З історії наркотичних речовин можна побачити, що їх вживання нерідко було пов’язане з фармакологією. І в наш час споживання виступає формою самолікування, а також «розширення свідомості». Все частіше воно виступає як зручний і ефективний спосіб активно відпочити («відтягнутися»), і навіть як «засіб для схуднення». Існують дані й про те, що в різний час у різних країнах існувала централізована державна політика впровадження та розповсюдження наркоманії - оскільки «зомбованими» людьми легше керувати.
Шумерський клинопис оповідає про чудодійну дію макових пігулок на хворих. Про опіум, як про рятівний засіб, писав Гіппократ. Опіати й досі використовуються в тропічних країнах для лікування дезинтерії та малярійної лихоманки. Конопля довгий час була народними ліками - її застосовували при глаукомі, мігрені, підвищеному тиску. Зиґмунд Фрейд випередив відкриття анестезії, відмітивши в одній зі своїх статей знеболювальний вплив кокаїну. ЛСД допомагав при шизофренії, неврозах, алкоголізмі. Цю «індульгенцію від страждань» прописували онкохворим та дітям із артизмом. А для напівпаралізованих хворих із ДЦП наркотик став останньою надією та радістю - після його вживання вони могли бігати! Але в той же час наркоманія - це ліки, від яких необхідно лікуватися.
Цікаво і те, що в англійській мові наркотик і ліки позначаються одним словом - «Drug». Це навіть на мовному рівні підтримує гіпотезу «самолікування»: психоактивні речовини (наркотики, алкоголь, тютюн) приймаються для лікування «душевних ран» та наслідків ран тілесних. Нелегальні наркотики (опіати, амфетаміни, конопля) не володіють якимись особливими властивостями, котрі відрізняють їх від «наркотиків» легальних (алкоголю, тютюну, кофеїну). Більшість психоактивних речовин завдають шкоди здоров’ю та викликають звикання. Різниця між ними у тому, що наркотики зробили незаконними і, тому небезпечними (а не навпаки), самі люди, а легальні речовини, що приносять людству величезну шкоду, є частиною культури, суспільства та повсякденного життя. При цьому одна психоактивна речовина може бути і ліками, і наркотиком (морфін), а інші - тільки наркотиками (героїн), а третя - продуктом (мак).
Люди використовують наркотики з тих пір, як вони почали намагатися полегшити біль або втекти від проблем. Вважається, що наркотики творять чудеса, але насправді вони лише руйнують людину. Наркотики можуть погіршити здатність людини до зосередження, до роботи, до навчання - одним словом, вони можуть зруйнувати її життя.
І тим не менш, хоча небезпека та шкода, котрі наносяться внаслідок вживання ПАР, абсолютно очевидні і мають велику і постійно зростаючу кількість документальних підтверджень, люди все одно продовжують приймати наркотики. Чому?
Коли людина емоційно пригнічена чи переживає біль, і лікування не приносить їй фізичного полегшення, у решті решт вона відкриє для себе, що наркотики «убирають» симптоми, котрі в неї спостерігаються. Це також справедливо для болю, котрий є «психосоматичним».
Майже в усіх випадках психосоматичного болю, захворювання чи будь-якого дискомфорту, людина шукала якийсь засіб для вирішення проблеми.
Коли ж в решті решт вона виявляє, що полегшення їй приносять лише наркотики, людина здається їм і потрапляє в залежність, що нерідко доходить до наркоманії.
Якщо б за багато років до того був би якийсь інший вихід, більшість людей скористалося б ним. Але коли їм кажуть, що лікування не існує, що їх біль - «уявний», життя стає нестерпним. Вони можуть стати хронічними споживачами наркотичних речовин і підлягати ризикові виникнення наркотичної залежності.
Будь-яка речовина, котра приносить полегшення чи робить життя не такою важкою фізично чи розумово, буде з радістю прийнята.
Тож, перед тим як будь-який уряд почне наносити надто сильні удари по зростаючому вживанню наркотиків, він має усвідомити, що це - симптом провальної, незграбної психотерапії. Соціолог, психолог, психіатр і міністр охорони здоров’я не змогли впоратись із розповсюдженням психосоматичних захворювань.
Надто просто звалювати проблеми, пов’язані з наркотиками, на «соціальну напруженість» або «ритм життя сучасного суспільства». Безумовним фактом є те, що в широкій практиці не існувало ефективної психотерапії. Результат - залежне від наркотиків населення.
Психіатрія ігнорувала наркоманію, вважаючи її «неважливою», а соціальній проблемі вживання наркотиків не приділялась увага психіатрів - скоріше навпаки, оскільки вони самі ввели у вживання та популяризували ЛСД. А багато з них і самі - торговці наркотиками.
У системного споживача невеликий вибір - приймати наркотики у менших дозах під наглядом лікарів, колоти замінники, наприклад метадон, чи повністю відмовитися від їх вживання, що практично здійснити вкрай важко. У ліберальній Великобританії, де наркоманію розцінюють як хворобу, а не злочин, перевагу надають «контрольованій залежності», поєднуючи її з сеансами психотерапії. Але зворотній бік такої гуманності - ризик абсцесів, захворювання на СНІД, гепатит, соціальна неактивність пацієнтів. У Сполучених Штатах практикують програми так званої ресоціалізації, в основі якої лежить мобілізація вольових ресурсів людини з метою рішучої відмови від наркотиків. Лікування проводиться в групах, які скеровані частіш за все колишніми наркоманами, і супроводжується гіпнозом та технікою «прищеплення» негативних асоціації. Проте поки що ця методика, нажаль, приносить незначні результати.
Згідно сумної статистики, у середньому лише семи відсоткам наркозалежних вдається побороти свою хворобу.
Здавалося б, якщо лікування малоефективне, то, можливо, контроль над розповсюдженням зможе вирішити проблему. Першу спробу заборонити імпорт опіуму зробили китайці ще в ХІХ столітті. Але їх зусилля призвели до Опіумної війни, котру Китай програв, - європейські компанії, що експортували зілля з Індії, не захотіли втратити прибутковий ринок збуту. У ХХ столітті боротьба, початок котрій поклав Теодор Рузвельт, велась переважно законними методами. Але, не дивлячись на численні акти, закони, поправки, ускладнення реєстрації виробників медичних препаратів та безперервну пропаганду, наркоманія не капітулювала. Спроби урядових закладів зупинити ріст вживання наркотиків явно зазнав провалу, і досі не існує справжнього чи розповсюдженого засобу вирішення цієї проблеми.
Здається, у наркоманії свої механізми розповсюдження і один із них - вирощування послідовників. Філософські ідеї Шопенгауера про спогля¬даль¬ну нірвану як передумову естетичного досвіду чи Ніцше - про втрату людиною індивідуальності в містичному екстазі музики, ритму та танцю були потім розвинені багатьма харизматичними особистими - відомими художниками, поетами, музикантами. А вони, в свою чергу, донесли свій світогляд до шанувальників, адже творчість - камертон всезагальної свідомості.
Отже, наркотики - хімічні чи рослинні речовини, котрі здійснюють вплив на центральну нервову систему, викликаючи зміни в поведінці та часто залежність. Наприклад (лише декілька з них): транквілізатори, опіум, кокаїн, марихуана, пейот, амфетаміни, а також подарунки психіатрів людству - ЛСД та «янгольський пил», котрі є найгіршими з усіх. Сюди також входять наркотики, використовувані в медицині. Наркотики - це наркотики. Існують тисячі торгівельних і сленгових найменувань. Змінюються мотиви та форми вживання наркотиків, змінюються самі речовини та модні тенденції, але проблема наркотизму не втрачає своєї насущності.
(На картинке изображен подобный магазин на ФаворитДолл)
