В колонках играет - Dub Buk - Сва-Батальйон
Настроение сейчас - Весьма неплохое

 Решился опубликовать кое-что из своего творчества, верю, что оцените эти
                                         "слёзы в слогах"!

Священный Грааль

Сказанья германцев ожили в сердцах
И в душах воинственных русов
О крови, пролитой в дубовых лесах
О шрамах от волчьих укусов

Быть может, страданий и скорби земли
Они взяли больше других
Но вместо покорной и тихой мольбы
Блеск стали в глазах голубых.

Решительна поступь тяжелых сапог
Войною влекомых славян,
У них своя правда,свой демон и Бог
В войне против мирных южан.

В стремленьи очистить священную кровь
Вся жизнь их, рассветная даль,
Гнев всё заменяет: усталость, любовь.
А в сердце мирская печаль.

Как волки по следу гонят добычу,
Ночные отряды наносят удар.
В народе нацистами злобно их кличут,
Их слава - святой Бабий Яр!

Рейды расправы в бетонных лесах,
Жертвы, не знавшие зла.
В ответ им - безумье в холодных глазах,
В ответ - полуночная мгла.

Не оправдает жестокой борьбы
Народ, страдавший века.
Не слышет скин-хед плач и мольбы,
И льётся крови река.

Гнева исполнен славянский палач,
Он ищет священный грааль.
Но не пожмёт русский солдат
Руки бойца "Нахтигаль"!

_________________________________

Кавалерам Ордена Славы

Короткий миг, судьбы глаза,
Так много не успел сказать.
В них блеск огня, скозь годы путь.
Как больно! Воздух обжигает грудь.
И хочется сказать: "За что?,
Я только начинаю жить..."
Обагрен кровью Орден Славы, а дождь
Всё продолжает лить.
Там, средь камней, цвет Родины,
Её младая сила.
Из поросли кленовой крест укажет, где его могила.
В бою за ниву прусскую, за камни, лес чужой
Отдал он жизнь, и пусть же враз
Он обретёт покой!

_________________________________

Как рад я...

Как рад я, что сбылась мечта,
Что наш народ обрёл свободу.
Как рад, что льётся на поля
Свет чести золотому роду.

Что стала прадедов земля
Для нас родной навеки.
Что гордо я смотрю на степь,
На наши горы, реки.

Спасибо! Славлю я героев,
Отдавших жизнь за наш покой.
Их цель благую свято помню,
И жертву ради нас с тобой.

Мой друг, лучистой славы знамя
Я подниму над головой.
Я украинец!Честь и сила с нами.
И я горжусь отчизною святой.

_________________________________

Наш пан

У дуба, що шумить над степом
Тяжка народна доля, злий талан.
Вже декілька століть лунає шепіт,
Прислухайся, бо дуб над нами пан.

Він бачив все, він чув як боронили
Герої наші зрілії жита.
Це дерево вкривало тінню
Від спеки літньої сліпого кобзаря.

Як з щирим словом українським
Науку парубок пізнав.
Тут козаченько зброю ладив,
І дуб цей чув, як він співав.

Красуня чорнобрива з милим
Тут розлучилася навік.
На цьому пагорбі горіли
Хати селянські рік-у-рік.

Це полум'я, що ворог лютий
Ніс перед себе на списах,
Кайдани перетре на попіл,
І займеться в людських серцях.

Величний дуб, що честь і віру
Всі ці століття зберігав
Розсипав по сирому пилу
Насіння, та народ збирав.

І навіть якщо чорна сила
Цей величезний дуб здолає,
То проросте його насіння
По всьому батьківському краю.

Та встануть українці гордо
Долаючі всі перешкоди,
Падуть навік ворожі орди
Під синьо-жовтий стяг свободи!

_________________________________

Верить!

Я верю в любовь, и воспрянул я духом,
Когда осознал, что покоя лишен.
Проснулся, разбуженный утренним ливнем,
И день мой наполнился сном.

Мрак леденящий окутал меня,
Но ярок спасительный свет.
Глаза, что я видел в них? Ярость огня?
Иль смуту непрожитых лет?

Тепло и свободу дарил светлый лик.
Я жаждал спасенья от тьмы.
Нет, я не забуду тот сказочный миг
Той необычайной зимы.

Когда я впервые увидел тебя,
Когда был пленён синью глаз,
Я перестал жить для себя,
Я снова родился для нас.

Кто ты? За что ты караешь любовью?
За что даришь томный свой взгляд?
Сердце моё обливается кровью,
И с кровью идёт в тело яд.

Яд чувства,что смерть побеждает и жизнь,
Способного вспыхнуть и тлеть.
Быть может, душа моя в силах любить,
Но сердце моё не согреть.

Как жаль, что я снова обманут мечтой,
Что ты только сон, ты виденье.
Ты-ангел, земной наделённый красой.
Ты-свет, что несёт избавленье.

Живу для того лишь, чтоб сон оживить,
Чтоб взгляд твой ловить и пылать.
Как странно, как больно образ любить,
Но я буду верить и ждать!

_________________________________

IV кнехт

Серым утром туманным он порт покидал,
Оставляя у пристани ночь.
Волны яростно били в старый причал,
Но любви к морю не превозмочь.

Говорил "Жди под вечер", улыбался жене.
Всё просил, чтоб спешила домой.
От четвёртого кнехта настречу волне
Шел он смело в рассвет штормовой.

Сколько душ погубило море в те дни,
Скорби горькие слёзы текут.
И жена тихо плача на моле стоит,
Подле волн, где нашел он приют.

Сквозь туман вдова видит голубые глаза,
И они будто манят, зовут.
От четвёртого кнехта она сделала шаг
Навстречу ему, в глубину.
3.03.07

_________________________________

Залиш його, світло

Біля шляху Юзкуйського
Мов тая гадюка,
Причаїлась у полині
Важка каменюка.
Літній дощ її точить,
Дужий грім її лає,
Проте брила велична
Лежить, і до краю
Не одної більше,
Лише земле свята.
А камінь у травах-
Мов печать на літа.
Час швидко стікає
Як Ворскла-ріка.
Та степ пам'ятає
Того козака,
Що прийняв тут бій
І в нерівному пав,
А кречет татарський
За обрій злітав.
Вже й доля забула
Де пилом він став,
Та степом змарнілий чумак проїжджав.
Побачив: виблискує криця,
Аліє над прахом цвіт-мак,
Зробив серед степу могилу,
І святим навік став козак.
Та щоб не забули
Про щирого сина,
Чумаченько в трави поклав жорновину.
Як в світі буває:
Все тішиться доля,
І жорнов став каменем
В чистому полі.
Над шляхом Юзкуйським сонце стає,
Щоб світ пробудити скоріш,
Під каменем воїн сном вічним спить
Залиш його світло, залиш!
20.03.07

_________________________________

Як дивно, струмок обмілів,
Немов розгубив в хащі воду.
Він тік доки враз не схилили голів
Сини, що жили для народу!

Чорніє село, мов пекельний
Господар його навістив.
То лях навіжений ретельно
Диск сонячний димом сповив.

Загинули в рощі ольшаній
Славетні вої-козаки,
Могила висока-їм шана,
І щира журба на віки!
29.03.07

_________________________________

Мовчи, шинкарю

Чуєш, жиду, долю лаю.
Мрію птахом стати,
Щоб злітать до небокраю
Ранок зустрічати.

Клятий ранок, що полишив
Мене сиротою.
Бач, поломінь ніч зустрів
Разом із тобою.

Чуєш, жиду, відлітаю
Попілом у вирій,
За родиною своєю
В пісні лину щирій.

Збагровіла хата,
Полум'ям зів'яла.
Жінку, діток, мати
У вогні приспала.

Ні, мовчи, шинкарю,
Повну чарку лий.
Я піду опівночі
П'яний, темний, злий.

Перший сонця промінь
Гай позолотить.
Адський той поломінь
Я забуду вмить.

Жиде, що?Не треба!
Гарна ти людина.
Вранці йду на небо,
Пом'яни як сина.
22.03.07

_________________________________

Сумую

Сумую.Краю рідний,
Ти квітнеш в моїх снах,
І б'є набат в серцях
Дзвон, мов поломінь, мідний.

Я чую гордий шум прибою.
Ні грім серпневої грози,
Ні кришталевої грози
Не порівнять мені з тобою.

Чому так любо серце крає,
Спів жайоронка у блакиті.
Крізь мрії, лозами сповиті
До Батьківщини шлях звертає.

Вже носить доля, мов билину
Мене, та у чужих містах
Перлину згадую в степах,
Що прикрашає Україну.

Великі нащії простори,
Здобуті в боротьбі віків,
Политі кров'ю ворогів.
Лан золотий, гаї і гори.

А в глибині дущі людської
Горить любов до рідних місць,
І спалахне вона, лишись
Один серед землі чужої.

Та знову сниться Рідний Дім,
Знов бачу стежку степом сивим,
І з вітром говорю шумливим.
Мій краю світлий, як пишаюсь їм!

_________________________________

Пластичный переулок

Пластичный переулок, в смех и в слёзы
Меня бросает, как ужасен ты,
Здесь глаз не режет ни неон, ни розы,
Здесь нет привычной нам вечерней суеты.
Темнеет, ровными шагами
Мы крошим гравий и глядим вокруг.
Но в тишине, нарушенной лишь нами
Мир спит, и слышен сердца стук.
Царит покой, и мёртвые заводы
С потухшими глазницами цехов
Гнетут, их разрушают годы
Чтоб пылью сделать на земле веков.
Забыто кладбище, могилы в запустеньи,
Деревья ветхие, упав, крушат кресты.
И в этом, трауру подобном отчужденьи
Таится страх огня и темноты.
Как странно прост единственный прохожий,
Захлопнуший несмело створ ворот.
Как здорово, что в мире божьем
Есть друг, и рядом он идёт.

Пусть в старых крышах прячется закат,
И солнце катится в леса с Горы Холодной.
На город свой усталый бросив взгляд
Идём на свет уныло-безысходный.
28.03.07

_________________________________

Цей вірш я присвячую...

Так хочется жити заради тебе,
Тобою єдиною жити.
Словами ніяк не сказати про те,
Як сильно я зміг полюбити!

Між нами бескрайні простори степів,
Холми, тихі води, гаї,
Та переді мною дівочий наспів,
Радіючі очі твої.

Бажаю я бути там, де і ти,
Як кров тебе хочу пити,
І ранком морозним надію нести,
Твій подих гарячий ловити.

Дозволь пробачати роки вдалині.
І погляд, холодний, як сталь.
Залиш собі правду, мені залиши
Нездоланий мною печаль.

Дозволь мені пити з ніжних долонь
Любові сріблястий вогонь!

_________________________________

Полночь

Грусть отступает в полночную мглу,
Злость, тихий ветер сырой.
Жалобно скрипнул фонарь на углу,
Будто играет со мной.

Завтрашний день веру в жизнь принесёт,
Веру на час, а пока
Гордость усталая мысли гнетёт,
Строчка за строчкой - река.

Может быть ждать? Встретить друга?
Ночь... Не молчи же, луна!
Утром весна, продолжение круга.
Жизнь моя болью полна.

Сталь спасительной пули.
Враз напоить, всё к чертям!
Тени на окнах уснули.
Скоро усну и я сам...
4.04.07