і знов на самоті, розмазане, протерте пальцями.
я хочу бути поруч, проїхатися та побігти зайцями.
не схочеш, та не зумієш, все одно про те не краще.
забите все, все на відносне, можу і їх, але ледаще.
не соромно забитись в комірки, щоб потім, десь та повернутись.
та хочеться ще більш дощу, та над землею промахнутись.
не зможе він в мене попасти, просто маю чудо-парасолю,
все йде, повз мої почуття... навіщо я кохаю долю.
причому світ, причому лист, навіщо йому це почути?
не треба серця, треба хист, щоб на словах усе забути.
ти б'єшся, розірвися хоча з них, до божевілля.
немає змісту, та вже сил на порівняння та зусилля.
місто повне та блукає серед душ, яких зустріну я покину,
прямо в серце, не зважай, залиш. пройдем з тобою. я усе відкрию.

руки в перьях, мысли в вечность.
просто нажми, чтобы чудилось верно.
жить над морем, тихо, без боли.
веришь не ты, но все так, на приколе.
врешь, нечестно. видно без глаза,
бегаю кошкой, не нужно приказа,
пойман, не сможешь, только словами.
даже кричишь, в голове мураками.
нужно ли? стоит? неважен момент.
собраны части, неправый сегмент.
гибнуть, но пазл собрать до упора,
тупо и правда, начнется и скоро...

за містом, де живем з тобою із початку,
немає теплих слів, та щось залишити на згадку...
хотілось... але поводу немає,
або сили, щоб прийшла весна...
розірве, але марно вкриє на надії,
та повз зручних питань, - лишає лише мрії
з голови до п'ят, накриє, сплутає питання,
що ж у це за світ, в якому не розплутані, легкі завдання.
ставимо собі їх кожен день, щоб бути марно поруч, надзвичайно,
та сьогодення, буде, може й тінню на очах, сльозами болю, як в останнє

давай зійдем до божевілля,
незгаданими, мокрими словами.
з тобою поруч, але так далеко,
немає світу, незабудь руками...
не марне все, що діє новій день,
ще кроки є, потрібно до нових пісень...
на потім, все із голови, до самого початку,
і з нього все вперед, але залиш трохи на згадку.
до неба у повітрі, в вечорі, - то потім гірко,
наразі все трясе, та є в руці ще не сумна горілка.
та ще залишилися в пачці деякі із цигарок,
лише мільйони образів, та перший, особливий крок.
ця мить спливає, буде лише завтра.
все перехрещене, нажаль і правда.
та тільки в мріях, але на місцях у згадках.
до речі все заплутане, тому й нема початку...
вільні рухи, закриті поміж проволоки серця,
немає виходу, вказати нікому, на вірні дверці.

наразі все залишити, та полетіти повз зустрічного життя,
тоді всі бажані є поруч! навіщо нове відкриття?
спливає час, але його зовсім нема.
ми по за часом. треба ще слова...

реально скучаю, ведь просто весна.
плесну себе чаю, достала она.
охота от солнца блестеть и сеять,
оно правда есть... невозможно обнять...
сейчас оно есть, правда там, типа - где-то.
все будет окей, просто скоро ведь лето!)

16 слушали 0 копий [+ в свой плеер]

открой мне сикрет, мне всегда интересно.
зачем моим легким, дышать очень тесно?
с груди вырываеться, с криками Оля.
и я разорвать немогу и лешить его боли.
вот дробью стучит, по глазам и по векам.
зачем я родился в любви, человеком?
цветком, просыпаться, к немому рассвету.
и без заботно наматывать желтое лето.
ни чуств не имел бы, и нету сознанья.
за то, любовались бы мной на свиданьях.
яб людям дарил бы тепло и уют.
пока есть все листья, пока все цветут.
потом попрощаюсь, к закату в потерях.
и возведусь, среди мощных деревьев.
а можно быть просто, прозрачной водою.
дарить детям радость, своею игрою.
подняться к огромному, синему небу.
лететь в те места где и с роду я небыл...
увидеть весь мир. это круто не спрю...
но есть и реальность, запью алкоголем.

поцелуй на прощанье, отправленный в воздух.
как ржавые ножницы, резко, но остро.
пока долетит, застрянет в затылке.
на деле не так, как любовь на картинке.
мы твердо планируем, силы друг друга.
а кто доживет? я не знаю подруга.
в постели найдешь, чужие утехи...
кому-то, ты крепко сломаешь орехи...
прикроешь себя, одноруким зонтом -
не сможешь закрыть свои верные мысли.
и путаясь где, и что ты не причем,
своими словами раскроешь ошибки.
он нежно возьмет и пушистым бантом.
затянет по туже, грехи в наказанье,
и силой либви, где горит все огнем,
не сможет найти аспирин от страданья...

Вы - Картман! Эй - вы Картман! Вы прирожденный лидер! Вы легко ведете людей за собой и создаете команду. Вы терпеть не можете неудачников. УВАЖАЙ МОЮ ВЛАСТЬ!!! Стен 65 % Кенни 45 % Кайл 45 % Джимми 35 % Тимми! 28 % Твик 25 % Баттерс 15 % Кто вы из сериала South Park? South Park

Я УЕХАЛО НА КИЕВ)))