Знову проспав. Батько розбудив перед самим виходом, але два рази. Ранки рідко привносять щось нове в моєму житті, з цим робочим графіком... поснідав вчора купленим на Житньому домашнім сиром, - безпичним, купував у бувшої сусідки моєї тітки.
Робота текла собі, майже кипіла! Майже підтвердились мої підозри, що мене взяли на два місяці, на підхват.
Ох ця біржа не цікавої мені праці. Збуджує лише одне - інколи примушують працювати мозок, а між тим - ретельне виконання сумнівної роботи.
Хотів встигнути в ювелірний, поки є гроші і поки не закрився. Добив роботку, вискочив - автобус, метро, Володимирська, але запізнився всеоодно, та і його там неопинилось вже. А колись тут же витратив стипендію на обру... каблучку, найдороший, тоді, мій подарунок.
В безуспішних вештаннях вулицями в пошуках ще однієї ювелірки, вони мене виплюнули на ЯрВал.
... Різький запах клею по троху вивітрюється вслід за двома потасканами і от-от щасливими гостями столиці, що вискочили в розсунуті двері вагону метро. Дехто теж з особливим естетизмом вирішив провести цей вечір - врізається в пам'ять бидлуватий говір спочатку, крізь джаз у навушниках, слідом, як тільки підняв очі від нотатки, екстравагантні леопардові шуби і обличчя першої, окосівше із одноразовим пакетом, притиснутим до носа, що вдихав пари, та безтурботні теревені другої. ...
Я вже встиг пропустити пару ковтків віскі з фляги, надхненний Хемом. Отримав свою долю естетизму - пиття на одинці в спліно-ностальгічних тонах, на засніжених порожніх вулицях Києва.
На ЯрВалі одразу в голову б'є метушня останніх університетських років. Тож, як умога швидше його перетинаючи, я забігаю у випічку. Там мій естет-вечір підкріплюється чашкою какао та випічкою (все ванільно і в сучасних рамках романтично). І тим же Хемом, правда з мобільного.
Врубивши джаз, торними шляхами вибирався до ВЖ. Комбік у Коми мабуть не братиму, а хотів.
Згадав про старий новий рік, згадав, з ким намічали відсвяткувати, подзвонив і знайшов собі візаві. За іронічною розмовою на теми, на які я не можу серйозно говорити, я пив, гуляв ВЖ, навіть катався на рюкзаку. Але під кінець розмови з подругою, що на іншому кінці мобіл-хвилі відкрила в одеському готельному номері джин, я згадав. Багаторічної давнини, розмови з Харковом на цьому ж місці, о цій же порі... Все було майже так. І голос, і інтонація все було доболі схоже невистачає лише нестримного бажання відчути присутність - протягнути руку на сотні кілометрів та відчути радість хоча б миттєвого дотику, та взаємої трепетної ніжності, Там, де цього дотику чекали.
Я йшов вниз, по Смірнова-Ласточкіна, сподіваючись застати якесь кіно. Добравшись до відповідного закладу, я із 20ти хвилинним запізненням та 20ти гривневій вдячності касирші сів в червоний диванчик, подивившись в ньому трагічно побутовий фільм французького походження. Пропустивши зав'язку, я проестетував від якості європейського кіно та оригінальності його кінцівок.
Далі, проводжаючи трамваї, почимчикував до метра, де й почав писати цю нотатку, зіштовхнувшись всіма п'ятьма відчуттями із зовсім іншим вже естетизмом.
