З Iзюмом - назавжди

Володимир Монахов -один iз тих, хто починав трудовий шлях у нашiй газетi .
Вiн - один iз спiльноти iзюмських журналiстiв, iз когорти iзюмських лiтераторiв.
Працював у вiддiлi партiйного та комсомольського життя, i менi випало бути (в мiру сил) йому за наставника в умiннi словом "запалювати серця", в добор самого слова. За це й дяку менi в несподiваному листi (через вiдстанiй iнтернети) iз далекого Сибiру, iз Братська вiдомий у тих краях журналiст, поет, лiтератор хай "iз нестоличних", як там кажуть. Хоч твори його - в багатьох виданнях Росii , тих мiсць, де "не Росiя вже", але росiйське слово чути.
Це й зрозумiло, Колись тема БАМа (а Монахов там трудився, ганяючись не за нагородами - вони були, не "за туманами i запахами тайги"), тема ця була у пресi "на вагу золота". Отож друкувався широко.
А згадував Iзюм. I легенький сум, серця щем - за дитинством, юнiстю над Дiнцем, за "уроками" мiськрайонноi газети, Украiною. Тепер я читаю опублi кованi вiршi В.Монахова -вiршi росiйськI з ... украiнськими мотивами:
"Мир от крови
быстро отмоется -
Дождь пройдет,
прорастет трава,
Небо птицами успокоится,
На звезду загадает вдова,
И попросит
счастья Всевышнего,
С неба окрик ловя на лету,
И в саду,
под цветущими вишнями
Молодые примерят фату..."

Як шкода, що поетичнi вишнi зацвiли пiд Iркутськом, а поет бачить рiднi мiсця лиш "на сайтi ". А як би гарно звучали рядки вiрша Монахова украiнською:
"... в саду,
пiд квiтучими вишнями
примiрятимуть юнi фату".
Володя Монахов досить довго працював у нас. Потiм майже ЗО рокiв в далеких краях. Але першi кроки - найпам'ятнiшi . То не зле його згадати серед наших. Бо справдi ... "Кто-нибудь напишет, кто-нибудь заснимет...".

Володимир БОНДАРЕНКО


Газета "Обрii Iзюмщини"
В этом здании я начинал творческий путь: