І. Вступ.
ІІ. Старі назви.
ІІІ. Слово „країна” „вкраїна”, „україна”.
1. Старослов’янське слово „КРА”.
2. Префікси „У” і „В”.
3. Кінцівка „ЇНА”.
3. Інша версія походження слова „україна”.
IV. Процеси формування Української держави та християнства згідно зі свідченнями арабських та візантійських джерел IX ст.
V. Висновок.
VІ. Перелік використаної літератури .

І. Вступ

Полягти в боротьбі за волю Батьківщини чи за визволення й свободу свого народу вважається в усіх народів за найпочеснішу смерть. Вона каже про патріотизм і самопожертву за рідний край і народ. Імена цих полеглих борців і діячів у великій пошані і прославляються. Так твориться народний культ героїв і діячів – патріотів, а за ними і школа та приклад патріотизму для нащадків. Так виховуються історична пам’ять народу і складаються національні традиції й легенди про чини патріотів, яких не забувають.

Патріот любить Батьківщину, свій народ і рідну культуру – свободу, право, мову, побут й інші блага своєї народності, віддається службі їй всією душею, дбає про вищий розвиток і процвітання її, присвячує й віддає їй себе, захищає й обороняє її від ворогів усіма силами, жертвуючи й своїм життям. Він дбає за державність, самостійність, незалежність, свободу й культуру та добробут свого народу. Патріотизм вважають за одну з найвищих категорій моралі; він вимагає любові, активності, посвяти й самопожертви на благо рідної землі й народу. Патріоти мають у нагороду за це у Батьківщини, народу і нащадків найглибші почуття вдячності: вони стають прославленням у науці й прикладом для всіх бути такими. Іпатіївський літопис описавши заслуги Переяславського князя Володимира Глібовича, що жертвував собою, обороняючи Україну і український народ від Половців, а в 1187 році, застудившись в поході проти них, умер, закінчує похвалу князеві словами: „ Онем же Україна много постонала” (плакала, журилася, жалкувала). Так і народна пісня про смерть Морозенка, оборонця рідної землі й борця за свободу, каже: „ За тобою, Морозенку, уся Україна плаче”. Добра слава стоїть на добрих ділах на благо народу й рідної землі.

А чи знаємо ми достовірно, з відкіля назва нашої країни походить. „Україна” славетна наша! Хто придумав назву? Спробуємо разом дослідити це.

ІІ. Старі назви

Походження слова „країна”, „вкраїна”, „україна” губиться в темряві античних віків. Знаходимо його і у слов’ян у Приадріятиці. З цього слова утворилася для території й населення назва „Вкраїна”, „Україна” так само, як із слова „поле” утворилася для давнішої Київської держави назва „Поле”. А для її населення назва „Поляни”. Тоді це був лише невеликий трикутник коло Києва. Ця назва старіша за Русь, бо Русь з’явилася лише в VIII столітті, коли виказала себе походом на Сурож (Судак у Криму) з князем Бравликом коло 750 – 760 року, за 100 років до легендарного Рурика. В літопису читаємо: „Поляне, іже нині зовомая Русь”, а раніше звалися лише Полянами. Велика давнина імені „Україна” стала причиною труднощів у питанні про походження його, без сумніву слов’янське. Історична пам’ять не зоставила про це ні легенди, ні згадки. Але ясно, що назву утворила з слов’янського матеріалу українська психологія.

Воскресити походження античної назви народу чи країни часто буває майже неможливим, коли давній час згладив пам’ять, спогади, свідоцтва й необхідні факти, та через труднощі установити, хто і де саме був творцем назви, чи хто, звідки, за яких обставин, для чого приніс її, коли саме, за яких умов життя, для чого, з яких причин, на основі яких прикмет і яка свідомість творила назву, які були тоді матеріальні умови життя, зв’язки, оточення, впливи, потреби й т. д. Коли пам’ять про походження назви загубилася, а самопізнання й свідомість цікавляться й докопуються, то для задоволення потреби знати минувшину творилися часто легенди, іноді дуже поетичні, влучні і в той самий час такі обманні, що приймаються за правду. Частіше ж подаються всякі здогади, і тільки наука старається своїми методами знайти істину. Що торкається фактів народної творчості, то тут звичайно й традиції зостаються ще рідше, тому справа ще тяжча для вирішення. Велику роллю для дослідника, як ключ, тут повинна відігравати психологія народної творчості. Все це річ складна, дуже небезпечна від помилок і часто навіть не вирішима через неможливість воскресити всі необхідні для того факти давньої минувшини і її таємниць. Найлегше дошукатися в тих випадках, коли творцями назв були Греки або коли творчість ішла в площині грецького культурного впливу чи грецькою психології, бо грецьке уявлення й творчість характеризуються надзвичайною конструктивністю, реальністю, зв’язками з природою й фактами дійсності. В українських питаннях давнини і воскресіння минулого треба брати на увагу, що на українську слов’янську стару культуру мали великий вплив Греки, Римляни, Кельти з їх культурами. Культура Кельтів була під великим впливом грецької й римської культур. Взявши на увагу наукові факти, проф. М. Грушевський зробив цілком вірний висновок, що українська культура є західно – європейська і стоїть у тісному зв’язку „з кельтською культурою Подунав’я”. З цим вимусимо рахуватися і в розвідці про назву „Україна”. Легенд про походження цієї назви не маємо.

Як треба приглядатися навіть до дріб’язку, щоб уникнути помилки, може служити прикладом помилка грецького письменника ХІІ ст. Фесалонікійського митрополита Євстафія в його „Коментарії до землеопису Діонісія”. Ми саме на це звертаємо увагу тому, що й дослідники назва „Україна” ігнорували другу форму цієї ж назви й самі собі закрили шлях до істинного вирішення, не звернувши уваги всього на всього на одну початкову літеру „В”, на форму „Вкраїна”. Євстафій пише: „Скитами вони звуться або від шкір, в яки зодягаються, або од сердитися, бо вони гнівливі, або від імені Скита, сина Геракла”. Ні однієї з цих указівок не можна причепити спеціально до скитів. Геродот, переказуючи легенду про походження Скитів, у частині про те, що їм упали з неба „плуг, ярмо, сокира й чаша”, відмітив характерні для скитського побуту, слово „чаша” передав по грецький цілком помилково. Скитська чаша мала широкий верх і вузьке дно, а грецька – це чаша з вужчим верхом і вузьким дном, як раз навпаки. Чаші у Скитів робили з черепів убитих ворогів; така чаша могла мати тільки форму широкої в горі і вузької внизу. Форма ця дала підставу й попівську камилавку на голову, шапочку, називати „скуфією”. В скитському побуті чаша відігравала таку поширену і важливу роль, що спричинилося до того, щоб і народ з цією прикметою називати Скитами. Ця назва пішла від греків для чужого ім. Народу за прикметою вжитку тим народом чаші з широким верхом, поширилася й вважається й досі за скитське, слово, а воно грецьке. І тому вчені й досі шукають пояснення цієї назви інших мов цілком марно.

Так не знайдуть його й ті, що шукають пояснення для назви „Україна” з московської мови від виразу „у края”, ігноруючи форму „Вкраїна”, що її ніяк не дасться вивести від „у края”, а по – московські „в края” сказати не можна.

Територію нинішньої Франції займали Кельти, які потім називалися також Галлами. Юлій Цезар пояснив, що Кельтами вони звуться у своїй мові, а „в нашій мові вони звуться „Galli” – це в перекладі означає „півні”. В кельтів був культ півня і за цією прикметою їх Римляни прозвали півнями.

У Греків повно назв народів за характеристичними прикметами, які впадають в око.

Найстаріші відомості про Україну та про назви її населення і зайнятих ними земель ми маємо від давніх грецьких поетів, нар одописців, істориків і географів. Багато відомостей нам зоставив Геродот. Його праця зветься – Історія Геродота Галікарнаського. З його опису скитська територія являла собою приблизно нинішню етнографічну Україну з формою чотирикутника. Пануючим тут було плем’я Царських Скитів, а за ними і підлегла їм територія називалася Скитією.

Перечисливши народи і вказавши, де вони сиділи, Геродот назвав народ Будінів (Вудінів), русявий блакитноокий, приблизно на території Харківської, Полтавської, Чернігівської, Київської, Подільської, Волинської областей до Полісся. Межи Будінами оселилися Гелони, греки, що вийшли з грецьких міст і пробралися до Будінів, найшвидше річкою Дністром. Вони збудували собі дерев’яну фортецю й город з назвою „Гелон”. Гелони розмовляли двома мовами – скитською і грецької, але мішано, шанували грецьких богів.

Інші грецькі письменники, наприклад Діоніс (ІІ в.), Євстафій(ХІІ в.) також писали про Гелонів. Євстафій пише „Гелони – Сарматська держава”.

Виходить, що Гелони – це осілі Греки в північно – західній Україні, які змішувалися з місцевим населенням кровно й культурно, жили з хліборобства, садівництва і полювання, мали державну організацію на чолі з царем і свій політичний центр Гелон. По можливості старалися держатися грецької культури й мали вплив на тубільців такий, що Греки і Буднів називали Гелонами. Очевидно, що Гелони, як Греки, давали грецькі топографічні назви довкола свого центру. За цією прикметою такою місцевістю для Гелонів з масою грецьких назв була Полянська земля. В трикутнику її маємо старі назви: Канів, Халеп’я, Трипілля, Китаїв, Василів, і в легенді про походження Києва персоніфіковані назви: Київ, Славика (Щекавиця), Хоревиця, Либідь, Дір., Аскольд. Всі ці слова ми знайшли в грецькій мові, а деякі являють собою двійчатки назв із Греції. Звертає на себе увагу й той факт, що літописець дав населенню Полянського трикутника особливо вигідну характеристику в порівнянні з Сіверянами, Древлянами, й іншими слов’янами. Це вказує на домішку до місцевих слов’ян у Київщині людей вищої культури і вплив її. Судячи з назв, цією домішкою були Греки. Геродот розповідає про Скитів Анахарсіса і Скіла, що перейняли собі звичаї і культуру Греків. І от, Греків не стало в Київщині вже з тисячу років, а їх назви зосталися і живуть, як українські.

Для нашого Канева (Канова) маємо старого грецького двійчатка в гирлі річки Нілу, де грецький сторожовий пункт називався Кановос. Наше Халеп’я біля Києва – це з грецького халепа, лихо, біда. Трипілля під Києвом – маємо на Малоазійському березі Чорного моря для грецького міста Тріполіс – три городи, три укріплення. Для Китаєва під Києвом маємо двійника в Криму поруч з Феодосією. Так і Василів є назвою грецького походження. Персоніфікації в легенді про походження Києва всі грецькі.

Професор В. Данилович Київщиною назвав землю Полян і Древлян. Спільність археологічних знахідок у Києві і Каневі вказує, що тут жили ті самі люди. В північній частині Київщини знайдено знаряддя здебільш звіроловного населення, а в південній - бойову зброю вояків. У Халепі й Трипіллі військову зброю – вказівка на вояків. Люд осілий, примушений боронити себе, землю. Похоронні обряди і антропологічні данні вказують, що населення Київщини слов’янське, українське, з домішкою чужинців. Геометрична орнаментика на посуді вкраїнська. Фінської орнаментики (звіриної) тут немає. Значить – московської народності тут не було. Геометрична орнаментика на посуді вкраїнська. Фінської орнаментики (звіриної) тут немає. Значить – московської народності тут не було. Похоронній обряд і археологічні та антропологічні данні показують, що Україна в Київщині, та й в взагалі в Західній Україні є автохтонним населенням, тубільцями, а Фінів – Москвичів тут не було. Українці та Морквини чужі один одному народи.

За влучним виразом кн.. В’яземського: „Язик є сповіддю народа, в нім чується його природа, його душа і побут рідний”. В цій площі і беручи на увагу архаїчну простоту, треба шукати і пояснення назви „Поле”, „Поляни”, і чому ця назва далі київського трикутника не поширилося, а з кінцем Х ст. зникла, хоч Полянська земля з Києвом для завойованих і „примучених” земель стала осередком і політичним центром, і чому народна назва „Україна” покрила собою назви Полянської, Древлянською, Сіверянською, Волинською, Галицькою землями – взагалі етнографічну територію українського слов’янського племені, як назва соборна. Русь була лише політичною назвою для цього племені і ширилася тільки на завойовані частини України.

Коли саме появилася назва „Поле”, „Поляни”, „Київ”, „Кияни” – ми не знаємо. В письменних пам’ятках ці назви вжито без означення часу появи їх, але раніше, як назви „Русь” і „Україна”. В Київських літописах появу Русі відмічено початком царювання в Візантії Михайла – 852 роком.

З Київського літопису виходить: 1) що Поляни жили, над річкою Дніпром на Київських горах у лісі й великому бору, де полювали на звірів і тому називалися „Поляне”, від чого й пішла назва „Поляне Кияне”. Їх осі дох на горах і в лісі та великому бору названо „полем” – „в полі сідяху”; 2) що „полем” в літопису названо гори, ліс і бір великий, де населення полює на звірів („ловяще звір”), промишляє ловами; 3) що Древляне, живучи в лісистій місцевості, через що й звуться Древлянами, мають головним зайняттям хліборобство, обробку поля, нив, землі, але вони не звуться „полянами”. На їх території княгиня Ольга данину збирала.

Літопис свідчить, що до появи Русі Поляни, Древляни й Северяни жили мирно межи собою. Таким іменем, що мирило всіх на племінній, етнографічній території, було лише одно: слов’янське соборницьке ім’я „Україна”, „Вкраїна”, а для населення „Україняни”, в новішій формі „Українці”, од „вкраїна”, „україна”, „країна”.

ІІІ. Слово „країна”, „вкраїна”, „україна”.

Ми вже зазначили, що назва: „Країна”, „Вкраїна” й „Україна” походить од слів „країна – вкраїна – україна” так само, як од слова „поле” утворилася назва „Поле” і для населення „Поляни”. Всі три назви „Країна – Вкраїна – Україна” у вжитку є синонімами, а Вкраїна і Україна в літопису і в живій мові є ще й одним словом у двох формах. Таким чином, усі три слова й назви, як і форми їх, одного слов’янського походження. Вони мають один спільний корінь, що є старослов’янське слово „кра”.

У старій київській мові, як живий, так і літературний, вживається народні слова: краяти, усікнути, обрубити, урізати, утяти, а також – старослов’янського слова „кра” – одрізок, одрізаний шматок землі, вкраяний окремий шмат землі, уділ, самостійна земля.

1. Старословянске слово „кра”

У старій київській мові, як розмовній, так і літературній, вживання українських народних слів: краяти, усякнути, обрубити, урізати, утяти, а також – старослов’янською слова „КРА” – одрізок, одрізаний шматок землі, вкраяний окремий шмат землі, уділ, самостійна земля.

Слово „кра” зустрічається в староруських пам’ятках, наприклад в Літопису. Це доказує, що в руській літературній мові ХІ ст. воно було добре відомим: „краяти” – відрізати, українською „краяти” і „кравець”, руською – „краить” (резать), і словінське krajat з тим самим значенням вказує на спільно слов’янське вживання слова. Ми до цього додамо, що і в чеській мові того ж самого значення слово krajeti – краяти різати, звідси kraj – край, страна, krajina - страна, окрема земля, окрема територія, krajan – земляк.

Корень слів краяти – вкраяти – украяти один – КРА, а в префіксі ненаголошене „у” є те саме, що „в”. В цьому тільки і різниця межи словами: країна, вкраїна, україна.

2. Префікси „у” і „в”

Давно вже помічено, що в стародавніх пам’ятках українського письменства звуки „У” і „В” часто заміняють один одного взаємно без зміни значення слів і що це є спеціальною характеристичною особливістю української мови. В російській мові цього не існує. Ці „У” і „В” є характеристичною особливістю й прикметою української мови.

Якщо розглянути слово „окраїна”, то префікс „о” цілком іншого значення, ніж „у” і „в”, тому і значення слова „окраїна” цілком інше, як „вкраїна”, „україна”. Ми бачимо, що значення слова „україна”, „вкраїна” і „окраїна” абсолютно різні і що ототожнювати їх не можливо, тому й твердити, що „Україна” є означенням „окраїни” не можливо.

3. Кінцівка „їна”

Кінцівка „ЇНА” для слів, яки означають результат чинності, акту, акції: мити – водоьомина, промити – промоїна, руйнувати – руїна, бити, збити – збоїни, вибити – вибоїна, краяти – країна, вкраяти – вкраїна, україна, украяти – україна, окраяти – окраїна.

4. Інша версія походження слова „україна”

Існує ще одна цікава версія походження назви „українці”. Російський дослідник В. Макаренко, в своїй книжці „Ключі до дешифрації історії древній Європи та Азії” стверджує, що Київ – це нині Іракське місто Кербела. А самі українці є вихідцями з цих територій.

Їх шлях пролягав від витоку Нілу до Криму і далі на територію нинішньої України. Автор стверджує:

„Україна” та „окраїна” не мають нічого спільного, тобто „україна” – це не край чогось. Етимологічне значення слово „українці”, с точки зору автора - „необрізані”. В слові „українці” морфема „у” – це частка „не”, як грецька „а”, морфема „край” має значення „крайня плоть”. Тому, якщо ви в черзі спитаєте „Хто крайній?”, вас виправлять „Не крайній, а останній”. На рівні підсвідомості запитання „Ви крайній?” сприймається „Ви обрізаний?” . При цьому практично ніхто не зможе дати пояснення, чому не подобається вираз „Ви крайній?”.

З моєї точки зору версія цього автора цілком підтверджує, що „україна” і „окраїна” мають різні пояснення. Походження назви „України” йде не від поняття „окраїна”. Треба дуже ретельно досліджувати історичні факти, які дійшли до нас, щоб як можна точніше дізнатися про походження назви нашої країни.

ІV. Процеси формування Української держави та християнства, згідно зі свідченнями арабських та візантійських джерел IX ст.

Традиційні рамки формування української держави сьогодні визначені українською історичною наукою - це IX століття. Руський літопис кінця XI - ХІІ століття вихідним пунктом утворення староукраїнської держави виводить час царювання візантійського імператора Михайла III (842- 867 р.). Так, перший Новгородський літопис відносить "початок землі Руської” до 854 року, "Повість минулих літ" з 852 року "началася прозиватися Руська земля". Через деякий час, наприкінці царювання імператора Михайла, літописи розказують про прихід Рюрика, який засновує нову скандинавську династію руських князів.

Характеризуючи всі ранні руські літописні джерела, видно, що їх основу складають більшою мірою візантійські свідчення про візантійсько-руські відносини.

Для хронології літописцям послужив слов'янський період візантійської хроніки. За свідченнями Амартола, Георгія Мніха, руси вперше згадуються в зв'язку з нападами на Константинополь при імператорові Михайлі ІІІ. В цей же час Бертинські Аннали наголошують, що політичні взаємовідносини Русі та Візантії встановились не пізніше царювання батька Михайла - імператора Феофіла. Якщо зважити дані візантійських джерел про відносини з князем Києм, з князями Аскольдом і Діром, про що згадує "Повість минулих літ", то політичні взаємини Русі з Візантійською імперією слід розглядати у поступальному руслі, починаючи з V століття н.е., брати за основу українську державність з центром у Києві.

За таких обставин "руська історія" України, яку вітчизняні джерела висвітлюють з часу правління варяжської династії, стає короткою, незрозумілою, без жодного факту поступального розвитку. Висвітлювати її як "варяжський переворот" Рюрика і його наступників, без політичної багатовікової традиції, яка була закладена в Україні - Русі в попередні віки (Кий, Аскольд, Дір...), нам, здається справою не науковою. Хронологія, яку проводить "Повість минулих літ" в угоду правлячій династії Рюриковичів, виглядає явно фальсифікованою, так і історія. Це пов'язано з тим, що літописцям-візантійцям, послідовникам візантійської традиції літописання в даному конкретному історичному часі, не була потрібна язичницька історія Україні - Русі, і вони розпочинали відлік політичної та релігійної історії з реальних правителів, які пов'язувались із заснуванням візантійського християнства в Україні-Русі. Як бачимо із їхніх джерел, літописцям-християнам була слабо відома рання історія слов'ян і Русі. Як засвідчує сукупність вивчених нами джерел, візантійські та руські літописці подають нам історію Русі у фазі її найбільшої могутності ...

Візантійські, руські та арабські джерела, які будуть прокоментовані нами, засвідчують нам державу Rhos – Ros – Rus, , Руський каганат, з 830 по 870 роки. В цей же час прихід Рюрика, який вільно почав освоюватися на Русі, датується 862 роком, ніяк не узгоджується з цією могутністю, очевидно, свідчення, приписані діянням Рюрика, слід розпочинати з 890 року. Зауважимо, що в VIII -IX століттях староукраїнську державу візантійські та східні джерела називають Chaganus Ros - Каганат Русь, де володаря завжди титулують не князем, а каганом. Характерно, що в IX столітті назва каган для означення руських володарів була загальноприйнятою. Як зауважують Бертинські Аннали, візантійську місію в 839 році було прийнято імператором Людовіком Благочестивим 18 травня в Інгельгеймі. Посольство супроводжувала група людей-послів, які своїм каганом були послані до імператора Феофіла. Вони стверджували, що представляють народ Rhos .

Візантійські свідчення 871 р. подають титул відомих нам володарів: титулом haganus наділяли правителів авар, хозар, русів.

Наступне свідчення про Каганат Рос знаходимо в "Анонімній записці”, яка датується 870-880 роками. Приблизно такі ж свідчення ми знаходимо в праці арабського мандрівника, яка датується 920 роком: "Руси живуть на півострові окруженому болотами. Володар їхній носить титул каган - Русів". Автор наголошує, що знає два каганати: хозарський і руський.

До цих даних можна віднести свідчення з "Книги країн" аль-Якубі (889- 890), який знає в 854 році Візантійську державу, Хозарську державу та державу Слов'ян, яку, однак, не треба плутати з державою Русів. Держава слов'ян (al - Sakaliba) - це Дністро-Бузька держава, яка ще відома з візантійських джерел під назвою Велика чи Біла Хорватія, яка на сході межувала в цей час з Руським кагатом. Характерно, що автор знав, хто такі руси і яким чином був утворений Руський каганат: "зайда Русь, тобто народ прийшлий і сівший в землях слов'ян і підчинивший їх, почав війни". Ці свідчення можна ототожнити з вокняженням Рюриковичів на Русі. Всі вищенаведені джерела наголошують, що в 40-50 роках IX ст. цих войовничих русів очолює каган.

Характерно, що цей титул не щезає і в епоху Київської Русі, каганами джерела називають і Володимира Святославовича, і його сина Ярослава Мудрого. Так, київський митрополит Іларіон в 1051 році в „Слове о Законе и Благодати" декілька раз титулом каган титулує Володимира Святославовича і його сина Ярослава Володимировича. Настінний напис у Софії Київській цим титулом нагороджує сина Ярослава Мудрого Святослава, великого київського князя в 1073-1076 роках. У ХІІ ст. автор "Слова о полку Ігоревім" теж знає титул каган, яким титулує князів Олега, Святослава і внука Ярослава.

Як бачимо, титул каган на Русі не виходив з офіційного вжитку з IX по ХІІ століття. І тільки візантійська правка літописів замінила всюди титул каган на князь. Титул каган відсутній і в трьох договорах Русі з Візантією. І це зрозуміло, коли ми проаналізуємо "Книгу церемоній"- довідник придворного церемоніалу, складений в Константинополі 946 року під керівництвом Костянтина VII Багрянородного. В одному із її розділів перераховані титули володарів іноземних держав, з якими імператор вів переговори і посилав їм кореспонденцію. Володар Русі означений там скромним титулом князя.

Це вказує, що династія київських князів не визнавалася Візантійською імперією, як каганами. В цей же час війни Олега київського проти Візантії були пов’язані як з економічними, так із політичними питаннями, стосовно визнання Олега, як кагана Русі. Власне по закінченні цих війн ми бачимо, що візантійські джерела титулують Олега як кагана.

Візантійські джерела того часу наголошують, що фаза могутності "Руського кагану" припадає на 860 рік, коли літом руси напали на Константинополь і внаслідок довготривалих переговорів уклали мир і прийняли християнство. Однак, ці твердження не зовсім вірні. Виявлені сьогодні джерела переконливо засвідчують, що військові походи до узбережжя Чорного моря Русь проводила ще в кінці VIII століття. Так, в "Житії святого Стефана Сурожського (біля 790 р.) сказано, що руські розгромили все кримське узбережжя від Херсона до Сурожа. Другий похід Русь здійснила на азіатське побережжя Чорного моря біля 806 року. Після цього, як засвідчують джерела, розпочались довготривалі мирні переговори, які продовжувалися до 830 року . Руський напад розпочався з грабунків Пропонтіди, що розташовується недалеко від візантійської столиці. Ці напади, як вважали самі візантійці, руські кагани робили через погані торгові умови Русі в Візантії. Опісля другий похід Русь здійснила на схід на Амастриду. Як стверджує автор Житія, народ Рос був, як усім відомо, грубий, жорстокий і позбавлений всякого людинолюбства.

Таким чином, за визначенням візантійських джерел, торгово-економічні та політичні відносини Русі та Візантії розпочиналися з VIII ст., а тобто з 790 року. Зауважимо, що договори "Олега з греками", як наслідок політичних прагнень попередніх поколінь, проводились через 100 років. Реконструюючи історію політичних відносин Русі та Візантії з 790 року, зауважимо, що до 830 року був мир, джерела не фіксують нападів Русі на Візантію. В 830 - х роках Русь знову робить напади на Візантію і знову торгово-економічні та політичні взаємини врегульовуються договором, який має силу до 860 року.

Події 860 року добре засвідчені джерелами. Хід нам подає третя і четверта проповіді патріарха Фотія. Його своїми свідченнями доповнює Брюссельська хроніка, яка називає точну дату походу Русі на Візантію- 18 липня 860 року.

Радість у зв'язку з виходом Русі з-під стін Константинополя очевидна в проповіді Фотія, яку він виголосив 4 серпня 860 року, а це значить, що знову був підписаний мирний договір і відновлені сприятливі торгові стосунки Візантії з Руссю.

Дуже цікавим, маловивченим фактом в історії Русі є її хрещення в 860. Про це нам відомо із дуже надійних джерел. Передусім, це послання від 867 року патріарха Фотія:" Це ті самі руси, які незадовго до хрещення підкорили своїх сусідів і загордились настільки, що посягнули на владу в самій Римській імперії. Та від сьогодні, ці закоренілі безбожники і вороги віри хрестової стали підданими імперії і захисниками її інтересів." Щоби задовольнити прагнення ново вихрещених до христової віри, Фотій послав до них єпископа.

Цікавим є друге свідчення про хрещення Русі при імператору Василі і патріарху Ігнатію. Тут обставини хрещення Русі, на нашу думку, описані правдоподібніше. Руси зовсім не зверталися з проханням до візантійців. Навпаки, як зазначає дане джерело, самі візантійці активно протягом довгого часу, з 860 по 867 роки, вели переговори з Руссю про хрещення. Спочатку, очевидно, факт хрещення був вирішений у 860 році, про що відзначає в своїм посланні патріарх Фотій, однак, в Русі це питання не було вирішене. Потребувались довгі релігійно-політичні переговори, які завершились при наступних імператорі та патріарху в 867 році. Про те, що переговори проводились, не просто говорять самі візантійські джерела. Русів довелось схиляти до християнства за допомогою багатих дарунків: золотом, сріблом, шовками, тканинами й іншими коштовностями. Особливо багаті дари отримали князі, бояри, знатні воїни, купці. Голова руської церкви рукопокладений патріархом Ігнатієм мав сан архієпископа.

Власне в цей час і було підписано мир Візантії з Руссю, яка була і проголошена союзною сусідньою християнською державою, а за її правителем було визнано титул каган.

У висновок зауважимо, що в сучасній історіографії "Руський каганат” ІХ ст. став головною темою реконструкції вчених початкового періоду старо - української держави, зародження християнства в Україні-Русі.

Однак джерела, які аналізують політичний розвиток слов'яно-руського каганату, потребують додаткової археологічної аргументації, яка б висвітлила витоки християнської державності в Україні-Русі в середині IX століття.

V. Висновок.

В цій праці я зібрав фактичний матеріал про назву наше національне ім’я „Вкраїна”, „Україна”. З нею зв’язані уява й традиції про боротьбу і пожертву своїм життям за свою народність., за Батьківщину і її свободу, за свою землю. Вона є назвою етнічною й територіальною вже при своїм народженні – до появи Русі. Своя держава є гарантією всіх, свобод, а свою державу можна мати лише під своїм іменем. Ось, що містить в собі наше національне ім’я „Україна”.

Треба дуже обережно переглянути історичні факти і серйозно відноситися до питання фальсифікації історії України. Ми бачимо, що неправдою є те, що до приходу Рюрика, до появи в Києві Руси на Україні не було нічого людського, а тільки напівдикі Слов’яни. І от, до них прийшли чужинці, які самі були язичниками і творили своїм ідолам жертвоприношення живими людьми, і принесли диким Слов’янам все вище й людське, а до Київської Русі не було у них ні культури, ні своєї історії, ні свого імені і все почалося лише з появи в Києві Русі.

Такий погляд є не вірний. До появи Русі існували вже на Вкраїні слов’янські демократичні держави з народоправством: Поле, Деревь, Сівер і інші, а їх громадяни звалися Поляне, Древляне, Сіверяни. До появи в Києві Русі вони межи собою жили в мірі, як близькі єдинокровні родаки. Грецькі назви городів: Київ, Канев, Китаїв, Трипіль, Халепа, Василів свідчать про грецькі поселення, що злилися з Слов’янами і віддали їм здобутки грецької культури. Культура Русі була нижчою, ніж місцева слов’янська. Старі пам’ятки княжих (каганських) часів, містять в собі українські норми звичаєвого права.

В роботі пояснено, що слово „вкраїна”, а з нього й назва „Україна”, „Вкраїна” пішли від старослов’янського кореня й слова „кра”. „Кра” на мові кулоів означає фортеця, укріплене місце. Саме ці укріплені місця стали центрами утворення міст, а згодом земельною територією під назвою Україна, яка стала назвою Соборної держави.

У середньовічних, етимологічних словниках префікс „у” означає „тут”, „здесь”. Оскільки у старослов’янській мові не було голосних, то корінь ”кр” = „корінь”, або „коріння”. Виходить назва „Україна” означає – „тут корінь” українського народу, незважаючи на зміну географічного положення в історичному часі. Тобто „Україна” означає тут коріння.

„Україна”, як назва ніколи не означала ні окраїни, ні пограниччя. Її творила слов’янська психологія української народності для себе й своєї території, як означення соборності ближчих родів і їх землі, як етнографічного й політичного одрубу, украяного з просторів для себе. Інтерпретація, наче „Україна” є означенням окраїни, пограниччя, вся збудована на фальшуванні.

Між назвами „Україна” і „Русь”для етнічних українців велика різниця морального значення. В назві „Русь” живе поняття про організацію чужинців, що покоряла слов’янські держави, позбавляла свободи, нищила самостійність, нікого не визволяла і накидала своє ім’я слов’янам і іншим народам, як політичне означення залежності.

Цілком і повна протилежність цьому назва „Україна”. Це ім’я рідне слов’янське, утворене собі народом для означення себе і своєї території, свободи, незалежності. Назва „Україна” рідна українцям, мила, дорога, з нею зв’язана велика історія народу.

Е.Приходько.  http://www.movakalynova.narod.ru/nazvanashojizemli.html/

Державний прапор України
Державний малий герб України
Територія України	603,7 тис. кв. км
Населення України	47 622 тис. осіб
Столиця України	місто Київ
Адміністративний поділ України	1 автономна республіка, 24 області, 490 районів та 2 міста, що мають спеціальний статус (Київ, Севастополь)
В Україні налічується	455 міст, 886 селищ, 28 597 сіл
Державна мова України	українська
Дата проголошення незалежності України	24 серпня 1991 р.
Дата прийняття Конституції України	28 червня 1996 р.

Гімн України
"Ще не вмерла Україна"

Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Слова: Павла Чубинського
Музика: Михайла Вербицького

НЕОФІЦІЙНИЙ Гімн України (Гімн української молоді)

Україна

Свята ти, земле моя,
Без межні твої поля
І діти всі твої - моя родина.
Так гріють серце твоє
Ласкаві хвилі Дніпра,
І назавжди для нас
Одна єдина, ти наша Україна...

Приспів:
Україна,
Хай твоє сонце вічно горить
І зігріває неба блакить.

Багаті твої сади,
Карпатський голос води,
До ніг твоїх схилилася калина.
Безсмертна сила твоя,
Як мужня рука шахтаря
Несе тепло життя
Для свого сина
Це наша Україна.

Приспів. (2)
Наша Україна
Хай твоє сонце вічно горить
І зігріває неба блакить.

Виконує: гурт "Монте Крісто"

Кожна людина є особистістю і заслуговує бути обізнаною у всьому!

http://www.dovidka.if.ua/nasha_kraina.htm

12 фактів про давність української мови

Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова ― це мова предків і рідної землі.

Кожен народ має
свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відступився
від української мови, перестали бути українцями. Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь, Чехов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки. Таких прикладів, на жаль, є багато.

Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її
становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ― продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як
така розвивалася не одне тисячоліття.

Україна близько 700 (семисот) років була розчленована між різними державами, які в такий чи інший спосіб викорінювали мову її автохтонного населення й насаджували свою. Закарпаття від ХІ ст. до сере́дини ХХ ст. входило до складу Угорщини. Галичину й частину Волині в другій половині ХІV ст. загарбала Польща і втримувала їх аж до 1939 р. На решті українських земель, відтіснивши з них у ХІV ст. татаро-монголів, до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі перейшли під владу Польщі, а відтак Росії. І все-таки, незважаючи на несприятливі умови для української мови, нею на початку ХХ ст., як стверджував М.Грушевський у своїй “Історії України-Руси” (т.І), розмовляло понад 40 млн. людей. Тепер тих мільйонів є менше. 
     Тільки давня мова могла так
вистояти. А про давність української мови свідчить чимало як опосередкованих, так і прямих фактів.

     Факт перший.
Коли українську мову зіставляти з найдавнішими індоєвропейськими мовами, зокрема з латинською, впадає в очі її, так би мовити, “архаїчність”, тобто наявність у ній великої кількості прадавніх, індоєвропейських елементів.
     Фонетична система української
мови, якість її звуків напрочуд близькі до латинської (і, зауважимо, до іспанської та італійської ― її найближчих спадкоємниць). В обидвох мовах майже однакова система голосних звуків. І в латинській, і в українській розрізняються звуки ґ і г(g i h): в латинській genus “рід”
(споріднене з нашим жінка) і hostis
“чужинець, ворог” (споріднене з нашим гість).
В обох мовах відбувається чергування звуків у і в: лат. nauta “моряк” i navis
“корабель”, як наше наука і навча́ння. Так само в обидвох мовах є випадний звук е: в латинській aper — apri(“вепр —вепра”), як в українській вітер — вітру (випадає звук е).
     В архаїчній, тобто найдавнішій
латині було вісім відмінків, у тому числі кличний і два місцеві. В
українській мові і всі ці відмінки, за винятком одного місцевого, і в основному їхнє значення збереглися. Навіть закінчення в деяких відмінках ті самі. Наприклад, однакове закінчення виступає в називному відмінку однини багатьох іменників жіночого роду, як arena (арена), summa (сума) в одній і другій мовах; у кличному відмінку іменників чоловічого роду: Brute (Бруте) — відомий латинський вислів “Et tu Brute contra me” (І ти, Бруте, проти мене) майже зрозумілий і без перекладу; такі самі закінчення в називному множини мають іменники чоловічого роду: muri (мури), numeri (номери); іменники середнього роду: maria (моря), nomina (імена).
     Латинська й українська мови
розрізняють три ро́ди: чоловічий, жіночий і середній. І знаменно, що найдавніші українські іменники в більшості випадків мають навіть той самий рід, що й латинські. Так, однаково до чоловічого роду належать, наприклад, іменники латинське hortus “сад” і наше город, pulvis і пил, ventus і вітер, mensis і місяць, sucus і сік, somnus і сон, dolor і біль, nasus і ніс;. до жіночого роду іменники nox і ніч, mors і смерть, res і річ, voluntas і воля, securis і сокира, lana і вовна, barba і борода, casa і хата; до середнього роду іменники cor і серце, nomen
і ім’я, aratrum і орало, semen “насіння” і сí́м’я, lac і молоко, vinum і вино тощо. У латинській мові іменник domus жіночого роду, в українській дім ― чоловічого, але, виявляється, і в українській мові він часом буває жіночого роду: Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми? — читаємо в І.Нечуя-Левицького.
     Ще більшу тотожність спостерігаємо в особових закінченнях дієслів, особливо при зіставленн і українських форм з формами архаїчної, тобто найдавнішої латині: sedet i ― сидить, sedemos ― сидимо, sedetes
― сидите. Того самого походження суфікс для утворення вищого ступеня порівняння прикметників в українській мові - іш - і в архаїчній латині ios: новий ― новіший, novus ― novios;
лівий ― лівіший, laevus ― laevios.

Дитячі слова української мови часто співвідносяться з латинськими: тато і tata, мама і mamma, папа “хліб” і panis
“хліб”, вава “болить” і vapulare “бути побитим”, куку “шукай” і occultare
“ховатися” (у цих словах по-дитячому повторено
перший склад), кака “брудне, погане” і cacare ldquo;випорожнятися” тощо.
     Усі ці та багато інших збігів з латинською мовою можуть свідчити лише про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала формуватися ще дві з половиною — три тисячі років тому́, можливо, водночас із латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато чого, що вже класична латинь утратила.

     Факт другий.
Візантійський мандрівник і історик Пріск Панійський 448 р., перебуваючи в таборі гуннського вождя Аттіли, на території сучасної України записав слова мед і страва ― це вже українські слова.

     Факт третій.
Коли в VІ ―VІІ ст. н.е. предки сучасних сербів і хорватів переселилися з України на Балкани, вони вже понесли з собою багато елементів, властивих і сучасній українській мові.
     Зокрема в сербській
і-хорватській мовах перед звуком е приголосні вимовляються так само твердо, як і в українській: земља
“земля”, весело. Не ом’якшуються приголосні й перед звуком и: липа “липа”, тихи “тихий”, вабити
“вабити”. У деяких діалектах хорватської мови так
само, як і в українській, на місці колишнього звука, що позначався буквою h, звучить і: dilo “діло”, lito “літо”, did
“дід”. Так само відбувається чергування г, к, х із з, ц, с: у
сербській і хорватській мовах: нога ― нози, рука ― руци, муха ― муси. Однаково звучить кличний відмінок в українській і сербській та хорватській мовах: Иван ― Иване, орач ― орачу, сестра ― сестро, сестрица ― сестрице, лекар ― лекару, друг ― друже, jунак “герой”― jуначе.
     Дієслова в першій особі
множини дійсного способу мають кінцівку -мо (як і в українській, в архаїчній латині та ще в італійській та іспанській мовах): чуjемо, оремо, ходимо, стоjимо. Майже однаково в обох мовах змінюються дієслова в наказовому способі, наприклад, у сербській і хорватській мовах: пиши, пишимо, пишите; чекаj, чекаjмо, чекаjте.
     Чимало слів, які, здавалося б, є специфічно українськими, зустрічаємо також у сербській та хорватській мовах у майже однаковому звучанні і з тим самим значенням: вир, гаj, ка́љужа, квочка,
китица, кожух, кољиво
“коливо”, крок, кут,
ку́њати, крхки “крихкий”, кутњи (зуб), < em>мршав “миршавий”, на́опако “навпаки”снага, треба,и пого́тово “і
поготів”. Такі самі, як і українські, назви місяців у
хорватській мові мають, проте, інше значення:травањ ― це “квітень”, липањ ― “червень”, српањ ― “липень”, листопад ― “жовтень”, але сечањ ― “січень”.
     Усе це незаперечно свідчить,
що вже півтори тисячі років тому́ (коли серби й хорвати переселялися з України на Балкани) мова наших предків мала багато тих специфічних рис, які становлять визначальні особливості сучасної української мови. Це вже була українська мова, хоч так вона, зрозуміла річ, тоді ще не називалася.
     Факт четвертий.
У VІІІ — Х ст. русичі підпорядкували собі частину литовських племен на північ від Прип’яті, з яких пізніше постала білоруська народність. Білоруська мова, яка сформувалася внаслідок цього, мало чим відрізняється від сучасної української, лише фонетика, манера вимовляння звуків, у ній залишилася литовська: дзекання, цекання, акання, м’яка вимова. Останнім 983 року Володимир
Великий завоював литовське плем’я ятвягів. Мова їхніх
нащадків повністю українська — це сучасна Берестейщина.
     Підкореним уже після 988 року, тобто після прийняття християнства, а з ним як елітної й староболгарської мови, угро-фінським племенам на північному сході було занесено вже українсько-старослов’янську суміш, яка й започаткувала сучасну російську мову.

     Факт
п’ятий. Безперечно українським є напис
“коваль Людота” на мечі з ХІ
ст., знайденому на Полтавщині, як і значною мірою напис на келихові чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений не пізніше 1151 р.: “А се чара кня[зя] Володимерова Давыдовча, кто из неh пь тому на здоровье а хваля Бога свого осподаря великого кня[зя]”.

     Факт шостий.
До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники Святослава 1073 і 1076 років. Перший — це копія з болгарського оригіналу. І все-таки український переписувач примудрився наробити чимало помилок. У кількох словах замість закономірної в старослов’янській мові букви h він ужив букву и: нимая, си́мя, исцили, видома, пламениє (тобто пломеніє); сплутував и з ы: выны (замість вины), трызны (замість тризны), просты (замість прости), помыслы (замість помысли ― наказовий спосіб); написав чоловhка
(замість человhка), Илля
(замість Илия), ходъ
(замість годъ ― так він передав український звук h), он є давъ, уставивъ (замість старослов’янського далъ, уставилъ), пьємо замість пиємъ, помагає (замість помогаєтъ) тощо.
     У складеному за болгарськими
зразками українським автором Ізборнику Святослава 1076 р. є такі сучасні українські слова: ворогъ (вжито один раз, а 21 раз написано врагъ), морокъ, полонъ, вhтрила, лу́ка (“ділянка, поросла травою”), краса, свита, гърньць (горнець), въчинити, сваритися, дивися, лишися тощо.

Факт сьомий. Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані написи) на стінах Київської Софії з ХІ—ХІV ст. (будівництво собору було завершено 1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як правило, дуже лаконічні і являють собою переважно молитовні звернення до Бога та святих з різних приводів. Написані вони старослов’янською мовою: вживається тільки займенник азъ, у прикметниках скрізь виступає закінчення аго (зълаго, грhшнаго), вживаються форми помози (наказовий спосіб), храбрый тощо. Але майже всі чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення ;ові, еві: Петрови, Дъмитръви, Павълови (ХІ ст.), Василеви, Борисови, Иванови, попови Ивану (ХІІ ст.) і т.д. У звертаннях послідовно вживається кличний відмінок: святый Фоко, свята Софиє и святый Онуфриє, Андрониче, небоже. Вживаються чоловічі імена на –о:Михалько, Марко (ХІ ст.), Дмитро (ХІІ ст.), Гаврило. Двічі наводиться ім’я Володимир, в ХІ і ХІІ ст., і обидва рази з повноголоссям –оло-.
Звертає на себе увагу форма орудного відмінка имямъ (ХІІ ст.) замість старослов’янської форми именьмъ. У тому ж ХІІ ст. один з авторів утворив присвійний прикметник від імені Янъка цілком за правилами сучасної української мови: Янъчынъ. У написах з ХІІІ ст. подибуємо сучасну форму дієслова в минулому часі чоловічого роду з суфіксом –в, а не –л: азъ моливъ. Поряд з помилуй мя в ХІІІ ст. трапилося також помилуй мене. В ХІ ― ХІІ ст. зустрічаємо цілком сучасні українські слова в сучасному звучанні: хрест, не хотячи, геть, порося.
Факт восьмий. Багатий і переконливий матеріал про український характер мови Київської Русі дають новгородські берестяні́ грамоти ХІ ― ХV ст., яких виявлено й опубліковано понад 700. Це переважно приватне ділове листування, писане, звичайно, тодішньою літературною старослов’янською мовою.
     Але вже від початку ХІІ тут спостерігається написання и замість h: тоби, съби, нимечкий, клить, дижя, помитка, дидъ, михъ, сино, на рицици “на річці”, не смиємъ, єси велилъ, роздилилъ, диялось, приихавъ, ихалы, поихалы, не надийся, сидити, ото всихъ селянъ, отъ всихъ сиротъ тощо. В них відбито також перехід е в о після шиплячих: чого, чоловhкъ, жона моя, чоло́мъ; м’який звук ц: отьць“отець”, куницю, сороцицю,пшеници; префікс роз-:роздилилъ, розумно.
     Звертання вживаються переважно в кличному відмінку: куме, господине, Онсифоре, дhво; іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини мають закінчення –ові, -еві: Стоянови, синови, Василеви, мужеви; у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду трапляється закінчення –у там, де мало б бути –а: гороху, пудъ меду, горсти лену, восъку, шолку, дару, лову.Прикметники в родовому відмінку однини чоловічого роду мають майже повсюдно закінчення -ого: доброго,великого, жолтого; рідко закінчення –аго: луцьшаго. Трапляються такі українські форми займенників: тоби,от нього, к ньому, с тыми, на тыхъ, хто, с кимъ.
     Явно український характер мають багато дієслівних форм: грамоту с тобою спишемо, молотимо да сыплемо, язъ къ тоби берость написавъ, пришьлить, възмить.
     Імена новгородців звучать переважно як сучасні українські (тут завчена книжна старослов’янська мова дає себе знати якнайменше): Олекса, Олексии, Олександр, Онисимъ, Олисей, Остафий, Олена, Микыта, Михайло, Ма́рко, Василь, Василко, Юрко, Иванко, Пан[ь]ко, Рад[ь]ко, Степанець, Федорець, Костянтинъ, Хрьстина. То тут, то там в берестяни́х грамотах прохоплюються слова, характерні саме для української мови: господыня, господарь, батко, паробокъ, наимитъ, госпо́да “домівка”, година, кожухъ, свита, глекъ, соромъ, досыть, куды, абы,та (сполучник) тощо.

     Факт дев’ятий — це мова “Слова о полку Ігоревім”, опублікованого 1800 року. Поема, як вважають вчені, складена в 1185 ― 1187 рр., а відомий список її зроблено, можливо, в ХV ― ХVІ ст., під час так званого другого південнослов’янського впливу, коли в текстах посилено виправлялися відхилення від старослов’янської мови. “Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. На таку думку наштовхують ті поодинокі пропущені українізми, які трапляються тут. Наприклад, в усьому тексті вживається старослов’янська форма імені Владимиръ, але один раз ― Володимиръ; так само скрізь ― храбрый, і раптом: хороброє гнhздо; п’ять разів слова дhвиця, дhва написані через h, а шостий ― через и: красною дивицею; через h написані слова полетhти, одолhти, разумhти, але написано через и: помолодити (А чи диво ся братіє стару помолодити?);дев’ятнадцять разів ужито в прикметниках закінчення -аго (стараго, великаго), а двадцятий раз проскакує -ого:поганого Кощея; у двох третіх випадків (65 разів) у кінці дієслів 3-ї особи однини й множини стоїть твердий -тъ (кличетъ, велитъ), але в решті випадків (31 раз) виступає –ть: комони ржуть за Сулою; звенить слава в Кыєвh; трубы трубять в Новhградh; стоять стязи в Путивлh.
     Зовсім не старослов’янські й такі вислови, слова та форми слів, як : лисици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, дhти бhсови, уже бо братіє невеселая година въстала, уже княже туга умь полонила, заступивъ королеви путь, подъ тыи мечи харалужныи, загородите полю ворота, оксамиты, кожу́хы, стягъ, звонячи в прадhднюю славу тощо.

     Факт десятий.
Єврейський теолог Соломон Іцхакі (ХІ ст.) в коментарі до
П’ятикнижжя, пояснюючи деякі слова з мови євреїв, що жили тоді в Київській Русі, називає слово сніг
— саме із звуками і та г: сніг. І це в ХІ столітті. Інший єврейський теолог Ісаак бен-Моїсей (писав у сере́дині ХІІІ ст.) у коментарі до Талмуду дає таке пояснення: “Дерева (або колоди), зв’язані у великій кількості, що в Біблії називається рафсодот…, по-німецькому влос (Floss), а руською мовою пліт”.
Виходить, що чергування о з і (пліт — плоту) в українській мові відбулося ще десь до сере́дини ХІІІ ст., а не аж у ХV ст., як це засвідчують найдавніші українські пам’ятки.

     Факт одинадцятий.
Найкраще відбили мову ще дохристиянської Русі українські народні пісні. Відразу слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише редагуватися, доповнюватися або скорочуватися. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають з 13 на 14 січня в Доброгостові Львівської області, не редагувалася: 
              
Чи спиш, чи чуєш, 
              
Господаречку, 
              
У своїм домочку 
              
На Новий рік, на Новий рік? 
              
Підем орати, підем сіяти 
              
Яру пшеницю 
              
На Новий рік, на Новий рік.
     На перший погляд незрозуміло,
як це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але річ у тім, що на Русі до
прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці
березня, коли й справді можна починати весняну сівбу. Володимир Великий
початок року переніс на вересень. А щедрівка залишилася без змін.
     Такою ж давньою,
дохристиянською є й ця купальська пісня, записана на Івано-Франківщині
й відома в інших краях України:
              
Гей, око Лада, Леле Ладове,
              
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
              
Бо око Лада з води виходить,
              
Ладове свято нам приносить.
              
Гей, Ладо! А ти, Перуне,
              
Дай дочекати Ладі Купала.
     Усе тут ― і
особливий ритм, й імена поганських божеств ― старовинне, тільки не
мова.
Можливо, ще давніші погляди наших предків відбиває ця веснянка,
записана на Волині:
              
Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
              
Ой чого так рано із вир’їчка вийшов? 
              
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав, 
              
З правої ручейки й ключики видав, 
               З
правої ручейки ― літо відмикати, 
              
З лівої ручейки ― зиму замикати.
     У цій пісні, як і в
попередніх, відбилося світобачення наших далеких пращурів у всій своїй
первозданності: і уявлення про сонце як Ладове око, що поринає у воду й
виринає з неї; і переконання, що на зиму пташки ховаються під річку, де
був вирій, тобто рай, туди не треба було відлітати, туди просто
заходили і звідти виходили; і поділ року на зиму, літо й осінь (без
весни). Давність цієї пісні, як і багатьох інших, не тільки наведених
тут, безперечна. А мова їхня ― природна, жива, українська, ніби вони
недавно складені.

     Факт
дванадцятий. Пращури українців живуть
споконвіку на цій землі, що тепер зветься Україною, тобто вкраяною
долею, Богом. Як вважає більшість славістів, епіцентром, звідки
поширювалися слов’янські мови, була Україна. “Те,
що слов’янська прабатьківщина була між Карпатами,
Придніпров’ям (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і
Пінськими болота́ми, на території, де з найдавніших часів панує чисто
слов’янська топоніміка, є в наш час
загальновизнаним”, ― стверджує російський мовознавець
В.Кипарський. “Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про
середньодніпровську-західнобузьку прабатьківщину
слов’ян”, ― уточнює інший російський мовознавець
Ф.Філін. Це дає підстави припускати, що українська мова, як автохтонна,
найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала й зберегла
риси тієї мови, яка лягла в основу всіх слов’янських мов. Бо
ж саме з цієї території йшла слов’янська експансія, а отже, й
поширювалася слов’янська мова, яка, стикаючись з іншими
мовами інших племен, набувала відмінних рис і започатковувала нові
слов’янські мови.

     Підсумок.
Українська мова формувалася тисячоліттями. Її основні елементи були
започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови,
або й раніше. У VІ ― VІІ ст. вона вже мала окреслено сучасні обриси,
про що засвідчують сербська й хорватська мови. Ще до створення
Київської держави українська мова опанувала великі простори
центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.
     Звичайно, за цей тривалий час
українська мова зазнавала різних сторонніх впливів. Для неї не минулися
безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і нуртування
скіфських племен у VІІ ст. до н.е. ― ІІ ст. н.е., і вторгнення готів на
південь України в ІІІ ― ІV ст., й існування могутньої гунської імперії
в ІV ― V ст., і жорстоке панування тюркомовних аварів (літописних
обрів) у VІ ― VІІІ ст., і зіткнення з хозарами, уграми, печенігами
впродовж VІІІ ― Х ст. Щось в українській мові залишилося від мов цих
народів і племен. Щось привнесли в неї старослов’янська,
польська, російська мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало.
Ніякі впливи й лихоліття не могли порушити її цілісності, стрункості.
     Українська мова зараз одна з
найбагатших і найрозвиненіших мов світу. І ми, українці, повинні
захистити її від посягань різних зайд і перевертнів, як її досі
захистили наші предки. Житиме наша рідна мова — житиме й наш
народ.

Іван Ющук, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки й техніки України

http://www.btb-net.com/main/117/12-faktv-pro-davnst-ukransko-movi 

Також тут можна знайти інформацію за темами наступних статей:

ЗАБУТИЙ ЧАРОДІЙ ЧОРНИХ ОЧЕЙ
Ода транзистору
Таємні коди устинянських книг (Кобзарсько-лірницька традиція в Україні)
Що обирає UA-країна
Українська ідентичність: між Європою і Африкою
Креатив від Ігора Чомка
Інтернет не розкіш, а спосіб заробляти гроші
Сантехнік — китаєць, електрик — таджик? Країна «голодує»...
ФОЛЬКЛОР ЯК ОДИН З ГОЛОВНИХ ЧИННИКІВ ЕТНІЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ КУБАНСЬКИХ КОЗАКІВ
МІЖ ГОГОЛЕМ І ШЕВЧЕНКОМ: становлення нової ідентичност
Українська Держава Скоропадського
Підсовєтська Україна.ч.2
Поділити Україну, щоб об’єднати її?
Підсовєтська Україна
Українським психіатрам усе частіше доводиться лікувати жертв «одноруких бандитів»
«Людський фактор» на початку війни
Владимир ШПАКОВИЧ: «КУБАНЬ ОТНОСИТСЯ К УКРАИНСКОЙ ОЙКУМЕНЕ»
Слюсар у конспірації
Лі Куан Ю: лідер, який на маленькому острові створив собі велику державу
Хохли - родзинка російських серіалів?
Русалії. Нявський Великдень. Проводи русалок.
«У полоні печалі». Володимир Івасюк. Сімейна елегія
Польові дослідження з українського суржику
Українські імена та прізвища
ГАЛИЧИНА - ЗАРУЧНИЦЯ УРСР
ІДЕОЛОГІЧНА БОРОТЬБА НАВКОЛО ПИСАНКИ
Коли ж і ким, врешті-решт, були побудовані Великі піраміди?
Інтуїція: відчуття, що кидає виклик фізичному
Засновником Росії був… Китай!
Галицькі коріння Зигмунта Фрейда
МИХАЙЛО ХАНЕНКО
Як світ дізнався про УПА.
Вервольф - найпотаємніший бункер Гітлера. Наци №2 на Вінничині
Мова як чинник формування людини і нації
Вервольф - найпотаємніший бункер Гітлера. Й по сьогодні
«Диявол» криється у дрібницях
Кому вигідна дешева робоча сила?
В пошуках загальнонаціонального сенсу
ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ
ПРИНЦИПИ СУДОЧИНСТВА ВІЙСЬКОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ
Конфуцій:ВЕЛИКЕ ВЧЕННЯ
Анна Ярославна – королева Франції
Схід-Захід: війна і мир
Культи і тотеми давньої людини
Дослідження: російськомовні українці заробляють більше україномовних
Біло-блакитні вожді насправді давно вже здалися
МОВА І МЕНТАЛЬНІСТЬ:УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ПОРІВНЯННЯ
10 міфів про знайомства по Інтернету
Украинский язык. Личный счет
Великдень та Різдво - Сонячні свята
Приховані вигоди пластикових карток
Українські імена
Наша кров - на своїй землі
Сімейна обрядовість
Фінський урок для України: "главное - вовремя смыться"
"Вони питають, чи єсть у нас культура"
КОЛЮЧКИ І ТРОЯНДИ МИКОЛИ ЧАЙКОВСЬКОГО
Не вір, не бійся, не проси
Сакральність кобзарів і лірників та їх інструментів у традиційній культурі України
Віталій Радчук: плекаймо совість юні
Українці... Національно-мовні обриси
АНТРОПОЛОҐІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Росія відокремилася від України в ХІІ столітті
Grid ЯК ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Особливості вимирання українців
Елітарний політикум або Нарис про українську інтелігенцію
Як правильно жити в Україні? Поради економіста
Суржик - проблема української мови
Таємниця імені «Україна». Чому українці розмальовують писанки і люблять казку про Яйце-райце
КРИЗА ЕЛІТ ЯК ХВОРОБА НАЦІЇ
Секретар Донецької міськради: Шевченкова поезія дуже убога
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА
Мішель Терещенко: Я вирішив жити в Україні не для того, щоб повернути статки моїх предків»
Питання про шляхетність
КУЛИНАРНЫЕ ТАЙНЫ ИСТОРИИ
ПРО ГЕРОЇВ КІНОФІЛЬМУ «СВАДЬБА В МАЛИНОВКЕ»
Закарпатські тамплієри або Шукайте відповіді в Середньому
Українська нація?
Шок! Святий Валентин був бандерівцем і западенцем
ЯК УКРАЇНЕЦЬ ГЕРОЄМ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ СТАВ
Рецепти з мисливської торби
Про те, як нам впендюрювали російську мову
СЛОВО ЯК ЗБРОЯ
Дозволено все?
ЯЗЫКОВЫЕ ПАРАДОКСЫ
На розламі двох цивілізацій
Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
Життя солодке та коротке
Національна ідея чи національна ідентичність?
СПОГАД ПРО МАЙБУТНЄ ЧЕРЕЗ ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ
Історія новорічної ялинки
Правда истории и мифы языкознания
ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Глава держави вмів робити дітей та ганяти сепаратистів
Українське Свято Різдва Світа, 6-7 січня
«Заграниця» не допоможе
ФЕНОМЕН УКРАЇНИ
З ІСТОРІЇ НОВОГО РОКУ
ІСТОРИЧНІ УРОКИ PR: ВІД ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ ДО ПАБЛО ПІКАССО
ЛІКИ ВІД ГРІХА
Незнана Росія
Маніфест українського фундаменталізму
Ursus Arctos. Беззахисний демон карпатських лісів
Барак для українців
Київський вчений створив ліки від лейкозу. Не потрібні?
МРАКОБІС
Шотландія і Союз: 300 років потому
Повернення філософа мови
Початок зимових свят
ЗАПИСКА ПО ВОПРОСУ О ЦЕНЗУРЕ КНИГЪ НА МАЛОРУССКОМЪ ЯЗЫКЕ"
Чому ви готові на приниження, аби лиш не стати щасливими?
П’ЯТЬ ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ЛЕМКА
Володимир Улянич. Він мав бути королем України ХХ століття .
Розумові здібності води
Сергій Корольов. Ікар з підпаленим крилом
Троянська імперія на Дніпрі
Шнобелівка-2006: запах гною і ніг з драпанням дошки
Мільйон на рейках
Реваншист-мокрушник тікав з Києва у паніці
ЧИ МАЛА МОВА КИЇВСЬКОЇ РУСИ ДАВНЬОМОСКОВСЬКУ ОСНОВУ?
«Я, безперечно, загинув би...»
Фізіологія людини: цікаві факти
Нанотехнології викликають у людей підозри
Дослідник Абель Басті: Гітлер вмер у Парагваї
ГОЛОДОМОР 1932/1933: «ВТРАТА» ТА ВІДНАЙДЕННЯ
Мать вашу!
Україна трансцендентна
ЧИТАЮЧИ "ВЛЕСОВУ КНИГУ"
Ірина Фаріон: Мова як суспільно-креативна сила
Остання роль американського "піжона" з українською душею
Найдавніші міста Донеччини: міфи і реальність
ФЕНОМЕН ГОГОЛЯ
Ці забавні збоченці
Рятуйте, євроремонт!
ГЕРОЇ ТА (АБО) КОЛАБОРАЦІОНІСТИ: ПО ТОЙ БІК МІФУ
Дмитрівська субота - згадка про культ предків
Як уникнути розвода в супермаркеті
PhD ЧИ КАНДИДАТ «ІКС»-НАУК (К.Х.Н.)?
Слов’янська зброя, краща за дамаську сталь
Як будували Успенський собор Києво-Печерської лаври
Жителі плавучого міста побачать світ очима своїх будинків
Скіфи. Чи був такий народ?
Юліанський і григоріанський календарі
Як заощадити на трафіку
Михайло Іллєнко: «Коли показують фестиваль українського кіно, Шварценегер у холодочку відпочиває»
Мовні Обов'язки
ЯК ДОБРЕ ВМІТИ ЧИТАТИ!
Чи підписував Степан Бандера пакт Молотова-Ріббентропа?
ВІД КАУРІ ДО ГРИВНИ
Свято Покрови
Про УПА
В Українській повстанській армії євреї були і лікарями, і вояками
БезуМОВНА експансія
Мовна політика і національне самопочуття
Мордовський лексикон лоховатих українськиx гопників
НЕЗНАЙОМА МОВА ПОШИРЮЄТЬСЯ ЗІ СТРАШНОЮ ШВИДКІСТЮ
Урок від князя Кия
Інформаційне перевантаження
Один iз неперевершених зануд
Інструментальна музика
Загроза Інтернету
ЗАЗИРНІМО ЗА «ЛАШТУНКИ»…
Московини та українці: расова історія
НЕРУССКИЙ РУССКИЙ ЯЗЫК
КРАЇНА МОКСЕЛЬ
Бойківське коріння – ознака фанатизму
Марс і Гефест: повернення історії
ЗЕМЛЯНИ І КОСМІТИ — ІСТОТИ ОДНОГО ПОРЯДКУ?!
Жінки-воїни. Міф чи реальність.
Уроки двох репатріацій. У вересні 2004-го виповнюється 60 років...
Цілюща сила Кримського Сфінкса
Росіяни - це асимільовані східні українці та фінно-угри
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
Українсько-польсько-російські перетини: погляд з Кракова
Чим ближче до московських попів, тим далі від Бога?
Смерті з новин падають зі стелі жовтими кульками
Янукович - останній месія
Факти русифікації України
Дороговказ генія
Видавив раба - допоможи сусіду!
Загальні правила сервірування столів
Гуляв козак по Європі
Загадка Сократа — загадка людини
Давні боги українських предків
Походження слова Латани або Латина
Розділи з книги видатного французького мислителя і посвяченого Рене Генона (1886-1951) "Криза сучасного світу", написаної в 1928 році.
Про таємницю занепаду
СВІТ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. ОСОБИСТІСТЬ І ДОБА: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ЧИ Є АРТИКЛІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ?
А якщо коріння людства – древніше, ніж вважалося раніше?
ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ: МІЖ КОНЦЕПЦІЄЮ «ОБЩЕРУСЬКОЇ ІСТОРІЇ» ТА ТРИПІЛЬСЬКОЮ АРАТОЮ
Володимир Мономах
Лєнін і Україна
«Зручна» мова українських інтернет-ЗМІ
З ЧОГО ПОЧАТИ? ПРИКЛАДИ З ЖИТТЯ. НА ЗАМІТКУ «АНТИКРИЗОВІЙ» КОАЛІЦІЇ
Галицький анабазис зі Швейком
Що сказав Ціцерон?
У пошуках аналогії
ЯК ЗБЕРЕГТИ ІСТОРИЧНУ І КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ КРАЇНИ

аудиокниги ссылки на скчивание

Разные книги:
http://abuki.info
http://akniga.com/akniga/Default.aspx
http://anastasiaclub.ru/page.php?p=abooks_cat
http://audio.arjlover.net/audio
http://audiobook-32kbps.nnm.ru
http://audiobooks.ho.com.ua
http://audiobooks.ulitka.com
http://audioknigi-darom.ru
http://bkarlov.narоd.ru/index.htm
http://rus-voice.net/cat
http://www.audiobookz.ru/index.php
http://www.mp3kniga.com/download.php
http://www.mp3-kniga.ru
http://www.mp3slovo.com
http://www.natahaus.ru/category/literature
http://www.wzone.ru/books (17 страниц)
http://www.1001skazka.com/abook1.html (14 страниц)
http://lit.nnov.ru/?id=344

Авторские аудиокниги:
http://sheba.spb.ru/audio.htm

Радиоспектакли:
http://sheba.spb.ru/radio.htm
http://www.mp3-kniga.ru/rtm.htm

Звуковой архив Малого театра:
http://www.maly.ru

Сайт «Аудио Театр» – авторский проект Дмитрия Урюпина. Здесь находятся аудиофайлы (аудиоспектакли, радиопостановки, говорящие книги, саундтреки и т. п.), которые выложены в демо-версиях, а иные и целиком:
http://audiotheater.indeep.ru/index.html
Материалы для скачивания можно найти тут:
http://audiotheater.indeep.ru/spekt.html

"The Mercury Theatre on the Air" – пьесы 30-х гг. в mp3:
http://www.mercurytheatre.info

Русская классическая литература в формате MP3 и RealAudio:
http://www.ayguo.com

Сказки:
http://audioknigi-darom.ru/audiobooks2.htm
http://childrecords.km.ru
http://collection.uran.ru/index.php?param=/mp3%20сказки
http://ejik-land.ru/audio
http://sheba.spb.ru/skaz.htm
http://www.1001skazka.com/tale1.html
http://www.gorodfm.ru/skazki
http://www.i-mp3.info/singer14102.htm
http://www.mp3-kniga.ru/skazka.htm
http://www.rjevka.com/kids/kidsfun/tales
http://www.tonnel.ru/?l=fonoteka&main=330
http://www.tonnel.ru/?l=music&alb=1701
http://www.tonnel.ru/?l=music&alb=3735
http://www.zipsites.ru/abooks/skazki
http://www.zipsites.ru/books/detskaya_skazka

Электронная библиотека «ImWerden». Выберите раздел «Читает автор» (5 страниц аудиокниг):
http://imwerden.de/cat/modules.php?name=books

Поэтический портал со свободной публикацией mp3 файлов:
http://www.stihophone.ru

Аудиокниги на иностранных языках:
http://uztranslations.net.ru

Аудиокниги на немецком языке:
http://gutenberg.spiegel.de
http://www.vorleser.net

Аудиокниги на английском языке:
http://audioknigi-darom.ru/audiobooks12.htm
http://englishtips.org/cms
http://www.audiobookz.narоd.ru/BC.html

Аудиокурсы английского языка:
http://www.narodnz.co.nz/elessar/category/uroki-angl...
http://www.zipsites.ru/abooks/english

Научно-популярные радиопередачи на английском языке:
http://www.cbc.ca/quirks/index.html

Аудиокниги по фильмам BBC и National Geographic:
http://www.zipsites.ru/abooks/bbc_ng

Цикл телепередач естесственно-научного профиля:
http://www.zipsites.ru/abooks/gordon

Лекции российских университетов:
http://www.zipsites.ru/abooks/lektcii_rossiiskih_uni...
http://www.zipsites.ru/abooks/lingvistika
http://www.zipsites.ru/abooks/osipov
http://www.zipsites.ru/abooks/osnovy_teor_psy

Коллекция ссылок на бесплатные аудиокниги:
http://audio-knigi.narоd.ru/download.html
http://booksmp3.ru/audioknigi_besplatno.html
http://ivan.susanin.com/thema.phtml?them=2104&id...
http://lingo.ucoz.ru/biblioteka.html
http://sheba.spb.ru/links-audioknigi.htm

Еще есть инет-радио, где на 14-й кнопке круглосуточно читают аудиокниги:
http://www.specialradio.ru

Старое радио можно послушать тут:
http://www.staroeradio.ru

Проект "Модель для сборки":
http://mds.altervision.ru
http://mds.rudn.info
http://willowent.narоd.ru/model.html
http://www.mds-club.ru

вот тут много смайликов, которые работают по следующей схеме - рядом со смайлеком написано слово, его надо запихнуть в двоеточия, и все))) примерно вот так:

ogon -

надо написать :*ogon: без звездачки)))

итак, лист смайлекав. поехали!

4u -
agree -
alc -
appl -
baby -
balin -
band -
bat -
batman -
bboy -
bdsm -
bee -
beee -
beer -
bird -
birthday -
bis -
box -
bran -
bud -
buduar -
buket -
bye -
candle -
cannibal -
cheese -
clown -
coffee -
cola -
confuse -
cook -
crazy -
crazy1 -
dedmoroz -
devochka -
dkiss -
draw -
drink -
duel -
durak -
eatcur -
end -
evr -
fignya -
fire -
firegun -
flirt -
fly -
focus -
fol -
fon -
fred -
freddy -
frfr -
gent -
gibdd -
girl -
git -
gitarist -
glasses -
goss -
grenade -
guitar -
hah -
haha -
hihihi -
hit -
idea -
ilua -
inc -
inv -
iq -
jeday -
junping -
killknife - :killknife:
kiss3 -
kngt -
kos -
lamer -
leb -
look -
love -
lupa -
matros -
mc -
md -
mobile -
mogila -
molotoku -
nnn -
nud -
nueta -
nunu -
ogon -
orbita -
ovca -
paf -
pcall -
phone -
pila -
pinok -
pisaka -
pok -
poka -
pokapoka -
pop -
popolam -
poz -
pri -
PS -
read -
rev -
rotate -
runaway -
rupor -
scull -
shar -
shok -
shy -
silly -
sla -
slon -
slp -
smile -
spank -
spawn -
speaking -
stul -
sumo -
sun -
super -
susel -
tb -
teleport -
terminato - :terminato:
tnp -
tongue -
tsr -
tucha -
type -
ufo3 -
umn -
umnik -
unkn -
ura -
uraura -
ushi -
utesh -
vbanke -
vedro -
vesh -
virus -
viy -
walk -
write -
wsleep -
xmas -
zas -
zont -
zub -

з.ы.: всем в цитатник!!!)))