорами - він багряного до індиго..він задумливо поправив окуляри дивлячись на цю чарівну картинку..на цю неземну красу. його сповнювала вічність цих місць і здавалось, що нічого більше йому не потрібно. чоловік змінив позу і раптом відчув, що в кишені щось давить..це був годинник. він дістав його і замріяно подивився на, вкритий пилом, трохи потускнілий, циферблат..він пригадав ті моменти, коли був щасливий і молодий..багатий і закоханий..коли ще все було попереду. хоча зараз він теж був цілком вдоволений своїм життям..і подумав, що хоче зупинити саме цей момент - вічність єгипетських перамід та цю травневу ніч, сповнену тонких духмяних ароматів сходу. але знов передумав.."прожита тіко половина життя - все іще попереду. все зміниться". наступного дня вони залишили Єгипет і більше чоловік ніколи туди не повертався..
Пройшли роки..він дуже постарів, кінцево розчарувався в житті..і взагалі нічого більше не хотів..його батьки померли і він переїхав у те стареньке помешкання, вкрите павутинням, де провів своє дитинство..цілими днями він порався в саду - вирощував плоди, чим і заробляв на свої скудні потреби.
Однієї літньої ночі, на 50-му році свого життя, він довго не міг заснути..була жахлива злива та десь далеко чулись розкати грому..він крутився з боку на бік, підбивав подушку, розкривався, знов накривався..але ніц не допомагало. і раптом почув якийсь дивний сторонній, але до болі знайомий, звук за вікном..швидко одягнувшись та схопивши ліхтарик, він подолав невеличку просіку та досяг нарешті поля, звідки цей звук і йшов..поїзд вже зупинився і машиніст вийшов зі своєї кабінки. він зовсім не змінився з роками. хіба що виглядав трохи більш стомленим.
Похилий чоловік швидко дихав після бігу. до того ж серце вже було не те. здивування він не відчував..тіко якусь зростаючу тревогу. він зрозумів, що зараз відбудеться щось дуже важливе. так і сталось.
- Ну що ж..як я і обіцяв - ми зустрілись знов, - стандартна хтива усмішка, - цього разу я маю повідомити тобі вже не таку приємну річ, як тоді..ти маєш сісти в цей потяг, - жестом він вказав на відчинені дверцята, - бо тепер твій шлях скінчено, а годинник ти віддасиш мені, адже ти не скористався шансом, який давався тобі декілька разів, хоча міг. тепер - виходу нема. проходь у вагон, займай будь-яке вільне місце. я ще повернусь до тебе.
Розуміючи, що іншого виходу нема, чоловік зайшов у вагон. те, що він там побачив глибоко вразило його - курви, п*яниці, наркомани..це все були люди, що не скористувались шансом..що втратили все так і не залишивши це назавжди..чоловік сів у кутку..на очах в нього з*явились сльози..він згадав юнацтво..молодість..зрілість..і от тепер він вже старий і його життя скінчене. але він не хотів міритись з цим.
До вагону зі своєї кабінки вийшов машиніст:
- Ну от..прийшов час віддавати годинник. я відвезу тебе на Потайбічний Вокзал, де ти знайдеш, нарешті, спокій від цього обтяжливого та проблемного світу.
Чоловік дістав годинник і сміливо дивлячись в блакить очей машиніста натиснув на кнопку.
Погасло світло..курви почали кричати, а п*яниці просити випивки..
- Що ж ти наробив, - тихо, але виразно промовив машиніст, - тепер ми вічно будемо їхати в Потайбічний Вокзал..