До 110-річного ювілею археологічного музею на Грушевського, 6


Продовження
Повернемось до музею.
Це був перший музей в м. Києві. В Києві замало музеїв для великого прадавнього європейського міста. Потрібен до теми музей-експозиція по Великому шовковому шляху.
Стосовно музею старожитностей, було надано вже готовий, у нео-класичному стилі проект П.Бойцова з Москви, який до місцевості адаптував Городецький, оформленням під трипільську традицію займався партнер Городецького Е.Сальо, який відомий своїми скульптурними витворами з бетону на будинку з хімерамі і ін. Перед входом було встановлено двох левів, що дещо відходить від трипільської традиції Дварапала, коли перед входом розміщували пару звірів різних статей, тобто мали бути лев і левиця.
Освятили і відкрили музей 24.12.1904.
На момент відкриття в експозиції було біля 50 тис безцінних експонатів трипільської доби, та ще до них золото скіфів, експонати з палеолітичної стоянки 27 тис до н.е. з Кирилівської гори та ін.
Кияни називали музей музеєм старожитностей, на момент відкриття офіційна назва вже приховувала сутність музею і була "Київський художньо-промисловий та науковий музей ім. Миколи Другого"
http://obozrevatel.com/blogs/53709-detektiv-pro-arheologiyu.htm?full=1
Після революції його швидко "опустили" - перекваліфікували в музей декоративно-прикладного мистецтва. Археологічні експонати було передано до історичного музею, створеного у невеличких будівлях на території Лаври. Після війни археологічні експонати передали до новоствореного на місці художньої школи на вул. Володимирська 2 історичного музею.
В шістдесяті роки музей перетворили в художній музей. Це найменший художній музей серед подібних музеїв столиць радянських республік в радянські часи і він недостатньо відображає багату українську художню традицію. В залах мало представлено цінних робіт, часто виставлені роботи другого-третього-десятого сорту, соромно приводити гостей, в той час як українське мистецтво одно з найяскравіших і найбагатших у світі. В Україні завжди, у найважчі часи, створювались роботи найвищого ґатунку. Зараз найбільша частина колекції знаходиться у сховищі, грошей на закупку нових витворів мистецтва в музею немає. Так музей попри свої досягнення в цілому не надає належного уявлення про українське мистецтво і його місце у світовій традиції взагалі.
Працівниці музею героїчно працюють з тим, що є.
Все ж таки в Києві є вулиця Вікентія Хвойки, його не забули, але досі історію його розкопок знають далеко не всі.
Через сто років історія повторилася.
З’явився новий ентузіаст, який побачив величезний чорний ринок археологічних знахідок в Україні, які чомусь не цікавили науковців і найбільше витікали за кордон.Читать далее...