Мені було дуже класно з вами, ходити, бігати, лазити, волочитись, блукати, вештатись, відвідувати ваші щоденники.
Писати, виписувати, дряпати, вимальовувати пости.
Я вас любила, дивувалась красі вашої думки, відтінкам вашого життя, вашій неймовірній вмілості і дитячій наївності.
Часом почувалась тут зовсім дорослою, часом зовсім дитячою.
Але з вами.
Тепер я так почуватимусь без вас. Я просто прощаюсь, я вже не писатиму пости і не заглядатиму на сторінки свого щоденника. Можливо, заходитиму в гості до вас. І не дивуйтесь, чому. Просто мені потрібна порожня біла сторінка. Якщо раптом не втримаюсь...то все ще з"явлюсь, але не тут...
Прощавайте! Цілую. І обіймаю міцно.

Дякую всім моїм друзям і постійним читачам за вашу присутність і тепло. В моїм житті ваш слід один з неоціненних.

Вчора був вечір бардівської пісні. Ватра, озеро, спокій і посмішки, посмішки людей знайомих, трішки знайомих, зовсім незнайомих і дух єднання, пісня і акорди гітари. Петро Картавий - наш гість розповідав про шлях бардівської пісні Україною, від нього віяло любов"ю, чимось незвіданим і відчувалось, що ця людина ЖИВЕ життя, бореться за душу нації і любить пісні, які в першу чергу говорять, а не звучать.
А потім було тихо, кумкали жаби, ми читали вірші і відчували слова. Здавалось, слухають всі, і основне - чують. Неймовірне відчуття потрібності ще комусь разом з усіма твоїми думками, внутрішніми поривами і періодичною байдужістю.
Андрій Євтушенко продовжив вечір піснею свіжою і вічною, виклав душу і ми її почули. Він запитав "Що є що?" і всі задумались. Ми живемо у вихорі подій і понять і ніколи не розкладаєм усе по поличкам...
"Вечір добігає до кінця, ні не до кінця, до тої миті", коли усі зібрались і повільно пішли із райського куточка природи в обійми вечірнього Львова. З піснею на вустах і глибоко в серці.

Починається новий період мого життя
Яовинна зібрати всі сили і пробити собі дорогу до місця під сонцем,
Пам"ятати, що до перемоги йдуть повільно...

Ти змінюєшся так часто, що всесвіт просто не встигає за тобою. Те, що трапляється з тобою, кли ти зовсім не очікуєш, є лише реалізацією мрії вчорашнього, коли ти була зовсім іншою, і бажала зовсім іншого.........

Прилетіла з вулиці мокра і щаслива, бо волоссю збігають струмочки. І, здавалось, мокра курка, але я собі навіть подобаюсь такою. В дощі я ближча до природи і мене це надихає.
А потім я прочитала пост Ореста і мені стало сумно. Щось почало пригадуватись, з"явилась пустка і відчуття терпкого.
Нещодавно ходила на могилу дідусичка. І ясно відчула: його там нема, його нема на цвинтарі, його нема тут - я попрощалась з ним на 40 день і відпустила. Впродовж 40 днів я не відчула його відсутності, він приходив до мене в снах і посміхався так невимушено-щасливо, що душа моя вигравала веселкою.
У снах він був живим, найживішим з усіх живих. Він тріпав килим, ми катались з ним трамваєм і впивались ароматом квітів. Він дарував світло своєї посмішки, чим вчив жити.
І тепер про інших в мене залишився спогад, а про нього - посмішка. Саме так, посмішка про нього.

Вчора сама поверталась з ІГЛ пішки.
Йшла майже годину вечірнім Львовом, було зовсім тепло в ароматі вишневого цвіту і моїй улюбленій хустці на плечах. Вуличками снували перехожі. І я йшла. Просто йшла з гордо піднятою головою, мені було неймовірно наодинці з собою. Суцільні внутрішні діалоги, прийняття рішень, і просто відключення від реальності, щоб поблукати світом внутрішнім.
Чи поставила хоч одну ціль? Ні! Але в щоденнику мети вже почали зявлятись записи, хочеться внутрішньої впорядкованості, спрямованості. І ще чогось....
На днях порадували, що чоловіки скеровані на ціль, жінки - на процес. А я ніколи не розуміла, чому чоловікам до цілей йти легше? В них природою це закладено.
Знов щось дивне в голову полізло. Суцільний бардак. Сумно, коли не здатен встигнути за власними думками...

Снилась бульбашка, яка роздувалась до неймовірних розмірів, аж поки не почала мене душити. І мені було так недобре! А потім я її розкусила і вивільнилась.
А потім снилось, що йду по дорозі і так довго йду, що повністю стерлись підбори і майже вся підошва....

Сьогодні мені снилось, що я замішую тісто. Не скажете, до чого це?

І взагалі скучила за справжнім. Спрагла речей, які були колись, які приносили стільки задоволення і незадоволення, які були колись, а минули.
Я ЗНАЮ, що не варто жити минулим, про нього просто треба пам"ятати. Я це ЗНАЮ чудово, я в це вірю на стільки, що можу переконувати інших. ЗНАЮ!ЗНАЮ!ЗНАЮ!
Часом мене так мордують оці всі "знаю".
Хочеться бути вітряною і не вміти думати, або думати лише про вчорашню покупку і як на мене подивився хлопець, що проходив повз, а потім вечорами балакати з такими ж кралями і обговорювати, хто в чому приходив на пари. Чесно, часом хочеться, але якби дійшло до діла, то в мене точно не вийшло б, це я знаю напевно. Знову оце "знаю".
Це як звичка.
Колись мене вчили, щоб досягти успіху потрібно змінити "хочу" на "бажаю" або "можу", "думаю" і "здається" на "знаю".
Що ж тепер я ЗНАЮ, і мене від цього нудить...
Я скучаю за собою вільною. Я знаю, що це дивно, але так вже є.
В мене бажання втекти від всіх і всього кудись туди, де мене ніхто не знає. І просто блукати чи вулицями незнайомими, чи лісом...можна навіть заблукати і тижнями шукати дорогу назад.
І ще щось лежить на серці, про що говорити не буду навіть собі.

Керівні посади - це височезні скелі, добратись до вершини яких можуть лише орли і плазуни.
Хочеться бути орлом!!!

..........

Що доброго в тому, що вчений заглиблюється у слова чи в суть якогось явища, коли його серце не сповнене любові?

Що доброго у тому, що аскет одягається у шафранову мантію, але залишається безбарвним всередині?

Що доброго у тому, що ти переймаєшся етичністю своєї поведінки, доводячи її до бездоганності, коли всередині у тебе не звучить музика?

Учень:
- Яка відмінність між знанням і просвітленням?

Учитель:
- Коли у тебе є знання, то щоб вказати дорогу в темряві, ти використовуєш смолоскип. Коли ж ти просвітлений - смолоскипом стаєш сам.

- Ти думаєш, що зможеш дати моїй доньці все, чого вона хоче? - запитав батько в одного залицяльника.
- Звичайно, пане. Вона каже, що я є все, чого вона прагне.

Ніхто б не назвав це любов"ю, якщо б вона прагнула грошей. А чому ж це є любов"ю, якщо те, чого вона прагне,-то ти?

Колись хтось мудрий сказав: "Ляж, поспи і все мине..."
От і я собі подумала: коли мозок починає спотворювати світ недоречними думками, потрібно просто змінити світ на сон. Як думаєте?
Тому я, напевно, топаю спати...
Насправді в мене ж все чудово.
Просто...
Та ні, нічого...

Сьогодні нам розказували про літачки, і, може, я не зовсім уважно чула, про що. Але я відчула, як розповідали.
Це був дідусик, в окулярах і з сивиною. Соняшний, живий, легкий, летючий і щирий. Тепло і світло було у невеликій, холодній, вогкій кімнаті від того, що він там.
Я люблю людей, які розчиняються в своєму захопленні.
І ще, він сказав золоту фразу: У нас тут всі дружні, конфронтацій немає тому, що ми шукаємо спільне, а не те, в чому наші погляди розходяться.
Отака собі оаза, де в літаку взаєморозуміння життям пролітає понад 100 ентузіастів:)