це такий флешмоб. дуже гарно пасує ексгібіціоністам і мазохістам, хоча всі інші теж можуть спробувати.
якшо ви хочете приєднатися, то відписуєтеся в коментах. зазначивши дату, з якої ведете щоденник. я вибираю якийсь проміжок часу звідтам, а ви вибираєте якийсь пост із того проміжку часу - і копіюєте собі в журнал (милий репостинг виходить), коментуючи з погляду дня сьогоднішнього. і всьо.

у мене - січень 2008, від якого, виявляється, минуло багато-багато часу.
отак воно виглядало...

16.01.08.
є чоловіки...
мабуть, так.
є чоловіки, для яких мені хочеться бути страшенно красивою. або, щонайменше, готувати їм чай (каву / сніданок / пиво з горішками). не тому, шо у мене до них є якісь претензії еротичного плану - це було б нормально, і я б не морочила собі голови.
все складніше.
є такі чоловіки, для яких мені хочеться бути красивою, щоб вони отримали від мене хоча б естетичну насолоду - у подяку за ту неймовірну інтелектуальну насолоду, яку я отримую від них. бо знаю, шо віддячити їм тим самим не можу - мабуть, поки шо... або взагалі. вже як складеться.
якби мені було років на п'ять менше, я би закохувалася в них щоденно. вони би мені снилися. я би, в принципі, й не слухала - я просто на автоматі отримувала б задоволення від їхньої присутності - з алкоголем буває шось схоже. і це добре, шо мені зараз не на п'ять років менше, шо я можу сприймати, навіть підтримувати розмову - хоча насправді цим чоловікам найчастіше й не потрібен діалог, їм важливо, аби їх слухали й розуміли...
з жінками по-іншому. може, тому, шо такою величезною мірою розумних, цікавих і харизматичних жінок я знаю рівно одну. може, ми (вони) просто не вміємо?
але ці чоловіки...
кілька днів тому від одного з них я вперше почула про кайроси. знаєте, це приблизно як... як перший поцілунок, мабуть...
і хіба після такого цих чоловіків вдасться колись забути?..

ммм... час від створення цього запису й до зараз пройшов у, скажімо, активному рефлексуванні з приводу. і наодинці з собою, і в колі таких самих божевільних =)
сьогодні, коли я думаю про цих прекрасних чоловіків (і про цього конкретного чоловіка, який усе-таки мене надихнув на пост і ше кілька наступних), шанси на "віддячити їм тим самим" здаються трошки більшими. решта ж майже не змінилася, хіба шо додалося кілька особливостей спілкування з прекрасними чоловіками, які я зараз чіткіше відчуваю - це спілкування стало майже необхідним, бо воно допомагає мені рости значно швидше, ніж би я могла рости без нього. ну так, ше я знаю більше розумних слів і не так легко на них ведуся, і вмію час від часу фільтрувати те, шо ці розумні чоловіки кажуть. я дуже вдячна їм за просто буття, як би це пафосно не звучало. і ше більше вдячна - за буття в моєму космосі. хоча, в принципі, це страх яка егоїстична вдячність, позаяк з ними мені корисно для інтелектуального розвитку (хи, для збагачення словникового запасу - теж одозначно).