За версією більшості вчених, назва міста походить від староукраїнського дієслова
«теребити», перші поселенці «витеребили», викорчували ліс і розселилися. Це або
видозмінене значення слова залишилося і в різних слов'янських мовах: українське
«теребити» — «чистити»; болгарське «церебіць» — корчувати, очищати; польське trzebić —
«корчувати», та ін. Також існують інші населені пункти зі схожою назвою. Наприклад,
у Білорусі: села Теребейно, Теребель, Теребень, Тереблічі, Теребов

Вперше слово «теребити» згадується у Іпатіївському літописі під 1014 роком, де
розповідається про підготовку князя Володимира проти свого сина Ярослава,
який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав «теребити» (розчищати) шлях та
споруджувати мости. Під 1277 в цьому ж літописі оповідається про заснування іншого
міста, для чого було наказано «теребити» («розчищати») місце над берегом річки.
Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід
виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені
Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Також існує легенда про те, що нібито
на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили князя і його двох синів,
котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього
вже пішла назва «Теребовля».

Дослідники пов'язують назву міста зі злим Чорнобогом, за іншими переказами
назва походить від Чортової долини, що була відома до виникнення поселення.
Також існує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості від прізвища
поляка Чартковського - магната, якому належали дані землі.
У Чорткові уціліли кілька десятків старих, австро-угорських вілл, синагога
(1680-ті), будинок цадика-чудотворця та храми різних конфесій. У центрі стоїть
дерев’яна Успенська церква кінця XVI — початку XVII ст., а неподалік залізничного
вокзалу — на сто літ молодша Вознесенська. Ратуш тут теж дві. Стару — ХІХ ст. — із
вежею з годинником і торговими рядами не раз знімали в кіно. Новий магістрат,
зведений у 1926–30-х роках, не такий гарний.
Привітом із Європи над центром-базаром здіймається вежа Домініканського костелу.
Та головна туристська принада — замок, що стоїть над Серетом із 1610-го. Хоч на
його подвір’ї нині газова заправка, а від колишньої розкоші палацу залишилися лише
сірі стіни. Кажуть, ніби в чортківському ”пентагоні” — замок п’ятикутний у плані —
колись замурували монаха. І він нібито являвся ночами дружині місцевого шляхтича
й просив звільнити його із "полону”. Коли перелякана жінка вказала у замку місце,
що їй приснилося, там справді знайшли скелет. Залишили його там "на пам’ять" турки.