їх насправді є дві версії: одна на "лас путас", а друга, трошечки інша, на альбомі з outtakes, де купа всього, що на "лас путас" не втрапило і що мені місцями подобається навіть більше ("у мене є вже ніж у спині, і нема там місця на інші. я. прийшов. кохатись." – це з "оліфанта", одної з найпотужніших штук, які я у свєтліцького знаю).
у тій другій версії більше шумів і загалом вона лоу-файна, наче записана з радіо, і лінда там звучить більш розмовно, наче тільки-тільки пристосовується до говоріння під музику, і частину тексту читає сам свєтліцький, і хоча лірика майже та сама, незначні наголоси розставлені трошки по-іншому, від чого з'являються інші відтінки сенсів.

є такий німець Bartholomäus Traubeck, котрий мій одноліток (і тут пора задуматися, what a hell i am doing with my life, хоча краще не задумуватися. ні до чого хорошого то мене ще не доводило, не знаю, як інших). і цей німець зробив дивовижний проект – він витягає звуки з дерев за допомогою програвача для платівок. ну, трошечки вдосконаленого програвача, який аналізує характеристики річних кіл і перетворює їх на звуки піаніна. з того всього виходить ніжний мінімалістичний ембієнт, і за процесом дуже приємно спостегірати.

знову буде відео.
один із моїх улюблених чоловіків обіцяє новий альбом восени, й ось тізер.
шось абсолютно містичне.

здається, після такого я можу навіть почати любити французьку.
luc arbogast. контр-тенор, татуювання, середньовіччя. безмежно чудесний фіолетовий шалик.

cancion sefaradi




і ше такого прекрасного під катом

дуже люблю його музику.
Ólafur Arnalds – це ісландський юнак, який грає пронизливу (нео)класику.
його Tunglið як саундтрек до епізоду з The Weird Girls Project:

єдина розрада від того, шо минулорічний концерт еліса купера скасували, - тепер ейсід знає, хто такий стівен вілсон.
якби ейсід не була з цього приводу страшенно ображена на весь світ, не купила собі їжака, якого назвала елісом, і не пожалілася про все це своєму науковому керівникові, він не мав би можливості запитати, чи не фан, бува, ейсід гурту porcupine tree. (ага, в ейсід безцінний науковий керівник).
і тоді есід ше довго би не дізналася, як це abso-fucking-lutely чудесно слухати стівена вілсона в усіх проявах його багатогранного таланту - від ніжних балад porcupine tree і blackfield'у до шаленського incredible expanding mindfuck, назва якого відповідає суті.
але тільки вчора ейсід заслухала вілсонові сольні cover versions, і це чиста краса. від другої (тої, котра номер два) просто сиділа і плакала, слухала і плакала.






cover version II - це абба, "the day before you came", cover version VI - донован, "lord of the reedy river". (це про всяк випадок, якшо комусь стане цікаво, бо от ейсід довелося кілька хвилин погуглити).
вони зворушливі.
(а ше в мене колись був мальчик, схожий на стівена вілсона, але не такий красивий. а ше стівен вілсон виступає тільки босий, і це теж зворушливо. а ше ця рання осінь досконало пасує до porcupine tree, як листопад пасуватиме до леонарда коена).

soo sad. sooo beautiful.
(воно змушує мене плакати).

чудесний до чортиків sivert høyem.
фотограф - carl martin nordby. дислокація - будинок сіверта в осло.



ще...
слухати:

бог.
у мене від цього концерту - 2002, олімпія - дірка в голові.

ніл гейман і його наречена аманда палмер.
фотограф - allan amato. джерело - coilhouse.

/нил гейман и его невеста аманда палмер.
фотограф - allan amato. источник - coilhouse/.



ше...