останні сережки в цій підбірці куплені вчора, а сфотографовані сьогодні. у вікні значно поменшало сонця, а на деревах – листя.
залізяччя різних цікавих форм буде окремо, тут переважно різні пластики.



ще...

відколи я почала викладати тут сережки, у мене назбиралося трохи нових. але їхній час іще колись прийде, поки що – вже давно зафотографовані дерев'яні штуки. фотографії трохи занадто сонячні, але це світло пасує до дерева.
і таке: earrings



ще...

з цими сережками найбільша проблема в тому, що вони легесенькі – надто вже легко їх загубити. ота, що другою фотографією, так і лишилася колись без пари одного осіннього вечора.
ну й "тканина" – то дуже відносний опис. дві пари нитяні, одна валяна з вовни (дуже люблю цих баранців), а одна, зафотографована з двох боків, казково тендітна, зроблена з мережива й левкасу.



ще...

переважно пластик, але є і дерев'яні (мона ліза має в комплекті ще й широкий дерев'яний браслет), і металеві основи.
дуже настроєві сережки.



more...

у цьому комплекті буде все на к. хоча, якщо бути зовсім точною, костяна пара зроблена з рогів. цікаво, що на сонці вона теж просвічується:



ще...

тепер у мене є таке:



абсолютно прекрасні і приємні на дотик. до останнього шва варті того, щоб чекати їх двадцять днів.

я відфотографувала свої сережки.
взагалі-то це мало б супроводжуватися розсовуванням їх по правильних коробочках і якимось, хоч приблизним, упорядковуванням. але впорядковування лишиться до кращих днів (коли я, наприклад, знайду рибальську коробку з відділеннями достатнього розміру і в достатній кількості, але щоб не дуже велику), а поки що все це щастя виглядає, як вчора й місяць тому, тобто отак:



викладати їх усі одразу не буду, бо яка з того радість. можна ж поступово, впорядковуючи їх принаймні віртуально.
частина перша – скло. той сережковий матеріал, перед яким мені, мабуть, найважче встояти. їх було дуже приємно фотографувати, бо від сонця скляні сережки наливаються світлом.



ще...

чудове про канаду (десь у мене була схожа мапа америки):



знайдене в тетяни боровикової, вона ж oryx-and-crake, вона ж – російська перекладачка маргарет атвуд (що, мабуть, нескладно помітити з нікнейму), робертсона девіса і не тільки їх, але саме їх у її перекладах я останнім часом читаю з диким захопленням.
мій улюблений шматок з «бунтівних янголів», щоб ви зрозуміли, наскільки це насправді крутезно (саме в сенсі перекладу улюблений, я його вже зо два місяці, відколи прочитала книжку, всім наводжу як приклад дивовижності робертсона девіса та якості російської версії):

"Именно к этой цели мы будем стремиться: беседа и веселье — я надеюсь, вызванные чтением Нового Завета. Не могу сказать, что в этой книге много забавного, хотя и Христос однажды пошутил, играя словами, над новым именем Петра, которое сам же ему дал: «Ты — Петр, и на сем камне я создам Церковь Мою». Конечно, имя Петр — по-гречески «петрас», «камень». Это можно было бы перевести как «Ты крут, и на сей круче я создам Церковь Мою», тогда каламбур отчасти удалось бы передать, но, наверное, не стоит этого делать".

і оригінал:

“That’s what we’re going to attempt here; talk and jokes—I hope—rising out of the reading of the New Testament. Not that it’s a great book for jokes, though Christ once made a pun on Peter’s new name that he had given him: 'Thou art Peter and upon this rock I will build my church'. Of course Peter is petras, a stone, in Greek. If that were translated 'Thou art Rocky and upon this rock I will build my church,' people would get the point, but it would hardly be worth it.”

о, і хороші новини від тетяни боровикової ж – якщо все буде добре, то ближчим часом, десь восени, з'явиться третя книжка з «корнішської трилогії» девіса. виглядає на те, що другу частину цієї трилогії я дочитаю сьогодні: воно таке шалено смачне, що відірватися неможливо, і що далі, то захопливіше.

якось я давно не показувала прекрасного. а в мене є, справді. а ще трошки скоро буде – може, навіть завтра.

спочатку про те, чого я чекаю-чекаю. дві пари сережок від Radhika, які змушують думати про схід, чорну каву в джезві, вітер у волоссі й пісок під ногами. і є в мене така підозра, що одна з тих пар ще й дзвенить. оця от:



іще інші...

справжня стаття, надрукована в справжньому журналі. досконалий зразок наукової лапідарності.
знайшла її, коли долала описану проблему й намагалася висунути з себе ну ше кілька сторіночок. виявилося дуже актуально.



(шоб не виламувати собі очей читанням цих маленьких літерок – а маленькі літерки варто почитати, відгук рецензента який крутезний, – можете подивитися повну версію в нормальному форматі. але мені дуже подобається, як вона тут сфотографована).