Вчора був вечір бардівської пісні. Ватра, озеро, спокій і посмішки, посмішки людей знайомих, трішки знайомих, зовсім незнайомих і дух єднання, пісня і акорди гітари. Петро Картавий - наш гість розповідав про шлях бардівської пісні Україною, від нього віяло любов"ю, чимось незвіданим і відчувалось, що ця людина ЖИВЕ життя, бореться за душу нації і любить пісні, які в першу чергу говорять, а не звучать.
А потім було тихо, кумкали жаби, ми читали вірші і відчували слова. Здавалось, слухають всі, і основне - чують. Неймовірне відчуття потрібності ще комусь разом з усіма твоїми думками, внутрішніми поривами і періодичною байдужістю.
Андрій Євтушенко продовжив вечір піснею свіжою і вічною, виклав душу і ми її почули. Він запитав "Що є що?" і всі задумались. Ми живемо у вихорі подій і понять і ніколи не розкладаєм усе по поличкам...
"Вечір добігає до кінця, ні не до кінця, до тої миті", коли усі зібрались і повільно пішли із райського куточка природи в обійми вечірнього Львова. З піснею на вустах і глибоко в серці.