Чорнокорінь лікарський
З давнини до нас дійшло чимало елементарних практичних знань. Наприклад, нащо труїти хімією мишей і пацюків, наражаючи на небезпеку себе, тварин, забруднюючи довкілля, коли є рослина, запаху якої гризуни не переносять. Вони нізащо не залишаться там, де його почують. Колись так захищали хати й комори, коріння і траву восени клали в бджоляники, навесні – висівали біля пасік та в садках.
Дуже непогано! – скажете ви. – Та що то за диво-рослина, де її шукати? В давнину її називали собачий язик, собача медунка, куряча сліпота... Ботанічна назва – чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale). І шукати нема потреби, бо росте він майже скрізь – на полях, пустирях, уздовж доріг, біля житла або в садку.
Придивіться до рослини заввишки 30-90 см, з м’яким опушенням сизуватого відтінку. Дрібні квіти, зібрані на верхівках у волотисті суцвіття, на початку цвітіння брудно-рожеві, потім стають фіолетовими. Характерною ознакою, окрім темного кольору, є специфічний «мишачий» запах кореня. Примітний чорнокорінь на пасовиськах – він буде бовваніти серед трави, і жодна худоба не наважиться його з’їсти. Сморід застерігає, що рослина отруйна.
Всі частини містять токсичні алкалоїди: циноглосин, циноглосеїн та глюкоалкалоїд консолідин, які обмежують застосування рослини в медичній практиці. Але «лікарським» чорнокорінь названий не випадково. У минулому ним вгамовували будь-який біль, припиняли судоми, робили відхаркувальні засоби від кашлю та кровохаркання, шлункові засоби від проносів, особливо кривавих, ліки від гнійної інфекції.
Звісно, завжди пам’ятали про небезпеку: ліки готували досвідчені травознаї і застосовували дуже маленькими дозами. Нині внутрішнє застосування чорнокореня лікарського є абсолютно не виправданим! Завжди можна знайти інші, безпечніші, та не менш цілющі трави.
Краще користатись ним зовнішньо, наприклад, для місцевої анестезії при забитті, пораненні, переломі. А ще для прискорення зростання кісток подібно до живокосту, рослини – близькі родичі.
В разі артриту, крім знеболення, чорнокорінь знімає запалення, так само, як у випадку запальних захворювань шкіри, фурункулів, опіків, виразок, навіть пухлин.
До ураженого місця можна прикладати потовчений свіжий корінь, з відвару сухого кореня робити лікувальні ванни, обмивання, примочки та компреси (4 ст. л. подрібненого кореню на 1 л окропу, проварити 15 хв., настояти в закритому посуді 12 год., процідити).
З настоянки кореня на горілці (1:10) готують розтирання. Для примочок і компресів можна подрібнити і розпарити сухе листя або траву, загорнувши його в марлю. Для лікування винайшли мазь: одну частину свіжого товченого кореня (або порошку сушеного кореня) на чотири частини жиру.
Чорнокорінь – сильнодіюча рослина, раніше ним загоювали навіть рани від укусу гадюки чи скаженого пса. У моєї бабусі завжди був порошок чорнокореня для таких випадків. І сьогодні він може послужити першою тимчасовою допомогою, якщо немає можливості негайно викликати «швидку».
З досвіду народної медицини відомо, що рослини, які лікують укуси, часто мають і протипухлинну дію. Колись довелось скористатися цією особливістю чорнокореня. У пацієнта була велика рана, що довго не заживала, гноїлася. Лікарі діагностували рак шкіри і відмовились від хворого.
Трапилось це восени. Трави, яку заготовляють під час цвітіння, в запасі не було. Але вдалося відшукати однорічні корені. Саме їх збирають восени або ранньої весни, адже чорнокорінь дворічна рослина: цвіте на другий рік, після цвітіння відмирає. Почали з припарок з подрібненого кореня. Вони дали хоч невелике, та покращення, вселили віру в хворого, а разом і в мене.
Сік кореня з водою зміг зруйнувати пошкоджений епітелій, почали відторгатись його омертвілі частини. Натомість з’явились рожеві маленькі пуп’янки нових клітин, утворився нормальний, не келоїдний рубець. Рана загоїлась і більше не турбувала. От вам і народна мудрість!
