Сучасне суспільство, не особливо замислюючись, проковтнуло умовивід про те, що ожиріння є хворобою.

У відповідь на це інтенсивно почала працювати фармацевтична промисловість, випускаючи все нові препарати проти цієї біди. Сьогодні від цих коштів прогинаються полки в аптеках, і парадокс у тому, що повні люди, що користуються ними, зайвих кілограмів не втрачають і продовжують страждати.

Популяція землян постійно збільшується, а індустрія схуднення дає все більші прибутки. Уявити тільки, США на програми схуднення витрачає катастрофічну цифру - 33 мільярди доларів. Але результат вкладень нульовий. Які тільки кошти не придумують вчені, лікарі, дієтологи, щоб зменшити апетити товстунів і посадити їх на низькокалорійні дієти: промисловість випускає для них знежирені продукти з рослинними оліями, заморожені десерти, всілякі замінники цукру.

Ринок пропонує чимало винаходів, візуально зменшують повноту. Проводяться семінари з дієтології у різноманітних клубах цього профілю. Щоб схуднути, повні американці підписують довічні контракти з клубами здоров'я, наймають персональних тренерів, купують тонни продуктів з низьким вмістом жиру. Що говорити про лікарські препарати для зниження ваги, які можуть не тільки викликати важкі хвороби, але й передчасно "накликати" смерть. Є серед тих, хто носить на собі десятки зайвих кілограмів, і такі, хто готовий лягти на операційний стіл.

Як бачимо, у багатьох ставлення до власної ваги набуло "релігійні" ознаки - ідеологи цієї справи закликають кожне ранок ставитися до показань ваг, як до найважливішого у житті числа. Ось так! Втім, не варто засуджувати Америку - гуманніше спробувати її зрозуміти.

На переконання деяких психологів, зайва вага майже у 50% населення свідчить про внутрішній дискомфорт мешканців цієї країни, яка виділяється, чи не найвищим рівнем побутової комфортності на планеті. Такий парадокс! На противагу США називається Франція. Там рівень життя, не нижчий, ніж в Америці, проте ожиріння цій країні в найближчі роки й десятиліття не загрожує, а про "французької фігури" мріють не тільки у нас, але і у всьому світі.

Це феноменально, особливо на тлі тих фактів, що французи дуже серйозно ставляться до їжі, прагнуть дотримуватися всіх формальностей харчового етикету, що складалася століттями. Там вважають дивним, коли хтось серед вулиці ласує морозивом, а якщо зголоднілий людина стане їсти на ходу хот-дог, то перехожі можуть подумати, що він божевільний.

Так все-таки, чому американці повніють, а французи впевнено тримають свою форму? Відповідаючи на це питання, психологи стверджують, що головною причиною зайвих кілограмів є страх. Виявляється, і руйнівна емоція має здатність на тривалий час осідати в генах людини. Чи не так далекі ті часи, коли завойовники Америки перебували в екстремальних умовах, прагнучи вижити?

Згадайте хоча б оповідання Джека Лондона "Любов до життя". Минуло якихось два-три століття. Для генів людини це зовсім невеликий проміжок часу. Боячись голоду, людина набирає зайві кілограми. Це - захисна реакція, що забезпечує нам енергію життя у вигляді жиру. Наш організм можна порівняти з турботливою господинею, яка прагне зробити припаси. Тому, якби був упевнений, що енергії вистачить і на завтра, і на післязавтра, і на місяць, і на рік, він не накопичував б жир.

Як переконати організм, що голоду не буде? Для цього потрібно звільнитися від страху. Мається на увазі не тільки страх залишитися без їжі, але і будь-який інший. Наприклад, страх проспати і спізнитися на роботу, страх поганого настрою шефа, страх образити інших людей, страх втратити роботу, страх самотності, страх втрати коханого. Механізм дії страху на емоції людини простий: цей сигнал про небезпеку закликає організм до мобілізації енергії, а отже, до постійного накопичення зайвих кілограмів.

Як же від нього звільнитися? Потрібно зробити крок назустріч більш високому "Я", яке є в кожному з нас. Звучить абстрактно. Але психологи дають геніальну підказку: протиставити страху можна тільки внутрішню силу. Почуття впевненості в тому, що всі наявні проблеми, де б вони не виникали, яким чином себе не виявляли, можна подолати. Накопичуючи в собі внутрішню силу, ми вчимося жити в теперішньому часі, не думаючи про переживання, які трапилися з нами в минулому, і не чекаючи неприємностей у майбутньому.

Чи зустрічалися вам щасливі люди серед товстунів? Швидше, для цих людей характерно інше: відчуття невдоволення собою, обставинами свого життя і оточуючими людьми. Хіба такі переживання додадуть очам блиск? А ще ці люди відрізняються надзвичайною серйозністю, бажанням постійно діяти. Біда в тому, що вся ця діяльність зводиться до топтання на місці і до імітації руху. У потоці таких негативних емоцій сучасна людина втрачає цілісність свого внутрішнього вищого "Я" і внутрішню дисгармонію прагне замінити надмірною серйозністю.

Ця болюча серйозність потребує величезних витрат енергії, і найстрашніше - призводить до втрати бажання жити. Вирішуючи якісь "глобальні" проблеми, ми зазвичай багато їмо. Чи є проблеми, над вирішенням яких ми так трясемося, насправді такими вже й важливими? Зазвичай ні. Життя в ритмі постійних перегонів - не життя, оскільки вона викидає нас на узбіччя і дає лише можливість спостерігати, як "потяг" справжнього життя мчить в далекі світи без нас.

Так у чому ж порятунок?! Швидше за все, в тому, щоб повернутися до стану дитини, тобто до безпосереднього світосприйняття. Серед дітей, придивіться, щасливих незрівнянно більше, ніж серед дорослих. А товстунів менше.

Автор: Валерія Гаража
Джерело

В ненаучной психологии есть такое понятие: удобные дети. Это дети, с которыми приятно иметь дело родителям, учителям, воспитателям, врачам, родственникам и окружающим в целом. Удобный ребенок послушен, вежлив, скромен, спокоен, нетребователен и необыкновенно понятлив. Он не закатывает истерик, спокойно переносит врачебные манипуляции. Ангел, а не ребенок.

Сложность заключается в том, что никто не интересуется, как же живётся такому удобному ребенку, и комфортно ли ему быть таким. Как правило, все дети в возрасте года активны, шаловливы и чрезмерно любознательны, они пытаются всё посмотреть, всюду побывать и всё попробовать. Что очень неудобно для родителей, у которых нет ни минуты покоя: нужно следить за малышом, оберегать его от опасностей и помогать ему познавать мир. И тут происходит вот что: родителю очень хочется сделать своего ребенка более послушным, спокойным и «понимающим» – и при неблагоприятном стечении обстоятельств взрослому удается этого добиться. Но в ущерб интересам своего сына или дочери! В результате ребенок недополучает жизненного опыта, у него замедленно формируется чувство опасности, неоткуда взяться ответственности за свои поступки. Происходит перешагивание через важный этап – а это значит, что всё-таки когда-нибудь придётся к этому вернуться. Например, лет эдак в двадцать-тридцать. Но самое ужасное, что удобный ребенок не получает поддержку со стороны родителей, когда проявляет творческое начало, экспериментирует с предметами, высказывает (доступными ему средствами) свою точку зрения. В результате у малыша формируется следующая схема: «Мама не одобряет, когда я делаю что-то сам, значит, не надо этого делать, чтобы не огорчить маму и не лишиться её любви». О, кстати, про любовь. А знаете, чего ребенок боится больше всего? Потерять любовь матери! Поэтому её неудовольствие и прямой текст типа «ты плохой, я тебя больше не люблю» больно ранят. Для того же, чтоб пореже это слышать, маленький человечек старается во всём угождать своей маме, а в будущем предугадывать её желания, чтобы «не проколоться» и не сделать чего-то такого, что бы вызвало неудовольствие и лишило бы материнской любви. И вот вырастают люди, ощущающие себя «придатком» мамы, ибо без неё (её одобрения, её мнения) не могут ничего сделать, решить или даже просто пожелать. Не слишком ли высокая цена за удобство?

«Ужасный ребенок»,


«Делай что хочешь – тебе же наплевать на мать» (если бы так оно и было, матери уже некому было бы говорить эти слова), «Ты можешь доверять только одному человеку – мне, а все остальные лишь попользуются тобой и выбросят», «Любящие сыновья так не поступают» и апофеоз «После этого ты мне больше не дочь» – вот лишь небольшой список того, что мне случайно или не очень довелось услышать своими ушами. А для ребенка, который готов сделать всё, чтобы мама не сердилась, это не просто слова. Это ножевое ранение в сердце. Так что послушание – это еще и работа инстинкта самосохранения. А от кого приходится защищаться-то, а?
Горько видеть, как некоторые женщины гордятся своими неестественно послушными, равнодушными к проказам, затюканными детьми. Детёныши не носятся с другими ребятишками, не проказничают, не толкаются, не лезут «несанкционированно» на горку – но они боятся отлепиться от мамы и сделать что-то сами. Поверьте, я не призываю к попустительству, равнодушию и халатности, но всему есть разумные пределы, и надо разрешить ребенку попробовать свои силы, даже если очень хочется держать его около себя до пенсии. Психологи говорят: ребенок должен быть хищником: активным, энергичным и настроенным на защиту себя и своих интересов. Любопытно, а готовы ли мы увидеть своего сына или дочь в таком амплуа?

Неудобно, когда у ребенка есть СВОИ желания с СВОЯ точка зрения, зато это важные составляющие его счастливой взрослой жизни. Ведь именно долгой счастливой жизни своих детей хотят все родители?

И напоследок крошечная зарисовка: мама везет коляску с ребенком. Ребенок капризничает в коляске, начинает шуметь. Мать показывает кулак, ребенок замолкает. При этом мать никогда не била своего ребенка.

Занавес.

Елена Прушинская
Источник

Он ставил эксперименты, чтобы выяснить, в каких невыносимых условиях могут выжить другие.
Д.Е.
Есть люди, которые наглеют, если их ежедневно кормить.
Эмиль Кроткий
В условиях тирании гораздо легче действовать, чем думать.
Ханна Арендт
Даже для того, чтобы быть серой массой, нужно иметь серое вещество!
Д.Е.
Самопожертвование - веревка на шее того, кому приносят жертву.
Она была избалована … невниманием мужа.