Окрасою Українських Карпат є Чорногірський гірський масив, що складається із цілої системи гірських хребтів, які сформувались під впливом останнього льодовикового періоду. Головний Чорногірський хребет Українських Карпат складається із шести найвищих гірських вершин висотою понад 2000 м над рівнем моря: Говерла (Говирла), Бребенескул (Бербенєска), Піп Іван (Попіван), Петрос, Гутин Томнатик і Ребра.

Першою характерною особливістю Чорногори (Чорної Гори) є те, що вона є георгафічним центром Гуцульщини і споконвіку вважається «Святою Горою» гуцулів. Тому саме у високогірних околицях Чорногори з давніх давен жили «справжні гуцули».

Другою характерною особливістю Чорногори є її асиметрична форма рельєфу: стрімкий і прохолодний північно-східний макросхил Чорногірського масиву, покритий переважно смерековими лісами, котрий відноситься до Івано-Франківської області (Прикарпаття — Під Горою), суттєво відрізняється від пологого і теплого південно-західного макросхилу, покритого буковими лісами, що адміністративно належить до Закарпатської області (Закарпаття — За Горою). Поєднуючи у собі різноманітні природні ландшафти, Чорногірський масив становть цілісну карпатську високогірну етноекосистему, яка є унікальним природним, культурним і духовним скарбом України — своєрідним «Українським Тибетом», що заслуговує на одержання державного та міжнародного заповідного статусу, як світова спадщина ЮНЕСКО, що має видатні природні та культурні цінності. 

Якщо досліджувати тільки верховинську частину Чорногори, то можна переконатись,
що більше половини її скелястої прикарпатської сторони адміністративно відноситься до
Верховинського району, де розміщені великі гуцульські урочища-полонини: Веснарка,
Погорілець, Стайки, Смотрич, Чуфрова, Илюхова, Багни, Прелуки, Степанец, Ґаджіна,
Марішєска. Серед усіх чорногірських урочищ, що належать до Верховинщини, особливе
місце займає високогірне урочище Ґаджіна, яке яскраво відбито у гуцульському фольклорі. Ґаджіна являє собою гігантську міжгірну котловину, оточену частиною головного Чорногірського хребта із горою Ребра і двома західними відрогами: хребтом Кедроватий-Погорівка із скелею Довбушевий Сідець і Довбушевою Криницею та хребтом Шпиці-Маришевська, що є вододілом між річковими басейнами Черемоша і Прута.

Саме скеляста гора Шпиці, висотою 1863 м. над рівнем моря, із цілою грядою унікальних прямовисних кам'яних скель, визнана верховинцями одним із семи чудес Верховинщини. 

Очевидно, що назва гори Шпиці походить від сукупності високих і гострих шпилястих кам'яних скель, що знаходяться на верховинському боці Чорногірського хребта. З-під гори Шпиці витікає стрімкий гірський потік Гаджіна, що впадає у потік Бистрець, а дальше — у річку Чорний Черемош. Другий, ворохтянський схил гори Шпиці, пологий і покритий альпійською рослинністю.

Під час проведення наукових експедицій у підчорногірських селах: Шибене, Зелене, Дземброня і Бистрець ми зустрічали старожилів, котрі розповідали про феномен гніздування орлів-беркутів у кам'яних скелях на горі Шпиці. Від них ми записали відому гуцульську співанку про Чорногору, у якій є прекрасний поетичний образ Шпиць.

Із співанки про Чьорногору:

А єк хочіш красу взнати, выйди в Кєдроватий,
На Довбушыв Сідец сідай, тай дивиси, брате.
Подивиси на Ґаджіну — там орли літают,
Они в Шпицях выводітси, бо там гнізда мают.
А може ви ни знаїте, шо то таке Шпиці?
Та то такі острі скали, єк штовби з їлиці!
А в тих скалах — єк у місті: гамору та крику,
Бо там всєка птаха маї свободу велику.
В самым верьху - буйний орел свый посидок маї,
Пониж него -— дикий ґотур тай пугачь дрімаї.
А шє нишше — сови, ґані из половиками,
Гнізда собі извивают разом з оріпками.
А на Сиглу подивиси — страшно виглідаї,
Она вовків тай медведів у собі ховаї ...
Там де буки тай їлиці віку доживают,
Там олені тай сернєта своє житє мают.
А на Ріжі кєдря росте, пишна та зелена,
Мижи плитім жереп в'єтси, в ним - гадя погана.
А зазулька в Буків'єні єк зачне ковати,
То ны мож си наслухати тай налюбувати.
Вже ни знаїш шо слухати, на шо си дивити,
Ци на Сиглу, ци на Шпиці, ци там си лишити?...
Ни можеш си надивити, тай начюдувати,
Єку, тота Чорногора, может красу мати!

На закінчення варто нагадати, що із історії Гуцульщини відомо про знаменитий полонинсько-торговий Гуцульський плай, котрий піднімався вгору із Жаб'я-Ільці на Костричу, а звідти через Маришевську і Шпиці, повертав на Чорногірський хребет, а з нього опускався вниз, на закарпатське село Луги. Таким чином, ще кілька століть тому, Гуцульський плай через Чорногору з'єднував Гальцьку (Під Гірську) і Закарпатську (За Гірську) Гуцульщини, а найвисокогірніші підчорногірські села Бистрець і Луги традиційно були гуцульськими селами-побратимами.

Унікальність гори Шпиці із грядою шпилястих скель із каменя-пісковика полягає в тому, що вони є яскравим свідченням геологічного походження Чорногірського гірського масиву із дна океану Тетіс.

Існує наукова гіпотеза про те, що високі скелі Шпиць були сакральним місцем вшанування язичницьких богів для наших далеких предків — білих хорватів (горватів, або просто — горян). Дану гіпотезу можна верифікувати (перевірити на істинність) тільки за допомогою майбутніх археологічних розкопок. А верхні і нижні котли урочища Ґаджіна, та інших чорногірських урочищ, є добре збереженими тисячолітніми слідими руйнівної діяльності останнього льодовика у Чорногорі. Ще одним сакральним місцем в Ґаджіні є Довбушева Криниця, біля якої, за народними переказами місцевих гуцулів, старенькому вівчареві являлась Матір Божа.

У цьому контексті урочище Ґаджіна разом із скелями Шпиць є цінним природно-екологічним, духовно-культурним та історико-етнографічним обєктом Чорногірського хребта Українських Карпат, який вартий найвищого заповідного статусу.

— Іван Зеленчук, Ярослав Зеленчук
Національний природний
парк «Верховинський»