зараз я займаюся одною з речей, які вмію робити по-справжньому погано.
замість того, шоб готуватися до своєї другої в житті пари, наприклад. (о так, раптом ви не знаєте – в четвер я провела першу пару з американської прози. поняття не маю, чи не втече половина студентів із цього курсу до наступного заняття... але навіть зараз думка про наступну пару викликає в мене усмішку. це те, шо я колись умітиму робити по-справжньому добре, а навряд чи шось має більше значення).

зі мною зараз прекрасний мертвий чоловік, який мене ніколи не підводив, і він мені каже:

We are here to help each other get through this thing, whatever it is.

і я йому вірю. і він мені каже:

In real life, as in Grand Opera, arias only make hopeless situations worse.

і я всміхаюся від того, бо це таки правильно. і він мені каже:

You were sick, but now you're well again, and there's work to do.

він повторює маленьку мантру:

You've been very sick! Now you're well again.
You've been very sick! Now you're well again.

тепер зі мною все добре. просто я була хвора. точно. він знає, про шо говорить.