...Я прокинулась на підлозі....Як не як, але пінялась. поглянула на  годинник, зрозуміла, що мене чекає школа. Я пішла в ванну і вмила лице крижаною водою. В думках був ти. я пам*ятала,що у ві сні плакала. Я навіть не перевдягалась. Я взяла сумку і вийшла на вулицю. А на вулиці був холодний вітер. В моїх руках опинилась сигарета, а за нею ще одна, а потім ще і ще....я Йшла і курила. З моїх очей капали сльози, але вони не встигали висихати, холодний вітер підховлював їх та вони кудись безслідно зникали, натомість їм приходили інші. Я помітила, що моя рука міцно стискує щось холодне та невелике, воно лежало в моєму кармані. Це був телефон. Я чекала його дзвінка. Коли  я заходила в школу, на мене дивились чужі очі, очі які задавали мені купу питань "Як ти?"; "Що сталось?"; "Чому ти плачеш?"; "Куди зникла твоя посмішка?". Я зрозуміла,що небайдужа їм, але мені було плювати, я хотіла бути небайдужою тільки Йому.
Зазвонив телефон, я вхопила слухавку, але побачила там їм*я яке зовсім не стосувалось його. Це був друг. Він задавав мені якісь питання, хотів дізнатись як я. чи жива ще. А я начебто була ще живою. Начебто ще дихала...Хоч і тяжко, але все ж . В мені зоставалась маленька надія на те, що в мене є ще шанс. Надія на те, що я не втратила своє майбутнє.

Потрібен час загоїть рани
Назад все повернути як було
Потрібен час, щоб зникли шрами
Щоб в рані тій не загнило

Потрібен час для того,щоб прощати
Щоб почуття щиріші стали ніж тоді
Потрібен час,і будемо кохатись
Кохатись палко наче уві сні

Коли пройдуть оті тяжкі хвилини
а може дні, і навіть місяці
Кохати буду щиро, безупину
і посмішку побачиш на лиці.

А доти...я буду чекати
І жити, хоч і тяжко але всеж...
Бо вмію палко я кохати
Кохати вічно і без меж

                                                  ***Далі буде***