В колонках играет - Yuki Kajuira - Somewhere I Belong
Настроение сейчас - so difficult to explain

Черт, вот ведь как бывает.
Последним временем мне не хватает любимого человека, который был бы рядом и согревал. Мне не хватало объятий, теплых и уютных.
Вчера вечер и провела в таковых, сидела с человеком, которого вижу, в принципе, во второй раз. Вместе слушали Цоя из наушников, а я постоянно ускользала от поцелуя, понимая, что это мне НЕ НУЖНО.
Не люблю, когда со мной случается подобное. Оно как-то опустошает. Ведь с одной стороны ничего не стоит взять и поцеловать человека, но с другой… что-то не так.
Или это просто я какая-то неправильная? Черт его знает.
Короче говоря, я запуталась.

В колонках играет - Ті, що падають угору - Скеля
Настроение сейчас - заплуталась

Так дивно...
щойно світило сонце, а почалась злива. Мене тягне магнітом на вулицю.
Бо для мене дощ наче благословіння... Ця дивна закоханість у зливи...це неможливо передати словами...
Ностальгія... трішки смутку... терпкий чай та полуниці...
Знайшла старі записи Ті, що падають угору.
Гарна група. згадую, слухала їх минулого літа без упину...мабуть саме за минулим літом і ностальгія.
Болить голова... завтра екзамен, переживання, все таке...єдине, чого зараз хочу, так це здати його "на відмінно".
Мені це дуже треба... доказати щось собі...)

В колонках играет - Seether feat. Amy Lee - Broken
Настроение сейчас - хой-хой...

Сонце, спека... сказ, шоб його.
Наразі в голові і близько немає думок про екзамени. Гммм...
Треба готуватись і все таке, але...
Але хочеться на волю. Туди, де багацько природи і мало або практично відсутні люди.
Я собі ось останнім часом вподобалась одна точка – стіна замку Любарта. Точніше східці на горі під стіною.
Нікого немає, там можна сидіти і дивитись на дахи будинків, крани, базарчик, словом, на паскудну цивілізацію.
Скажи миру «Ы», що називається...
Скоро буде справжнє „літо”... те, що з безтурботністю, босоногістю і розгільтяйством і.... відпочинком.
Сподіваюсь, таки зможу чкурнути кудись з Їжачком своїм улюбленим... і це буде справжня файна пригода....

В колонках играет - Аніме - У пошуках весни
Настроение сейчас - ля-ля -ля

Раптово згадуються всі „дивні” місця, в котрих доводилось побувати.
Особливо ті, що з похмурих.
Темні підвали, підземелля, каземати, коридори розвалених будинків, заводів, лікарень і т.п.
Чомусь маю нездорову пристрасть до таких місць.
І знову підтвердила свою теорію щодо актуальності третього закону Ньютона, себто „на кожну дію є своя протидія”.
На кожну релігію є своя субрелігія, на кожну культуру – своя субкультура.
Хтось постійно видумує щось, щоб відрізнятись, гублячи у погоні за „оригінальністю” головне, себто Ідею.
Хе, згадалась фраза з книги Дереша – „Суспільству замало андеграунду, тому вони вигадали апперграунд”.
...
Останнім часом надто багато слів та думок щоб викладати їх на інет сторінку. Вона безчуттєва...
А в собі стримувати теж важко.
Якась дивна ностальгія незрозуміло за чим.
Дивлюсь, як крізь скло вікна просвічується сонечко, намагаючись знайти мене своїми променями.
Банальність думок та бажань. Порожнеча на емоційному рівні. Так, саме безпристрасність.
Всередині живота все завмирає. Передчуття змін…
Я й сама це усвідомлюю. Ще трішки і все знову полетить/попливе/замаячить/замерехтить... шкереберть/догори дригом/невпопад і що ще.
Ці зміни мені просто необхідні...
Мабуть не лише для того, щоб не залишатись на місці.
Це як невеличка перестановка речей у кімнаті, що доводить до морального оргазму.
Щодо перестановок, то на разі вони відбуваються лише в душі. Не просто перестановки, а справжнісінькі революції.
„Я шизію від свободи”
Не виходять ці слова з голови та душі протягом останніх двох тижнів мабуть.
Комусь це втомлююче – писати/читати/переглядати/пробігатись очима по/ігнорувати... всі такі довгі та марудні пости.
Але що..., якщо не... ?

В колонках играет - queen - Show Must Go On
Настроение сейчас - weirdoooo

Життя закручується у все більш невизначені схеми та узори.
Впізнаю нотки з втраченого і забутого – минулого.
Інколи хочеться туди поринути з головою, інколи – забути якнайшвидше.
Багато сонця... забагато, як на мене.
Побільше б похмурості, але...
Останнім часом помітила за собою дві негативні речі – більша частота повторювання нецензурних слів і гострі погляди на випадкових перехожих.
Мені не вистачає класної воєнної куртки на кілька розмірів більшої за мене щоб у неї ховатись від світу і чужих поглядів, слів, думок.
Я сама собі створюю проблеми. Я сама – ходяча проблема, що не може себе вирішити.
З цим треба щось робити... Треба, але нічого не міняю. Залишаю все як є.
Може я просто надто лінива.

В колонках играет - Staind - So Far Away
Настроение сейчас - ...

Аааа...
Мене розпирає від морального та інформаційного наповнення...
Давно я не спілкувалась з людьми, виявляється...
...А тут стільки нового та цікавого!
Останні дні у нас зливи, під які мені щастить (і не дуже) потрапляти.
...
Вчорашній день заслуговує детальнішого опису мабуть...
Почалось все після пар, коли я вирішила потинятись нашим блошиним ринком (о, як гордо звучить!). Не знайшовши ніц цікавого чи незвичного, я трошки побродила джунглями парку, натрапивши на якусь невідому мені до того індустріальну споруду. Хм.
В результаті чого – попечені кропивою до колін доги, бруднющі кеди і мокрий одяг.
Пізніше, затарившись пивом, полізла на гору, до замку, де просиділа на заниканих в траві східцях з добрих дві години.
Як висновок – ще більше опіків від кропиви на ногах і купа подряпин від корчів, зате значно вищий рівень самопочуття, за що спасибі окреме тобі, Елінка =)
Пізніше до мене приєднався Вадим, приніс іще пива)
Сиділи на вікні закинутого дому і пили те пиво з чіпсами. Пізніше втікали через вікно від собаки, що вирішила нас покумарити і понервувати (і добряче мене налякати і розміром і агресивністю).
Ходили-гуляли закинутими стежинками і переходами, біля чумового кладовища.
Ка-Ва-Іі...
Ще один підсумок – загальна втома, але ще вищий заряд позитиву.
А загалом було дуже й дуже чудово.
...
В місті з’являтись немає бажання. Абсолютний нуль, не знаю чому.
Краще сприймаю місця, де немає людей, де за ними можна з відстані спостерігати.
Центр для мене став важким пресом, що давить на психіку. З усіма людьми, що шмигають туди-сюди, балакають по своїх мобільниках, тримаються за руки, цілуються, сваряться, обнімаються, ходять п’яні і т.п.
Щодо неформального суспільства...
Не для мене то, не для мене...я це зрозуміла.
Не знаю яким чином, але знаходжу таких індивідуалістів, з якими мені до біса цікаво спілкуватись і тинятись десь та досліджувати нові і ще незвідані місця.
...
Намагаюсь не відволікатись на абстрагування думок і фантазій, бо це мене якось доведе до божевілля. Треба вчитись, здавати сесію, практику, бути правильною студенткою/донькою/людиною і .т.п.
Обридає, чесно кажучи...
Навіть буття собою і самодостатність прагнуть змін.
Марудно якось зараз, правда... хз чого, але факт залишається незмінним.
Дивно інколи, наскільки все... дивно...
…But still, I absolutely adore it…

Сам хауз....последний раз сталкерили со знакомыми. хорошее место...
фотки з телефона, по сему качество немножко лажовое....

В колонках играет - Cold - A Different Kind Of Pain
Настроение сейчас - as usual

Диалог в универе:
- Ир, с тобой все в порядке? Плохо выглядишь.
- Да что-то голова болит сильно…
- А ты не пробовала одевать что-то кроме черного?
- …
_____
Сидела на перемене на ступеньках возле корпуса, возле меня молча курила девчонка, сквозь бинты на ее запястьях проступали пятна крови.
А вокруг – суета… и столько равнодушия…
Nothin’s gonna change the world (Marilyn Manson)

Бесполезно что-то пробовать выбрасывать на бесчувственную страницу нета, когда в горле больно душит комок.
Мне не хочется ни с кем говорить, не хочется слышать обвинения или сожаления в свой адрес, ничего…
Бесполезно надеяться что меня услышат, что меня вытащат отсюда, надо как-то самой.
Ведь все те, которые…. Все равно далеко…

А это… нашла детскую свою фотку… смешная какая-то…

В колонках играет - Deine Lakaien - As It Is
Настроение сейчас - weird

Сквозь жалюзи просвечивает назойливое солнце.
Мечты как-то разбрасывает взрывной волной из непредсказуемых и довольно сумбурных эмоций.
…
«Странно как вы можете спокойно смотреть на мое лицо, но содрогаетесь, услышав о боге».
Кто в праве судить других за их [не]нормальность?
Опять порезы на руке… К черту это все!
Чужие наглые взгляды скользят по ним. Стыд и незнаниекудаподетьглаза.
…
Какое-то странное чувство долга перед родителями, вперемешку с
виной,
нежность_u
раздражением.
Грустно от этого… Им…
Их дочь далека от той, которую они пытались вырастить. Не впервые так случается.
…
Вот-вот в этот моноtone ворвется лето. А хочется, чтоб оно поскорей растворилось в прошлом, давая место Осени.
…
Столько многоточий… Пока чувству_u…
…
Опять вспомнился тот, кто был моей головной болью столько времени. Недавно опять встретила его. Люблю, как он прищуривает глаза, затягиваясь сигаретным дымом, люблю его глаза. Бесконечно голубые и холодные…
…Любила...
…Равно[у]душье…
…Хочется курить и пить обжигающий кофе…
…
Просто интересно, как последние две недели поменяли отношение к некоторым вещам в моей жизни. Это лучше, не так ведь?! Ведь лучше, когда понятно…
…
Заметила интересную вещь… плохое настроение как-то связано с постами на русском языке. Почему только остается загадкой для меня.

В колонках играет - Epica - Faint
Настроение сейчас - сьгодні 6 пар....%(

Когда солнце ударяется об землю, оно каждый раз взрывается и вокруг раздаются брызги малиновой крови. Оттого-то мы и наслаждаемся такими чудесными закатами.
…
Хотела писать много-много, НО… не буду
Примесь такого странного чувства… словно из sleeping pills and cigarettes.
…
Кислотные, ржавые, потрепанные, виниловые…
…
Болезнь с диагнозом «жизнь»
…
…
…

В колонках играет - Сплин - Выхода нет
Настроение сейчас - лажовое

Черт…
Иногда кажется, что мир абсолютно и полностью безумен… Или просто это я…
Безумным и больным все остальные всегда кажутся ненормальными.
Но… Почему на душе такая пустота.
В очередной раз доказала себе, что большие толпы людей просто не для меня. Мне плохо среди всех них, мне среди них всех еще более одиноко чем когда либо, мне хочется убежать, закрыть глаза, закрыть уши, забиться в угол… не понимаю…
Странное это чувство… идти после концерта домой в одиночестве, нарочно, избавившись от всех, плакать в темноте вечера, зная, что никто не увидит, а даже если увидит, им будет глубоко пофиг…
Я знаю, вы мне не нужны… ровно на столько, на сколько я не нужна вам.

В колонках играет - Одрі - Хочу Горіти
Настроение сейчас - хз

В голові стоїть минуле. Зав’язло немилосердно у думках.
В голові стоїть Твій голос, Твої очі, Твої історії про ельфів, Твої малюнки, Твоє синє волосся, Твій кулон у формі меча, Ти сам.... і та музика, яку Ти ставив, коли ми разом малювали, спершись спиною одне до одного...
Боже, це ж так банально, а все ж... я не можу викинути Тебе з голови...
Не думала що так буде... факккк.... я б воліла покинути ці думки... просто не згадувати...
Бо тебе я й так вже не побачу.
...................
Інколи в цьому місті мені так тісно, мені не вистачає свободи.... забагато людей, забагато знайомих, забагато всього... Так би взяти і з усіх сил закричати прямо посеред міста. І нехай думають що хочуть. Вони такі ж як і я... просто люди, просто перехожі... просто Ніхто одне для одного... місто байдужості і похуїзму.
Єдиний порятунок - опускати голову в крижану воду, щоб замерзли всі думки і почуття...
Цікаво, а багато кроків відділяють весну від божевілля?
Я її ніколи не любила, вона зраджує принципам, вона непостійна, вона... ніколи не була нашою.
Мабуть я... втрачу себе до кінця... Розтрачусь попусту... ні для кого, навіть не для себе, щоб не зберегти в пам’яті життя такої маячні...
Зараз любити... мені здається... беззмістовним...
Бо навіщо, якщо це все дарма? Навіщо люди розбиваються і ніколи потому не можуть склеїтись назад?
Сім’я і т.п... хм... кажуть, є люди, що не народжені мати власну сім’ю. Інколи мені здається, що я до таких і відношусь. Я не розумію навіщо люди одружуються... Це давно перестало бути гарантією вірності стосунків. Це все просто робиться для годиться?
Люди зраджують постійно, це в нашій природі... Зрада річ така, що пробачити її можна як і багато чого в цьому світі. Тільки от проблема в тому, що забути її теж, як багато чого в цьому світі, неможливо. Хоча ми навіть самі собі зраджуємо, своїм поглядам, своїм принципам, своїм думкам... Люди зустрічаються з тими, з ким вони не хочуть зустрічатись. Всі користується одне одним... хто для грошей, хто для сексу, хто для розваги, хто для того, щоб мати під боком людину, яка б зігрівала, обіймала і шептала на вухо якусь маячню, називаючи цю всю лажу коханням. Хуйня то, а не кохання, вибачте на слові...

зі - в нас знову злива.... знову маленька радість...і я знову розівчилась плакати через дрібниці...

В колонках играет - Kweane - We might as well be stangers
Настроение сейчас - пишу курсак....сцуко...

Хы-гы…
Итак, состоялось!
Открылся, так сказать, для Сумирэ туристический сезон 2007 года.
Что рассказать? Рассказывать очень много и много интересного, но постараюсь собрать эмоции в кулак и написать обо всем вкратце.
Что ж, западная Украина рулит просто нереально!
На выходных состоялся хороший трип, что включил в себя:
Дубно – Кременец – Почаев – источник св. Анны – и хауз с небольшой пати с вином и апельсинами)
Дубно – прекраснейший замок со многими укреплениями, с несколькими башнями и подземельями. Плюс красивая местность, река Иква и безумно красивый лес вокруг, плюс старинный собор в самом центре города.
Кременец – старинный дворец итальянской принцессы Бонифа…как-то там, много красивых церквушек и соборов, и…самое главное – высоооокая гора, на которой находятся остатки старинного форта, построенного еще в далеких 1270’х.
Почаев – хм, как бы это сказать, множество церквей и храмов, соборов и монастырей, одно с наиболее популярных мест Украины для паломничества (после Киево-Печерской Лавры).
Именно в этом месте случился прикол, т.к. надо было одевать на голову платок и кроме этого иметь юбку ниже колена. Конечно же охрана нас сначала завтыкала, но зато потом с позором вывела и заставила одеться «как полагается». Ну ничего. Обзавелась новым кельтским крестиком, поставила свечи за упокой, ну и новых эмоций набралась. Это здорово!
И в конце-концов источник св. Анны – название в принципе все хорошо объясняет. Просто красивое место.
Дома выхлебтали бутылку охрененно клевого вина и посмотрели 4 части Ганнибала. Ы!
А еще здорово время от времени остановитcя в каком-то лесу, взять коврик и что-то похавать (еда на свежем воздухе после долгого хождения ой как хорошо идет!)…
Дороги, путешествия…
Они просто завораживают…
Возвращаясь в Луцк, наслаждалась дорогой… ярко зеленые лужайки, на которых пасутся лошади, красивые такие, грациозные, рапсовые поля, издалека заметны своей теплой желтизной, они со всех сторон обрамлены цветущими деревьями, которые в свою очередь просто засыпают все вокруг нежными белоснежными лепестками, яблочные сады, сосновые леса, сквозь которые проходит дорога, маленькие старые церквушки при трассе, легкий ветер из открытого окна и прекрасное весеннее небо. Ну что еще надо?! А, ну и любимая музыка, конечно ж…
Сейчас просто не могу дождаться чтобы взять огромный рюкзак, палатки (или по крайней мере спальники) и дремануть в Карпаты на несколько дней, полазить по горам-долинам. Скажу правду – никакие слова этого не объяснят, это надо почувствовать или пережить…
Ну… дай бог сессию сдать отлично и тогда… ^_^

В колонках играет - Keane – She Has No Time
Настроение сейчас - J’ai mal `a…

Я інколи намагаюсь приспати власні думки, щоб було легше.
Забуваю про світ, а може просто його відпускаю нафіг.
В середу в нас пройшов ще один концерт. Стримала бажання туди піти, не знаю навіщо. Про що, в принципі, не шкодую. Натомість був надзвичайний захід сонця і гарний вид з вікна одного розваленого будинку. Часто зустрічаю знайомі обличчя на вулицях, інколи зупиняюсь, щоб побалакати, інколи проходжу повз, намагаючись згадати... інколи навмисне вибираю якомога безлюдніші стежки, щоб уникнути будь-якого контакту з людьми.
...
Хм, кожна людина має когось, про кого вона думає перед сном. А я люблю лежати і дивитись на місяць, котрий видно через погано закриті жалюзі. Просто лежати, інколи до 4 ранку, доки всі зірки не погаснуть.
...
Важко/холодно/втомлююче
...
якби можна було б написати думки... якби можна було вимовити їх вголос...
якби...
лише умовності...
навкруги розтанцьовується весна. Такі обережні па... ще сируваті, не відточені... кумедно
...Ma voiture, mon compartiment… mon petit rêve...
і побільше, побільше... цього всього....
ааааааааааааааааааааааа......
отак мене зараз розриває зсередини.
хто не будь, заберіть мене звідси... назавжди...

В колонках играет - Флер - Формалин
Настроение сейчас - ...

Oh, why can’t I be what you need, a new and true version of me? But I’m nothing so good, no I’m Nothing…

Дивитись на світ очима дитини – великими, здивованими, захопленими, часом наляканими...
Це те, що ми розучились робити. Забуваємо все це... і щирість вимінюємо на маски, товсті шари гриму.
Кожен видається собі великим філософом, котрий чудово розуміється в житті. В тому що вірно а що хибно. А насправді...
Кожен тупцяється в темряві, наштовхуючись на різни перешкоди, шукаючи двері до світла.
Кожен ховає свої слабкі місця, намагаючись видатись сильнішим і стійкішим до життя.
Кожен може сховатись за маскою холоднокровності, але насправді кожен шукає розуміння, підтримки, тепла, кожному це потрібно...
Ні, нічого в цьому житті я не знаю, переконуюсь раз за разом.
… … …
Я так ненавиджу своє відображення у дзеркалі, ненавиджу себе за те, якою я є.
Інколи ненавиджу випадкових перехожих за їх необережні погляди.
Стільки ненависного в цьому житті. Але чому?
Хіба ненависть має просякати почуття? Хіба вона?

Купіть хто не будь шматочок мене... або просто заберіть... викиньте його подалі, закопайте, спаліть... R U there? Can U hear me? Can U fill me? Can U heal me? Huh?

…Now you see me, now you don’t
Now you need me, now you don’t…

В колонках играет - Мертвий Півень – And The Third Angel Sounded
Настроение сейчас - проза жизни

Нямо, еще раз посмотрела Джонни Мнемоника.
Ну, что ту скажешь, классика жанра, хе-хе. Гибсон awesome!
Из такого обыденного и собравшегося за последние дни…
Плюсы
Д-о-ж-д-ь…няяя…
Нашла кучу новых индустриальных мест, что в принципе оч большой плюс.
Пол дня под тем самым дождем наедине, как хорошая возможность поразмыслить
Хорошо проведенные вечера с веселой компанией…
(что былооо… есть что вспомнить, да нечего внукам рассказать, как говорится)
Есть у мну Огги и Кукарачи ^_^ (за что спасибо отдельное Арсену)
Эммм… Пивоооо
Много эмоций по поводу анимешного сериала XXXHolic.
Cowboy Bebob несомненно крут!
Минусы
Мокрая и холодная одежда, грязные стилы и подтекшая тушь а ля the crow
Одна нехорошая вещь, о которой сожалею
Угробленные любимые джинсы…
Ссора дома по поводу позднего возвращения (как всегда, впрочем)
Не все так, знач, плохо, да?

ЗЫ – а вообще… жизнь – большая сцуко… (для тех, кто еще не знает сего факта)
Не хватает панически человечка, который любил бы меня, и которого я могла б любить, который понимал бы мои больные мысли, и которого я могла бы слушать часами… фак…
ЗЫЫ – Народ, подарите кто-нить цифровик… *(

В колонках играет - Cold - Gone Away
Настроение сейчас - messed

О настроении человека можно говорить по том, что он/она в данный момент слушает.
Она способна одинаково как добить так и поднять нас… Музыка создает атмосферу…
Мне это всегда помогает расслабиться и выбросить из себя все плохое, что собралось на душе. Да и странные мысли закидывает в мою весьма ненормальную голову…
Что-то такое каверзно-готичное…
Как, к примеру, nude art девушка, через кожу которой пропущены струны арфы, сидящая у ног парня, который собственно на этой арфе и играет.
Или две девушки в стиле ретро, с бордовой помадой, нанесенной на губы на манер фарфоровых кукол, целующие друг друга при свете нескольких свечей.
Или туго затянутые нити кожаного корсета, черные чулки и такая же фетиш обувь, контрастирующие с бледной кожей и красными губами.
Красив до безумия сигаретный дым, нужно просто уметь это разглядеть.
Я сейчас и близко не о тех малолетних развращенных извращенках…а о том, что вечно…
По сему словами Бодлера…
«…Искусство вечно, Время – миг…»

А вообще, настроение такое ж как и название группы – холодное и безразличное, немного грустное… Хочется понимания и тепла, чтоб меня согрели и не оставляли наедине с этими мыслями.

В колонках играет - Би 2 & Чичерина - Рокнролл
Настроение сейчас - ...мммм....

Захотілось написати кілька слів, втекла трішки з дому(тісно мені останнім часом в тих 4 стінах), в інтернет кафешку...
Гарне ж місто ввечері, гарнюнє, прекрасне і таке... ммм, дух захоплює...
багато зірочок, мало людей... ідилія...
Що навіює дивний настрій, тягне на роздуми, тягне мріяти і любити саме життя... А це вже плюс...
Непоганий врешті-решт день видався, дуже навіть гарний!
Рейден, дякую за компанію!! ))

Иииии...

В колонках играет - Скрабін - Кораблі
Настроение сейчас - мудилово

Ой, життя – така падлюка…
Тяжко-важко… та й на душі коти шкребочуться.
Знову і знову з’являються ті, кому ти в принципі абсолютно не потрібна, нагадуючи про своє існування зайвими думками-спогадами про них же.
Нащо, питається?
Знову і знову достає самотність, несподівано так, спідтишка накриває з головою стан, коли відчуваєш себе покинутим або зайвим.
Банально так...
Інколи це втомлює, хочеться посидіти вдома, закутатись в м’який плед, послухати щось для душі і не бачити нікого, не думати ні про що...
Все таке лайно, навколо лише одне лайно...
Отака ахінея виходить, а не життя. Не дивно, що я така ідіотка „до самого самого дна”
Хай би мене вже краще послали... Прямо туди... Ніж оте все знущання...

В колонках играет - Evanescence - Lithium
Настроение сейчас - ...мрії про...

Порожньо мені...
Інколи світ немає змісту, якесь все безглузде... сіре і одноманітне...
Завше мене цікавило як то – жити задля когось... Яке це відчуття, прокидатись з думкою про те, що ти комусь потрібен.
Хоча з іншого боку, залежність від людини досить страшна. Ось є людина, ось її немає, ось є зміст життя, ось його нема... а далі.... ?
Мабуть я ще мала і дурна і ніц в тому житті не розумію.

“…………I tried to be somebody else, but nothin’ seems to change, I know now this is who I really am inside… Look in my eyes, you’re killing me, killing me…………”

Ти малюєш словами цілі картини і це так чудесно. Правда, життя схоже на кольоровий папір. Все таке різноманітне, різнобарвне. А як добре придивитись то ще й дуже делікатне і тендітне.
У венках тече не кров, думки. Вони так раз за разом потрапляють у серце, змушуючи його сильніше скорочуватись. Колись мені це снилось... Страшно було і трошки не по собі.
Звиклась... Примирилась...
Хоча ігнорувати прямі погляди дуже важко. Інколи я їх боюсь, вони надто глибоко в мені... живуть і розхитують...
Я зараз так хочу трішки, зовсім трішечки... такого теплого весняного вечора на даху багатоповерхівки в теплих обіймах і термосу з гарячою гіркою кавою... мммррррііііїїї...
Я далеко не одна така з такими тарганами, то чому ж я почуваюсь так самотньо?
Чорд, весна прийшла, коти в душі шкребуть на повну силу...=*(

“What if I wanted to break?”

Настроение сейчас - гутЪ

Ех... сьогодні живеться надто легко і спокійно і безтурботливо.
Це якось зігріває зсередини... Що ж, зима позаду і це не може не радувати.
Парк, парк, парк... Який він чудесний і гарний сьогодні...
А ще покинутий будиночок на старому місті, в який мені врешті вдалось пролізти, а ще замкові стіни, на яких класно сиділося... і просто тихий плин річки...
К-А-Й-Ф...
Таке маленьке чудо робить життя набагато приємнішим.
Ностальжи за минулим літом.... Багато хорошого, багато поганого, але й багато чого для згадування...
Хочу чогось милого і хорошого, такого, про що всі вже забули... Осунутись в це з головою... і не думати про погане...
хочу довго-довго грати у фрізбі...
На вихідні намічається чудова нагода посталкерувати гарними місцями міста Луцька...Yay!!!

В колонках играет - A Perfect Circle - Passive
Настроение сейчас - щось незрозуміле

Ех...
“As dead as dead can be my doctor tells me…” A Perfect Circle
Все видається важчим і за плутанішим ніж є насправді...
І просто хочеться затулити голову руками, не чути звуків, не бачити світла, відректись від власного я, побути в абсолютному ніде...
Складно і важко... треба дожити до кращих часів, треба пересилити себе, я ж не слабачка...
Не бачу де зміст... суть всього цього... розуміння.
Лише одна маленька мить може перевернути світ догори ногами, змінити його.
Свою мить я вже втратила неодноразово, чому я маю втрачати її знову?
Курила б, то стиснула б в зубах цигарку, підписавши її Never Knows Best. Хто знає, той без слів зрозуміє.
А так, просто в голові наче заїло плівку, ті ж слова, ті ж жести, все те саме...
Час знищувати світ, а то надто вже багато позитивних героїв висміюються своїми блискучими відполірованими в усіх розуміннях цього слова посмішками, гидко.
-Перепрошую, ви забули своє життя...
-Не варто, можете залишити собі...
-Такого дріб’язку мені не треба...

В колонках играет - Joe Satriani – Cryin’
Настроение сейчас - нормально

Сидячи біля вікна, видивляючись маленький шматочок неба...
Такий, наче ножем вирізаний в гарну квадратну форму, злегка присипаний хмарами і вчорашніми фальшивими посмішками...
Моїми, твоїми, нашими... Увесь світ сміється... одне з одного...
По телику показують одне й те ж, по замкнутому колу...
В житті відбувається те самісіньке.
Дні як близнята...
Щось схоже на to-do list:
*Wake up
*Surive
*Go to bed
Єдина різниця між ТіВі та реальністю – в нас хеппі ендів практично не залишились. Голлівудські компанії викупили їх...
Дурний стан нічогонехотінняалевсежхотіннячогось.
Ех, потрібні зміни, потрібно щось... хтось?

В колонках играет - Theatre Of Tragedy - Play
Настроение сейчас - еммм...

Так так так...
Мене накрило хвилею "пазітіва". пхе, яке дурне слово...
що ж, треба приймати все як воно є і тішитись тому.
Так хочеться зараз у Гренландію... знову мрію, мрію, мрію...
Колись мої ж власні мрії та думки доведуть мене до божевілля або до криміналу.
Життя продовжується, життя не зупиняється, все розхитується перед очима.
Помітила, що мені не вистачає моєї коханої темної романтики, давнооо не лазила чорт знає де і навіщо, слухаючи душероздираючі пісні, думаючи про вічне. Хе хе.
Ну, і не вистачає грошей на квиток куди подалі, за сотні, тисячі кілометрів у невідомому напрямку.

В колонках играет - London After Midnight – Let Me Break You
Настроение сейчас - I’m just a dork

Що ж, варто собі зізнатись в дечому. Про що це я? Зізнаюсь лише собі...

Хмм... на моїй яскравій полиці безліч непотребу, впорядкованого правда...
Багацько фоток природи, як маленький escape у тяжкі моменти.
Диски, диски, диски... зірочки, що світяться в темряві, пензлі-ручки-олівці-зошити-блокноти-книги... Стандартний набір... ще декорована мною баночка з-під кави, гарна фоточка, купа стік-ітс з нагадуваннями для мого склерозного мозку, аніме, аніме, аніме, диски, диски, диски, малюнки, рейзорблейд для точіння олівців, плюшеве казна-що, і абсолютно тупий ніж, вкрадений колись в одному пабі)...
Мабуть і все.
Це в точності мініатюра мого власного життя, де теорія міжнародних відносин стоїть біля Едгара ПО та Бодлера, а Fleur біля FLCL та Вонг Кар Вая.
Єдине погано – сезонність подачі тепла.
Коли хочеться зігріти вічно холодні руки, такої можливості просто нема.
Єдиний порятунок – гаряче горня чаю з корицею і айвове варення для солодкого забуття.
Господи, це все такий м_а_р_а_з_м! ...А цей маразм робить мене на ось стільки щасливішою в житті.
Скільки банальностей нас оточує?! Одні ми сприймаємо близько до серця, решту одразу або з часом забуваємо. Але хіба ці банальності не вносять трохи перцю в наше життя? Не роблять його трішки прикольнішим, неординарнішим, прибацанішим?
Детальки, малесенькі, непомітні.... і всі ДУЖЕ вагомі...
Ех, і нікому не повірю, якщо скажуть, що я не права!

В колонках играет - Within Temptation - The Promise
Настроение сейчас - занудно

Несподівано для мене самої, мене накрило хвилею.
Нова сторінка у житті. Така незначна, вже дещо затерта, зім’ята, але нова.
Хай все буде як є.
Найбільше радості мені зараз приносить брати свій старенький пензлик і щось малювати.
А ще, притулившись до холодного вікна, їхати у тролейбусі, дивитись на заклопотане місто, слухати хорошу музику...
Маленькі банальності.
Це відчуття... що скоро все закінчиться, мене не покидає. Інколи я цього боюсь, інколи мені тільки цього і хочеться, інколи...
«I see the fear in the things we don’t understand»
Я знаю... стільки хотілось би сказати, а слова не здатні... просто не здатні.
Ті люди, що для мене дорогі...інколи вони здаються недосяжними, далекими... але в той же час кожен з них світиться зсередини. Справжні зірочки, що радують серце і душу, допомагають знайти шлях в темряві...
Ніколи...
Хочеться лише це зберегти...
...Ось...

В колонках играет - Reamonn - Pain
Настроение сейчас - та так собі

Ну от, наближається це дурне, комерційне вже до тошноти свято.
Всі вітрини просто завалені рожевими сердечками, напівголими купідончиками і подібним хламом. Аж гидко від того наскільки попсовим стали почуття.

Думаю чомусь про ревнощі, про зраду, про стосунки між людьми. Інколи все так кумедно, інколи так сумно, а інколи навіть найненормальніші бразильські серіали позаздрять життєвим сценаріям)
Чому люди ревнують?
Хтось каже – якщо ми любимо, ми ревнуємо. І якщо твоя половинка тебе не ревнує, значить не любить.
Хтось каже – ревнощі означають недовіру. А якщо двоє людей не довіряють одне одному, значить і відносини в них приречені.
Мені здається все набагато простіше. У відносинах люди часто відносяться до своєї половинки як до власності. Ти мій/моя і т.п. Коли ж на нашу «власність» хтось звертає увагу, проявляє до неї зацікавленість, наше самолюбство зазнає удару, ми не хочемо віддавати те, що належить нам, ми будемо боротись за свою власність. Почуття на деякий час відходять на задній план, річ йде про втримання позиції власника…Що знову ж викриває людський безмежний егоїзм.
Ревнуючи, ми думаємо в першу чергу про себе самого, а не про свою половинку.
Хіба не так?

PS: A sick piece of my mind…%)

В колонках играет - 3 Doors Down - Real Life
Настроение сейчас - стомлена

«Мы все играем какие-то роли, и чем бо-гаче у нас репертуар этих ролей, тем уверенней мы чув-ствуем себя в жизни.»
Отакий простий принцип психодрами.
Відповідно, і нашого життя.
Суспільство живе цим театром, суспільство живе мораллю, релігійними догмами, соціальними принципами, правом… так?
Хоча мені здається, що живемо ми за принципом виживання, єдиним законом – законом джунглів.
Виживає насильніший, найспритніший, найхитріший…і т.п.
Інакше тебе затопчуть, просто вженуть в землю як мікроба.
Постійно ведемо боротьбу, з кимсь, із самим собою… з життям врешті-решт.
Немає права на відпочинок… Тому, хто позаду, тому, хто впав не допоможуть, залишать або просто доб’ють, «щоб не мучився»…
Немає в кого просити допомоги, кожен відповідає за свою шкуру…
…Якось воно жорстоко звучить…
Welcome to the real life
Хммм, насправді життя інше, насправді правда надто важка, щоби її сприймати, тому ми живемо туманом ілюзій.
Що ж, чи не час одягти маску конгруентності?

«Хто ти?» питаю я в тіні…
… Мовчить…

В колонках играет - Королівські Зайці - Меркне Цигарка
Настроение сейчас - готуюсь до екзамену

Байдужість…
Так часто з цим стикаєшся.
Ми вдаємо байдужість…
В основному саме тому, що так легше, так простіше.
Байдужість не болить. Байдужість це просто відсутність думок про…
Бути байдужими, холодними… хіба це не найгірше, що з нами могло би бути?
Не відчувати… не помічати… не бачити…
Так легше, звісно.
А якщо помічаєш байдужість по відношенню до себе? Байдужість з боку найближчих людей? Куди дітись від цього відчуття самотності?
А якщо ти відчуваєш як твоє серце перетворюється на зачерствіле казна що?
Це лише маска, ми намагаємось не думати про втрати, намагаємось вдавати байдужість по відношенню до певних людей, які нам, навпаки, найдорожчі, намагаємось проходити з кам’яним обліччям повз тих, хто страждає.
Легше… легше… Легше?
Але від кого ми ховаємось? Кого обманюємо? Самих себе?… і навіщо це?

В колонках играет - Королівські Зайці - На високій вежі
Настроение сейчас - окей

хммм..... отака фігня виходить замість підготовки до сесії))

В колонках играет - Melissa Williamson & Akira Yamaoke
Настроение сейчас - плющить

Лінивий стан.
Нічого не хочеться. Тільки спати до обіду, слухати музику і дивитись як вогники на ялинці змінюють кольори.
Через три дні моя французька. Переживаю якось, як же я не люблю ці сесії, стільки непотрібних стресів, стільки всього непотрібного.
Від цієї нудьги, від цього суму взяти б та розцарапати собі зап’ястя, до глибоких шрамів, до втрати відчуття болю.
Краще вже так… Емоції розривають зсередини, не можуть заспокоїтись.
Хворію цим… по життю. Діагноз очевидний, а от ліків ще ніхто не придумав.


Ти впав на коліна
Сам у собі заблукав
Розриваєш пазурами тіло
Спраглий до крові, себе ти шукав

Безмовні фантомні і всі неживі
Збираєш лиш попіл у свої долоні
Ті мрії, що жили, цвіли у тобі
Стискаєш до болю пальці холодні

Не спиш, ти не віриш у бога,
Що в небі живе
Не віриш у сонце,
Що для когось одного встає

Скажи, кого винити зараз треба
На кого можна скинути усю вину
Немає віри, щоб молити в неба
Немає сонця, щоб розігнало смутку пелену

Лиш ще один рубець на тілі та душі
Болить і ниє, кровоточить
Гулятимеш всю ніч по вістрі, по ножі
І щастя тобі більше карти не пророчать

Для кого це життя іще щось значить?
Для кого сльози ще як срібло у ціні?
Скажи, хоч сонце можеш ще побачить?
Та ти не знаєш, топиш в собі світлі дні

В колонках играет - Anathema - Release
Настроение сейчас - ок

Личность - это не то, что человек находит. Это то, что человек создает.Томас Заз
Фраза дня)
Це схоже на моделювання виробу з глини.
Сидиш за станком і руками створюєш форму, ногою задаєш ритм + підключаєш фантазію.
Піщинки глини боляче впиваються в пальці, але ти продовжуєш формувати те, що задумав.
Тільки от за станком особистості сидіти приходиться все життя)
І це, зрештою, не так легко.
Хіба не саморозвиток грає початкову роль в нашому житті? Самовдосконалення… яку б сферу ми не обрали.
Як на мене, це чудесно – до чогось прагнути, розвиватись самому, розвивати свої можливості, розширювати свій потенціал… Це створює якийсь сенс у житті.
Мене завше просто вражали люди, в котрих світяться очі, світяться запалом до життя, ентузіазмом.

А ще я сьогодні здала свій перший і найважчий екзамен на “відмінно”. Зітхаю з полегшенням.
Дріб’язкова радість дня)
…П-о-з-и-т-и-в…
А ще я сьогодні вивчила кілька речей на гітарі)

кавайно до безумства.

В колонках играет - After Forever - Leaden Legacy
Настроение сейчас - ех...

Жизнь - интересная вещь...
Довольно простая для понимания, но в то же время довольно сложная на практике.
...Слова, мысли, мечты, мотивации, поступки...
Каждый день мы совершаем столько ошибок, а учимся ли мы на них?
Умеем ли мы взять для себя урок с ошибок других людей?
Чему же в конце-концов они учат нас?

Мне иногда не хватает уюта, иногда мне не хочется покидать свой дом, отправляясь на учебу, а иногда, наоборот, хочется отсюда побыстрее убежать.
Мне так нравится быть наедине, мне так нравится убегать от всех... куда ни будь, туда, где меня не найдут - дебри парка, кладбище, старый заброшенный дом, просто гулять вдоль рельс, окраины города.
Я это полюбила до безумия. Только так я могу отдохнуть, только это иногда может успокоить и зарядить новыми силами, только это мне иногда так необходимо.
Сколько раз, бывало отключалась от реального мира целиком и полностью, отдавалась мечтам и грезам, горьким и приятным воспоминаниям.
Но иногда, вот так гуляя, мне очень хочется чтобы кто-то был рядом, просто чувствовать чье-то присутствие...
Даже молчание очень многое может сказать, рассказать... даже слушая тихое дыхание на душе становится спокойней.
Если ты знаешь, что рядом человек, для которого не нужны слова чтобы тебя понять и объяснится самому...
Это, увы, стало для меня своего рода утопией...
Но ведь почему?
Иногда слова так утомляют... Иногда их просто недостаточно, они просто слишком банальные, слишком пустые, слишком не в состоянии выразить чувства и мысли.
Это трудно, очень трудно.
Я так люблю искренность
И глаза
Прозрачность

Люблю как ветер играет свою мелодию с китайскими колокольчиками – тонкий, серебряный звук, что разрывает душу на мелкие кусочки.

В колонках играет - Cradle Of Filth - From Cradle to Enslave
Настроение сейчас - оптимізм?

«Уединение без друзей, книг, обязанностей и страстей порождает тоску, недовольство и скуку, но все это вознаграждается тем, что человек по временам глубоко заглядывает в себя и природу. Кто оградит себя вполне от такой скуки, оградит себя от себя самого: он никогда не будет пить крепительного напитка из источника своей собственной души» Фридрих Ницше
Ну вот, собственно, тема для размышлений… Интересно услышать мысли по этому поводу, а?
Сегодня у меня день старых фотографий, стихов, кофе и тоски. Вчера вспомнилось, что у нас в городе, вернее на его окраинах, имеется прекрасное место. Помню, еще ребенком туда ходила, а когда этот завод сжигали – смотрела на то, как искры пламени и клубы черного дыма поднимаются в ночное небо. Сейчас же там только руины, очень мрачные, но и очень красивые в то же время. Не могла отказать себе в удовольствии погулять там немножко. Такой приступ ностальгии… ммм…
Почему мне нравится индастриал не могу объяснить, но что-то в нем меня просто манит. Как, в принципе и все те места, где нет людей.
ЗЫ: Нет, пусть сегодня пройдет без мрачных мыслей. Немножко нежности, позитива, а горечь – только на дне кофейной чашки.
Картинка уж очень милая и теплая, пусть согреет еще нескольких людей ;)

В колонках играет - Within Temptation - Our Farewell
Настроение сейчас - sad and empty

Усі заліки вже позаду, а попереду новорічні, різдвяні свята і… вона, сесія.
Зараз займаюсь дописуванням рефератів, практичних, заборгованостей та іншої, нікому, в принципі, непотрібної фігні.
Настрій? Хотілось би кращого, по правді кажучи.
Ненавиджу період сесій, вони приносять надто багато стресу.

“Дайте мені акваланг, щоб плавати в морі людей
Щоб не потрапив бруд із сердець до моїх легень
Дайте мені окуляри такі
Щоб не пік очі дим спаленої душі
Дайте мені гумовий костюм
Щоб не пік шкіру людський глум
Дайте мені протичуттєвий костюм”

Ах, хотілось би собі такий костюм часом мати, але ж приходить усвідомлення того, що ніякий костюм тебе не врятує, що такого просто не існує, а навіть якби існував…
Приходиться пробиватись власними зусиллями і приймати всі удари власним тілом, власною душею, бачити, як з кожним днем з’являються все нові та нові синці, шрами, рубці, інколи вони болітимуть спогадами, інколи кровоточитимуть гіркими сльозами.
Що не є погано, можливо саме так і повинно бути, можливо саме таким і повинен бути наш хрест. Можливо такі постійні удари і спонукають нас до дії, до протидії, до якихось зусиль, до розвитку врешті-решт. Адже, як казав Ніцше, “все, що не може мене вбити, робить мене сильнішим”.
Все то добре. На словах. У житті все зовсім по-іншому. Синець завше зійше, шрам сховається за довгими рукавами, а як заховати ті шрами, що утворюються глибоко всередині? Неможливо просто вязяти і перекреслити весь біль, зашити нематеріальне тугим швом.
Завше можна пробачити, але ніколи не можна забути.

Сумно, сумно до безмежності. Не поганий настрій, лише сум, що навіяний спогадами, музикою, усім, що мене зарза оточує. Хочеться просто кудись поїхати, сісти у напівтемне купе поїзду, забитись у куточок, увімкнути музику у плеєрі і дивитись на плинність часу, на те, як змінюється світ перед очима, віддалитись від решти світу на деякий час, притулитись щокою до холодного скла і мріяти, мріяти, мріяти...Цього ніхто не в праві у мене забрати, мої маленькі мрії…

Пухнастий сніг падав вчора, нагадуючи лише про хороше. Шкода, що сьогодні його уже не стало.

В колонках играет - Therion - Siren Of The Woods
Настроение сейчас - найс

http://www.ljplus.ru/img/s/t/stopka_plus/Zaberi-menya.swf
...Просто кавайна штука...

Настроение сейчас - ...dead...alive...waiting...

В колонках играет – Lacrimosa - Das Schweigen

Деяка музика нагадує про сни, про мрії.
Деяка музика зводить з розуму
Деяка музика наганяє сум та романтику
Деяка музика розпалює нові бажання
А ця… Хм, створює цікаві відчуття…
Так, наче за вікном – шумні вулиці Берліну (не знаю чому???), наче на вулиці дощ, наче увесь світ зупинився на кілька хвилин перепочити від людей.
От би було класно приєднатись до нього, побалакати про те, про се, розповідати найдурніші жарти і плакати від сміху, прикинутись дітьми і пускати мильні бульбашки, робити із старих газет літачки та запускати їх в політ, зіграти в пантоміму, забувши про норми пристойності. Бу-га-га.

Хочеться зараз зібрати невеличку компанію і піти на якусь нічну вечірку, пострибати під найненормальнішу на світі музику, побігати супермаркетом, розкидаючи продукти по підлозі, залізти на дах найвищої в місті будівлі і, звісивши униз ноги, дивитись на зірки, хочеться закричати на увесь голос, хочеться поцілувати якогось незнайомця, покататись на американських гірках, впасти в холодний сніг і робити ангелів, гратись в сніжки, хочеться розмалювати лице корпспейнтом і піти в найгламурніший нічний клуб, хочеться потрапити у минуле і побувати на найготичнішому балу в найкрасивішому платті з найкрасивішим кавалером, хочеться стрибнути з даху і полетіти, хочеться кататись на гойдалках всю ніч, тримаючи за руку друга, хочеться потрапити на якийсь рок концерт і витратити всі сили на хороший слем, хочеться прогулятись осіннім парком з парасолькою, хочеться покататися на тролейбусі кілька разів по місту, розсипаючи крізь відкрите вікно конфетті, хочеться взяти скрипку і заграти найтрагічнішу мелодію, таку, від якої розривались би серця, хочеться сидіти біля вогнища в обіймах коханої людини, хочеться пустити галопом по лісу коня, так, щоб світ лише миготів і втрачав себе, хочеться померти від щастя і розплакатись через якусь дрібницю, хочеться напитись вином і наробити дурниць… ось так)
Це все якось не вкладається в голові…

А чого хочете зараз ВИ??? ;)

Настроение сейчас - дивно все

В колонках играет – Etwas - Nirgendwo

Перепади в настрої останнім часом досить сильні і досить різкі.
Час минає дуже швидко, ая зараз знаходжусь в дивному стані… Багато думок, великий хаос, важкість вибору і невизначеність.
Вже скоро новий рік, а ентузіазму з цього приводу – абсолютний нуль. Не знаю як святкуватиму і де і з ким…
Але нічого не хочеться, лише втекти на це свято. Від усього світу подалі.
Без безглуздих телевізійних програм, без шуму феєрверків, без шампанського…
Останнім часом постійно хочеться бути поряд з кимось, не хочеться залишатись самій, хочеться, щоб хтось попіклувався про мене.
Можливо це надто наївно, але зараз це мені так потрібно.
Просто опинитись в обіймах і забутись там на деякий час, забути про всі проблеми, хвилювання, смуток, знаючи що Хтось є поряд, що Комусь не все одно. Це так…важко пояснити і легко відчути.

Думала про те, що було раніше… Ніколи не було в мене людини, з якою було б дійсно добре, тепло, затишно поряд. Більшість відносин підтримувалось через телефон. Не мати змоги зустрітись, подивитись в очі, потримати за руку, обійняти, поцілувати… Нічого… Це мазохізм в чистому вигляді… Краще бути самою ніж так. Цікаво, чому все складалось саме таким чином? Може я на краще не заслуговую. Мені ж потрібно так мало!

В колонках играет - Phil Collins - I Wish It Could Rain Down
Настроение сейчас - messed up

Дещо згадувалось…
Уривки, фрагменти, окремі фрази, лиця, місця, думки…
Все змішалось в якусь незрозумілу схему.
Може звучатиму банально і наївно, але мені дійсно хочеться закохатись.
Просто відчувати в собі тепло замість порожнечі.
Знати, що я не сама.
Останнім часом так склалось, що спілкуюсь виключно з хорошими, класними людьми. Але, часто, будучи в компанії, думками я десь далеко. Я постійно почуваюсь відключеною від зовнішнього світу і усього, що в ньому відбувається.
Дивне відчуття, щиро кажучи.
Час не сповільнює темпи, а я за ним не встигаю… Затрималась десь на котромусь з переходів.

В колонках играет - плач скрипки
Настроение сейчас - не найкраще

Кілька днів лише сюди не писала… а здається так давно…
Зараз мене переповнюють дивні емоції.
В основному сум.
Інколи ловлю себе на тому, що я все ж таки сама. І коли особливо паскудно на душі нема нікого поряд. Повідомлення немає кому відправляти… а стільки номерів у телефоні… кумедно дуже. Ха, як весело…*мда*…
Саме цікаве те, що мені не набридає жити в моєму світі, в моїй власній кататонії… Це скоріш присталище… Місце на крайній випадок… чи як?
Ще мені кумедно з того, що мені нікого не хочеться…Та смішна закоханість, та надумана романтика… мені те все зараз настільки далеке… немає нічого… і не хочеться…
Просто хочеться тиші, темряви і притулитись до когось… відчувати тихе дихання…і мовчання…ПРИСУТНІСТЬ…
Страшенно болить голова… в університеті свої напряги, але, це мене лякає, я нічого не роблю… хай живе халява… блін…
Яка ж я ідіотка…
Інколи хочеться побути слабкою, дозволити собі більше ніж завше, зійти з розуму до кінця… просто здохнути так, що ніхто й не помітив би…

В колонках играет - Deine Lakaien - Fleeting
Настроение сейчас - похмурий

Все недоказане залишиться наболілим

І все ж…
“…Залишися зі мною до завтра
І не кажи нічого
Довше лише вічність
Чесніше лише слова…”

І все ж…
Мені потрібен ЦЕЙ настрій, ЦЕЙ стан…
Для того, щоб жити… Виживати… Мріяти… Бажати…

Холодні пальці на холодному склі залишають свої невагомі сліди, маленькі сльози застигають воском на білій шкірі обличчя, кожен подих несе в собі лише морозних холод.
Він благословенний Самотністю. Він проклятий Самотністю.
Він п’яніє від Неї, напивається Нею щоночі, сидячи тут, біля вікна.
А щодня…
Щодня – фрагменти вічності топляться одне в одному, втрачаючи колір, форму.
Щодня – океан нових обличчь протікає поряд. Сірих обличчь.
Щодня – нове усвідомлення того, що його власну порожнечу Ніхто не в стані заповнити
Це далеко не егоїзм… Це – його хрест.
“У кожного він свій. У кожного він такий різний”

Як хотілось допомогти, та я не розуміла.
А зараз… Переповнюють пусті мрії та бажання.
Нащо мріяти, кохати, вірити в краще?
Нащо обманювати самих себе, прикидаючись безтурботно щасливими?
Мерзну… не від холоду за вікном, а від холоду, що палить зсередини.
Сьогодні провела день в парку.
Він теж холодний. Та не через погоду, ні, просто образ його віє холодом.
Жовте раніше листя віддало своє тепло землі, втратило ту Осінь… живу і теплу… потемніло, небо кольору свинцю нависає, водночас давить і огортає затишком, холодне повітря, почорнілі від вологи дерева, пожухла трава, легкий туман, що простилається м*якими густими шматками над сонною землею… красиво і водночас так…___

В колонках играет - Полинове Поле - Чорна Рілля
Настроение сейчас - просто відпочиваю

Вчорашній вечір виявився на диво гарним.
Все ж, дякуючи добрим людям, я потрапила на Fleur!! ))
Як можна описати це словами?
Весь вечір сповнений цією чудовою музикою, найкращою музикою.
Тонкою, прозорою, невагомою, неперевершеною…
Давно мені не було так добре)
Про що ще можна мріяти?!
Дякую всім за вчора! Було просто супер!!!

В колонках играет - Theatre Of Tragedy - Der Tanz Der Schatten
Настроение сейчас - безпорадність

"Наша культура не поощряет доброты к самому себе. Нас учат не тому, чему нужно. Надо быть очень стойким, чтобы отвергать то, что портит нашу жизнь. И создавать свою собственную культуру. Построить собственную субкультуру вовсе не значит пренебрегать правилами общества, в котором живешь. Самое серьезное и важное – образ мышления, ценности – мы выбираем сами. Нельзя позволить никому, и самому обществу их себе навязывать."
Митч Элбом

Як часто слова все псують… Як часто я намагаюсь виразити те, що всередині, а виходить все якось банально, !брудно!… воно обшарпується, втрачає зміст, втрачає, власне, форму.
Я хочу словами намалювати картину, образ, думку, політ, свободу, а виходить ще один маразм психопатки. Що ж, мабуть мені цього просто не дано.
Тонкими лініями розсікає ніч реальність, нещадно її шматує, ґвалтує, божеволіє від цього ще більше.
За вікном вимальовується сюрреалістичний світ, зітканий з туману і темряви [__що там ховається?__]

На вікні конденсується повітря, і можна малювати все, що заманеться, будь-які картини, все, що дозволить хвора фантазія.
А дозволяє вона багато.
Дозволити собі бути собою… Невже це така розкіш?
Дозволити собі стерти всі комплекси, розірвати всі ланцюги, притупити всі стереотипи на деякий час, залишивши лише інстинкти…Дозволити їм керувати собою, просто віддатись їм.

Люблю коли тепло розливається по всьому тілу, воно переслідується легким тремтінням і знову холодом, гостро відчутним кінчиками пальців і скронями.
Люблю коли ніч розчиняється на дні горняти з кавою терпким осадком, коли вона ніжно обіймає за плечі, коли вона вселяється в кожну мелодію, що лунає з колонок п’янкою ефірною субстанцією, вона зводить з розуму, вона розпалює нові почуття, вони чіткі, контрастні, вони гармонійні і в той же час хаотичні.

Це лише одна маленька піщинка з мого піщаного замку

Angel Sanctuary__gorgeous...

В колонках играет - Кино - Группа Крови
Настроение сейчас - просто так

Вдома…
Вдома… дивно вимовляти це слово, почуваюсь так дивно, бо дому як такого в мене немає.
От знову батьки переїхали (я за них дуже рада, бо нарешті їм буде добре, я це знаю)… і все догори ногами.
Не люблю ці ремонти, але що поробиш)

Люблю їхати додому… Дивитись як у вікні змінюються краєвиди ,як плавно сідає сонце, огортаючи все своїм ніжним теплом, як воно розчиняється десь за лінією горизонту, хочеться розчинитись разом з ним в залишках цього дня… і так приємно забуватись під улюблену музику.

Відчуття гармонії зі світом… подалі від людей, в звичній ще обстановці, в цьому теплому затишку… Люблю такі вечори до безмежності!

Вітаю всіх з днем студента!

В колонках играет - Haggard - Awaking The Centuries
Настроение сейчас - сірість існування

I’ve become comfortably numb

Задумалась я про те, що нам нав’язують, те, чим ми живемо.
Стереотипи, принципи, норми, догми і що ще.
Нагадує «The Wall»
Всі вони підкріплені мораллю, релігією, правом. Всі вони прошивають своїми тонкими гнучкими волокнами суспільство. Все воно добре, але все лише на словах.
Такі собі ниточки, що зв’язують людину як особистість
З дитинства звикаєш до заборон – це не роби, туди не йди, на це не дивись.
Кожен щось по_ВИНЕН… В чому ж ми по_винні?
І хто в праві визначати що таке добре, а що ж таке погано?
Чому все ділиться на чорне та біле? Як вбого!
Немає ні білого ні чорного… є два відтінки сірого…

В колонках играет - Океан Ельзи - Сьогодні
Настроение сейчас - Сама не знаю

Прикинутись знову веселою?…
Давайте, смійтесь, мені не шкода… Але навіть товстий шар гриму не в стані замаскувати погляд…
Розглядаю власне відображення в дзеркалі з ненавистю і дивною цікавістю.
Ненавиджу себе… Ненавиджу будь-які компліменти в свій адрес…Не можу сприймати їх… Просто не можу…
Поспілкувалась з дівчиною, котра живе зовсім іншим життям, її хоббі – розводити 40-літніх мужчин на бари, клуби… Так вона проводить вільний час, посилаючись на те, що так весело і вона хоче прожити це життя по максимуму. Я її не переконую її в іншому, я просто не в праві її судити.
Просто я інша… Просто інша вона. Але, чесно кажучи, мене верне від такого життя за чужий рахунок… Це низько і брудно, як на мене. А де ж якісь почуття, а де якась гідність? Лише цей протухлий матеріалізм? Це все, чим живуть люди?!! Хоча знаю, далеко не всі такі… І приємно усвідомлювати, що ще залишились люди, котрі бережуть ті духовні цінності!
ТРЕБА це в собі берегти, інакше ми зовсім перестанем відрізнятись від тварин…

В колонках играет - Arcana - We Rise Above
Настроение сейчас - Сподіваюсь на краще

«Но быть одиночкой и оставаться наедине с собой – не одно и то же.
Можно чувствовать себя одиноко, находясь в большой и веселой компании. Но можно остаться одному и не чувствовать себя одиноко.
Быть одиноким – значит чувствовать, что ты исключен из группы, что тебя не любят окружающие, что ты – чужой среди своих»
Девід Майерс

Думаю про цю фігню… Тобто не фігню… Просто згідна з вищенаписаним…
Часто за собою помічаю таке… Сидиш наче в хорошій компанії і в один момент тобі просто стає гидко, пусто, самотньо… Хочеться закрити очі, вуха… Нікого не чути, не бачити… Втекти… Або розридатись на місці…
Думаю про те, що я думаю… І це мене зводить з розуму… Важко… Це не піддається опису, скоріш щось з роду “треба відчути власними венками та нервами”
Я така втомлена, навіть не знаю чому…
Просто загонилась за увесь день… потрошки нагрузка в універі сильнішає…тьху…
Ні, настрій не поганий… Скоріш байдужий. Байдужий до того, що відбувається за межами цієї кімнатки… На даному етапі прощупується лише п_о_р_о_ж_н_е_ч_а…
Тільки от її не витягнеш… не вирвеш з усіма її довгими поліпами-відростками, з тою заплутаною серцевиною. Вона в’їлась надто глибоко в моє єство.
Відчуваю, як думки відбиваються ехом по кутках свідомомсті… *постукуючи пучками пальців по скронях*
Не хочу писати зараз цього банального поста, а все ж пишу…
Всім надобраніч!

В колонках играет - Elend – The Wake Of The Angel
Настроение сейчас - Не найкращий

«Здесь покоится жалкое тело, разлученное с жалкой душой»

Сьогодні у нас дощ і у всіх кімнатах перегоріли лампочки… Їдуча напівтемрява…
Їдучий напівнастрій
В замаганні сама з собою перемагає…___

На склі застигають маленькі бусинки дощу… Сірість і monoтонність

«Говорить можно с каждым, а поговорить и не с кем»
Фелікс Хвалібуг

А чому?… Коли хочеться… ніколи нікого немає поряд… В такі моменти всі далеко, всі забили… забули?
Нема чим зайнятись… Сударыня, да вы, видать, бездельничаете?!
А пох… хочеться спокою… погода відповідає настрою на всі 100… чи може навпаки?

В колонках играет - Lacrimosa - Ich Verlasse Heut Dein Herz
Настроение сейчас - хреново маленько

Весь мир – театр,
Мы все – актеры по неволе,
И всесильная судьба распределяет роли,
И небеса следят за нашею игрой.
Ронсар.

Трапляються моменти, коли почуваєш себе чужим серед “своїх”…
Дивлюсь на знайомі обличчя, чую знайомі голоси, а все воно зливається в дивний хаос, безпорядок…
Хочеться втекти подалі від всього цього шуму…
Додому поверталась пішки, так не хотілось псувати собі настій, їдучи в набитій маршрутці, куди гірше – тролейбусі.
Вечірнє місто дуже гарне, воно вбирає в себе набагато більше, ніж здається на перишй погляд…
Запахи, звуки, голоси, кольори нікому непотрібних яскравих афіш, що так нещиро посміхаються випадковим перехожим…
Цікаво, чи комусь хочеться це перечитувати?…
…Звичайні будні звичайної людини…
А для мене це так важливо… Це все моє життя, мої почуття, мої думки…
Часом хочеться розділити їх з кимось, а не вистачає сміливості… Просто взяти і привідкрити двері в свій світ… Я роблю все навпаки, тільки комусь стає цікаво щось про мене довідатись – вішаю замки, не підпускаю до себе ближче, в кінці-кінців відштовхую…
…Цікаво, чи колись комусь вдасться мене вилікувати?…

В колонках играет - Blind Guardian - Bright Eyes
Настроение сейчас - all messed up

"Сьогодні показали новий фільм, у ньому хочеться лишитися, а я вдихаю на балконі дим, ніяк не можу ним напитися..."
Схожий на те стан...
За вікном видніється шматок сірого апатичного неба, такий же сірий корпус... А в мене пара статистики (слава богу вже остання на сьогодні)
Морочу собі голову невідомо чим і нащо... А хочеться просто... просто так, по іншому зробити все, по іншому сприйняти, дещо може переоцінити, дещо може забути, або, навпаки, витрусити з кишені спогадів...
Борюсь за своє щастя... Та чи ціль оправдає методи?
Залишаюсь замкнутою в собі, залишаюсь сидіти і споглядати цю монотонність у вікні, що додає лише легкої гірчинки в настрої...
Хочеться попросити когось аби витягли мене на свіже повітря, на концерт, в кіно, в паб... Все одно... Не хочеться залишатись наодинці з власними думками.