Вийшов з поїзда метро пішов на перехід. А там такий довгий тунель з наклоном в низ. Людей багато. Бабусі розкладаються, щоб продавати свої сумочки-косметику-івсякітамбєздєлушкі. Сліпий дідусь грає на баяні... І тут помітив що я йду з тією ж швидкістю що і натовп.. І можливо, це не той темп, з яким би мені хотілось рухатись, але його не хочеться міняти. Так добре. Щоб не заважати іншим. Якщо піти швидше, то треба буде віляти щоб обминути рухаючи тіла (а ще можна когось зацепити), а якщо повільніше, то мене треба буде обминати. А ще хтось може в спину штовхнути.
Все-таки уповільнюю темп.
Таке враження ніби стоїш і спостерігаєш за ними. І я вже не є частинкою натовпу яка спішить, бо ж поїзд як поїде то буде тільки через 3 хвилини. От як захочу так і піду... (c)