В колонках играет - Theatre Of Tragedy - Der Tanz Der Schatten
Настроение сейчас - безпорадність

"Наша культура не поощряет доброты к самому себе. Нас учат не тому, чему нужно. Надо быть очень стойким, чтобы отвергать то, что портит нашу жизнь. И создавать свою собственную культуру. Построить собственную субкультуру вовсе не значит пренебрегать правилами общества, в котором живешь. Самое серьезное и важное – образ мышления, ценности – мы выбираем сами. Нельзя позволить никому, и самому обществу их себе навязывать."
Митч Элбом

Як часто слова все псують… Як часто я намагаюсь виразити те, що всередині, а виходить все якось банально, !брудно!… воно обшарпується, втрачає зміст, втрачає, власне, форму.
Я хочу словами намалювати картину, образ, думку, політ, свободу, а виходить ще один маразм психопатки. Що ж, мабуть мені цього просто не дано.
Тонкими лініями розсікає ніч реальність, нещадно її шматує, ґвалтує, божеволіє від цього ще більше.
За вікном вимальовується сюрреалістичний світ, зітканий з туману і темряви [__що там ховається?__]

На вікні конденсується повітря, і можна малювати все, що заманеться, будь-які картини, все, що дозволить хвора фантазія.
А дозволяє вона багато.
Дозволити собі бути собою… Невже це така розкіш?
Дозволити собі стерти всі комплекси, розірвати всі ланцюги, притупити всі стереотипи на деякий час, залишивши лише інстинкти…Дозволити їм керувати собою, просто віддатись їм.

Люблю коли тепло розливається по всьому тілу, воно переслідується легким тремтінням і знову холодом, гостро відчутним кінчиками пальців і скронями.
Люблю коли ніч розчиняється на дні горняти з кавою терпким осадком, коли вона ніжно обіймає за плечі, коли вона вселяється в кожну мелодію, що лунає з колонок п’янкою ефірною субстанцією, вона зводить з розуму, вона розпалює нові почуття, вони чіткі, контрастні, вони гармонійні і в той же час хаотичні.

Це лише одна маленька піщинка з мого піщаного замку

Angel Sanctuary__gorgeous...