Вчора сама поверталась з ІГЛ пішки.
Йшла майже годину вечірнім Львовом, було зовсім тепло в ароматі вишневого цвіту і моїй улюбленій хустці на плечах. Вуличками снували перехожі. І я йшла. Просто йшла з гордо піднятою головою, мені було неймовірно наодинці з собою. Суцільні внутрішні діалоги, прийняття рішень, і просто відключення від реальності, щоб поблукати світом внутрішнім.
Чи поставила хоч одну ціль? Ні! Але в щоденнику мети вже почали зявлятись записи, хочеться внутрішньої впорядкованості, спрямованості. І ще чогось....
На днях порадували, що чоловіки скеровані на ціль, жінки - на процес. А я ніколи не розуміла, чому чоловікам до цілей йти легше? В них природою це закладено.
Знов щось дивне в голову полізло. Суцільний бардак. Сумно, коли не здатен встигнути за власними думками...