дістала зі столу старий зошит, підписаний гордою фразою russian rock.
знаєте, а це було так якось романтично в часи відсутності інтернету... до зошита з металлікою моя ностальгія ше не добралася, але він мало чим відрізняється - ну, хіба шо там тексти записані акуратним друкованим почерком і доповнені фотками (де тільки я їх не діставала... це капець), статтями й навіть малюнком авторства моєї однокласниці. тут же - свято мінімалізму. чорні каліграфічні тексти (у мене завше був гарний відмінницький почерк), яких я, в принципі, на той час не чула майже жодного - тому шо відсутність інтернету якось автоматично значила, шо музику шукати складно, і це як би не ти її шукаєш, а вона тебе - так мене знайшли три альбоми металліки, наприклад, але то вже інша історія. акуратно підкреслені червоним назви текстів. на останній сторінці - шось типу змісту, просто перелік тих авторів, які втрапили до зошита. а відбір, можете повірити, був серйозний, бо переписувати вагон текстів ручками - це навіть для дівчинки з відмінницьким почерком і захопленими очима трошки занадто. двадцять чотири автори, плюс іще по додатковому запису бг і цоя. більшості з цих авторів я й зараз не слухаю - башлачов (ага, знаю, не труй, але ніц не можу із собою зробити, я люблю його як поета і всьо), шумов, риженко, романов, ордановський, чилап, дідуров, аркадій аркадій... але мені подобається їх читати. страшенно подобається.
в усьому зошиті є тільки два винятки цього мінімалізму. це виписаний червоним чорнилом шматок із рефлексій бг про любов і жінку (...и что бы ни стали говорить тебе, верь до последнего дыхания - нет ничего выше любвию любви, воплощенной в стихах. любви, воплощенной в музыке. и выше всего - любви, воплощенной в женщине... только в любви человеческое существо становится человеком. человек, еще не любивший, - это только глина, еще не тронутая рукой бога, еще без любви, без жизни...) - то зараз мені його навіть передруковувати влом, а тоді було преспокійно переписано цілу сторінку тексту. і ше це - фото віктора троєгубова, на якому він обнімає дванадцятиструнку. я чесно її шукала в тирнеті, і чесно не знайшла. знайшла іншу - може, навіть з тої самої фотосесії, якшо це тоді так називалося. якось він мене тоді зачарував. сильно, дуже сильно. і я досі знаю напам'ять один із його текстів - ніколи не чула самої пісні, між іншим, варто би стягнути, але, з іншого боку, шо, як воно не таке прекрасне, як сам текст у поєднанні з чорно-білою відксереною фоткою чоловіка з задуманим поглядом, котрий обнімає гітару?..





я встретил тебя, возвращаясь домой.
я шел и орал: "все люди - братья!"
я поманил тебя пальцем, ты пошла за мной,
да, все кончается столом и кроватью.



вначале я поверил, что ты любишь меня,
встречаешь по уму, но не по платью;
но был лишь рассчет и ни искры огня.
да, все кончается столом и кроватью.



но что же поделать? все в мире таково,
и мы не верим в непорочность зачатья.
дружба и любовь, обман и воровство -
все кончается столом и кроватью.



но я умолкаю, надоело петь,
да и с какой вам доказывать стати?
я тоже должен сегодня успеть -
пора спешить к столу й кровати.