На її лиці сіяла химерна посмішка.  Крім неї і музики в кімнаті не було ані душі.

Якщо б ти поглянув на неї в ту мить и. Ти не зрозумів би, що їй боляче,нестерпно боляче, що вона хоче кричати, що їй дах зриває. Натомість Вона  стискувала міцно зуби, заплющувала очі та кружляла, вона хотіла так запаморочити собі голову,щоб просто напросто впасти. Без сил...Впасти на цю трішки пильну підлогу. І не відчувати того болю який пронизив все тіло, всю душу, все життя...

Вона кружляє...с кожною секундою швидше....крім музики, шаленого серцебиття  та думки в голові"Йди геть...зникни...геть...зникни"..-вже не чує нічого..вона падає....і відчуває присмак крові на губах..присмак смерті.... "Нарешті не буде болю, він зникне назавжди як і я .....".

А від неї залишиться лише тіло....з заплаканими очима, і покусаними губами, та розбитими ніжками. Тіло яке колись дихало, кохало, відчувало, яке колись було живим. Тііло про котре ніхто не згадає...
Хіба , що ми з тобою...