Дружина - богиня


Дружина - богиня
Жили-були на світі звичайні чоловік і дружина. Звали дружину Олена, звався чоловік Іваном.

Повертався чоловік з роботи, в крісло біля телевізора сідав, газету читав.

Дружина його, Олена, вечерю готувала. Подавала чоловікові вечерю і буркотіла, що по хаті він нічого путнього не робить, грошей мало заробляє... Івана дратувало буркотіння дружини. Але грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама - лахудра неохайна, а ще мені вказує. Коли одружився тільки, зовсім іншою була - красивою, ласкавою».

Одного разу, коли буркотлива дружина зажадала, щоб Іван сміття виніс, він, з небажанням відірвавшись від телевізора, пішов у двір. Повертаючись, зупинився біля дверей будинку і подумки звернувся до Бога:

- Боже мій, Боже мій! Нескладне життя у мене склалася. Невже мені весь свій вік коротати з такою дружиною буркотливою та негарною? Це ж не життя, а муки суцільні.

І раптом почув Іван тихий голос Божий:

- Халепі твоїй, син Мій, зарадити Я зміг би: прекрасну богиню тобі в дружини дати, але коли сусіди зміни раптові у долі твоїй побачать, в здивування велике прийдуть. Давай зробимо так: твою дружину Я буду поступово змінювати, вселяти в неї богині дух і зовнішність покращувати. Але тільки ти запам'ятай, якщо хочеш жити з богинею, життя і твоє достойним богині стати повинне.

- Спасибі, Боже. Життя своє будь-який чоловік заради богині може поміняти. Скажи мені тільки: зміни коли почнеш з моєю дружиною творити?

- Трішки Я зміню її прямо зараз. І з кожною хвилиною буду її на краще міняти.

Увійшов у свій будинок Іван, сів у крісло, взяв газету і телевізор знов включив. Та тільки не читається йому, не споглядається кіно. Не терпиться вгледіти, - ну хоч трохи змінюється його дружина?

Він встав, відкрив двері в кухню, плечима сперся на одвірок і став уважно розглядати свою дружину. До нього спиною вона стояла, посуд мила, що після вечері залишився.

Олена раптом відчула погляд і повернулася до дверей. Їхні погляди зустрілися. Іван розглядав дружину і думав: «Ні, змін жодних у моїй дружині не відбувається».

Олена, бачачи незвичайну увагу чоловіка і нічого не розуміючи, раптом волосся своє поправила, рум'янець спалахнув на щоках, коли запитала:

- Що ти, Іване, так дивишся на мене уважно?

Чоловік не вигадавши, що сказати, зніяковівши сам, раптом промовив:

- Тобі посуд, може бути, допомогти помити? Подумав чомусь я ...

- Посуд? Мені допомогти? - тихо перепитала здивована дружина, знімаючи забруднений фартух, - так я його вже перемила.

«Ну, треба ж, як на очах змінюється вона, - Іван подумав, - покращала раптом».

І став посуд витирати.

На другий день після роботи з нетерпінням додому поспішав Іван. Ох, не терпілося подивитися йому, як поступово в богиню перетворюють його буркотливу дружину.

«А раптом уже богині багато стало в ній? А я як і раніше ніяк не змінився. Про всяк випадок, куплю я квітів, щоб у бруд лицем перед богинею не вдарити».

Відкрилися в будинку двері, і розгубився заворожений Іван. Перед ним Олена стояла в сукні вихідній, тій самій, що купив він рік тому. Зачіска акуратна і стрічка у волоссі. Він розгубився і ніяково простягнув квіти, не відриваючи погляду від Олени.

Вона квіти взяла і зойкнула злегка, вії опустивши, зашарілася.

«Ах, які прекрасні у богинь вії! Який лагідний їх характер! Яка незвичайна внутрішня краса і зовнішність!».

І зойкнув у свою чергу Іван, побачивши стіл з приладами, що з сервізу, і дві свічки горіли на столі, і два келихи, і їжа ароматами божественними захоплювала.

Коли за стіл він сів, навпроти дружина Олена теж села, але раптом підхопилася, кажучи:

- Пробач, я телевізор для тебе включити забула, а ось газети свіжі тобі придбала.

- Не треба телевізора, газети теж мені не хочеться читати, все про одне і те ж у них, - Іван відповів щиро, - ти краще розкажи - як день суботній, завтрашній, хотіла би провести.

Зовсім зніяковівши, Олена перепитала:

- А ти?

- Так два квитки до театру з нагоди для нас придбав. Але днем, бути може, погодишся ти пройтися по магазинах. Якщо вже нам театр доведеться відвідати, так треба в магазин зайти спочатку і сукню для театру для тебе гідну придбати.

Трохи не бовкнув Іван заповітні слова: «сукню, гідну богині», зніяковів, на неї глянув і знову зойкнув. Перед ним сиділа за столом богиня. Обличчя її сяяло щастям, і очі блищали. Посмішка затаєна трішки питальною була.

«О Боже, як прекрасні все-таки богині! А якщо гарнішає з кожним днем вона, чи зумію я гідним бути богині? - міркував Іван, і раптом, як блискавка його пронизала думка: Треба встигнути! Встигнути, поки богиня поруч. Треба прохати її і благати дитину від мене народити. Дитина буде від мене і від чудової богині!».

- Про що задумався, Іван, чому хвилювання бачу на твоєму обличчі? - Олена питала чоловіка.

А він сидів схвильований, не знаючи, як сказати про сокровенне. Хіба жарт - просити дитину у богині?! Такий подарунок Бог йому не обіцяв. Не знав, як про своє бажання сказати Іван, і встав, скатерку мнучи, і вимовив, червоніючи:

- Не знаю... Чи можна... Але я... сказати хотів... Давно... Так, я хочу дитину від тебе, прекрасна богиня!

Вона, Олена, до Івана-чоловіка, підійшла. З очей, наповнених коханням, щаслива сльоза на щоку червону скотилася. І на плече Івану руку поклала, диханням жарким обпекла.

«Яка ніч була! Який цей ранок! Цей день! О, яке прекрасне життя з богинею!»- думав Іван, другого онука на прогулянку одягаючи